05 червня 2014 року м. Київ К/9991/9376/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Степашка О.І.
суддів: Островича С.Е.
Федорова М.О.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві
на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.10.2011
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2011
у справі № 2а/1670/7424/11
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське зерно»
до Державної податкової інспекції у м. Полтаві
про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення
Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське зерно» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Українське зерно») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у м. Полтаві) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.07.2011 №0001502301, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 245598,75 грн.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.10.2011, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2011, позовні вимоги задоволено.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 11.04.2011 по 26.05.2011 працівниками ДПІ у м. Полтаві проведено виїзну планову документальну перевірку ТОВ «Українське зерно» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2010, за результатами перевірки складено акт від 24.06.2011 №5476/23-2/30044094.
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.07.2011 №0001502301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 245597,00 грн., а саме: 196479,00 грн. - за основним платежем та 49119,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Підставою для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про порушення позивачем пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі по тексту - Закон №168/97-ВР), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 196479,00 грн., в тому числі: за вересень 2010 на суму 54467 грн., за жовтень 2010 на суму 142012,00 грн. На думку податкового органу, позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми за господарськими операціями ТОВ «Українське зерно» з ТОВ «Агровест УК» з огляду на їх нікчемність, як таких, що не спричинили реального настання правових наслідків. Даний висновок податкового органу ґрунтується на акті перевірки від 01.02.2011 №22/233/25782745 ТОВ «Агровест УК» - контрагента позивача, згідно якого з боку ТОВ «Агровест УК» встановленні порушення ч. 1 та ч. 5 ст. 203, ч.1 та ч. 2 ст. 15, ст. 228 Цивільного кодексу України по правочинах з ТОВ «Оптдевайс».
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Пунктом 1.7 ст. 1 Закону №168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пп.. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно з пп.. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).
Згідно із ст. 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі по тексту - Закон №996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ТОВ «Агровест УК» товарів, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особою, яка мала статус платника податку на додану вартість.
Фактичне виконання спірних договорів підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, видатковими накладними, реєстрами платіжних доручень, платіжними доручення копії яких містяться в матеріалах справи.
З матеріалів справи вбачається, що транспортування товарно-матеріальних цінностей відбувалося автотранспортом за замовленням Постачальника (ТОВ «Агровест УК») на склад ТОВ «АГРО КОМ». Даний факт підтверджується належним чином оформленими та завіреними копіями товарно-транспортних накладних, їх реєстрами та складськими квитанціями копії яких містяться в матеріалах справи.
Крім того, судами встановлено, що придбані товарно-матеріальні цінності (пшениця, соя, кукурудза) використовувалися ТОВ «Українське зерно» у власній господарській діяльності для виробництва комбікорму. На підтвердження чого позивачем надано договору №31/08/09, укладеного 31.08.2009 між ТОВ «АГРО КОМ» та ТОВ «Українське зерно», відповідно до якого Підрядник зобов'язується виконувати роботи по виготовленню, фасуванню та відпуску комбікорму, білково-вітамінних добавок, соєвого екструдату за завданням Замовника із сировини, що надається Замовником/Підрядником, а замовник зобов'язується прийняти виготовлену продукцію і оплатити роботи з її виготовлення. На виконання умов даного договору позивачем придбавалися товарно-матеріальні цінності (пшениця, соя, кукурудза), зокрема, у ТОВ «Агровест УК», що доставлялися Постачальником безпосередньо на склад ТОВ «АГРО КОМ» та використовувалися останнім для виробництва комбікормів, білково-вітамінних добавок, соєвого екструдату.
Факт передачі Підряднику товарно-матеріальних цінностей підтверджується картками аналізу зерна та вищезазначеними складськими квитанціями на зерно.
При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.
Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
Також, слід зазначити, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У розглядуваному випадку позивач здійснював операції з придбання товару та не виступав в якості замовника за договором перевезення, у зв'язку з чим відсутність товарно-транспортних накладних не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій.
Що стосується доводів податкового органу про нікчемність договору, то відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Разом з тим, відповідачем не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій за спірним договором, узгодженості дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями постачальника.
А тому, твердження відповідача про нікчемність договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Агровест УК», є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірної угоди інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.
За таких обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві відхилити.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20.10.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2011 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий(підпис)О.І. Степашко
Судді(підпис)С.Е. Острович
(підпис)М.О. Федоров