"02" червня 2014 р. м. Київ К/800/46752/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіБорисенко І.В.
суддів Кошіля В.В.
Моторного О.А.
за участю секретаряГончар Н.О.
та представників сторін: від позивача Циркунов В.В.
від відповідачаАлексєєнко В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби
на постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 06.06.2013
та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013
у справі№ 826/4041/13-а
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сучасна фінансова компанія»
доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сучасна фінансова компанія» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0000062204 від 15.03.2013.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.06.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013, позов задоволено у повному обсязі.
Відповідач, не погоджуючись з названими судовими рішеннями, подав касаційну скаргу, у відповідності до якої, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
У судовому засіданні суду касаційної інстанції представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.
Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що :
- відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Сучасна фінансова компанія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, за наслідками якої було складено акт №769/224-13/35296444 від 07.03.2013;
- за висновками податкового органу, викладеними в акті перевірки, позивачем в порушення пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.138.10.5 п.138.10 ст.138, пп.153.2.4 п.153.2, п.153.5 ст.153 Податкового кодексу України занижено податок на прибуток за період з 01.01.2010 по 31.12.2012 на суму 1 071 050 грн.;
- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000062204 від 15.03.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 1 292 739 грн. (з яких: 1 071 050 грн. - основний платіж та 221 689 грн. - штрафні санкції).
Відповідач, встановивши, що за укладеним договором позики між позивачем та його пов'язаною особою ТОВ «Київська компанія з управління активами» процентна ставка у 18% річних є вищою, ніж по аналогічних укладених позивачем договорах позики (з процентною ставкою 10 % річних), дійшов висновку про те, що витрати по сплаті процентів у сумі, що перевищують звичайні процентні ставки у розмірі 10 %, не підлягають віднесенню до складу витрат позивача при розрахунку податку на прибуток.
Крім того, позиція відповідача вмотивована тим, що, оскільки з моменту вступу в силу змін до Закону України «Про інвестиційну діяльність» (а саме, з 15.01.2012), вексель перестав бути об'єктом інвестиційної діяльності, то він не є цінним папером, з огляду на що позивач помилково здійснив оподаткування операції з купівлі - продажу векселів за правилами, встановленими для оподаткування цінних паперів, а не за правилами, встановленими для оподаткування операцій з відступлення права вимоги.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про необґрунтованість висновків контролюючого органу щодо встановлених в ході проведеної перевірки порушень позивачем приписів податкового законодавства, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.
Порядок визначення бази оподаткування та обліку витрат з податку на прибуток в спірному періоді до 31.03.2011 був врегульований Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», а починаючи з 01.04.2011 - Податковим кодексом України.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (як позичальником) та ТОВ «Київська компанія з управління активами» (як кредитором), що здійснює діяльність за рахунок та в інтересах ПЗНВІФ «Нове будівництво», було укладено договір процентної позики № ККЮ-1П від 28.01.2010, за умовами якого позичальник зобов'язаний сплачувати проценти у розмірі 18% річних від суми позики до дня її фактичного повернення.
Також судами встановлено, що згідно статуту ТОВ «Сучасна фінансова компанія» одним із його учасників є ТОВ «Київська компанія з управління активами», що здійснює діяльність за рахунок та в інтересах ПЗНВІФ «Нове будівництво».
Відповідно до підпункту 5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.
Згідно пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 названого Закону витрати платника податку, понесені по сплаті процентів по депозитах, орендних платежах, цивільно-правових договорах пов'язаним з платником податку особам, визначаються виходячи із договірних цін (процентних ставок за депозит), але не вищих за звичайні ціни (звичайні процентні ставки за депозит).
За змістом пп.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни.
Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно пп.138.10.5 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються, зокрема, фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).
Підпунктом 153.2.4 п.153.2 ст.153 Податкового кодексу України встановлено, що витрати платника податку, понесені у вигляді сплати процентів за депозитами, кредитами (операціями фінансового лізингу), позиками, іншими цивільно-правовими договорами із пов'язаними з платником податку особами, визначаються відповідно до ставок, визначених у договорі, але не вищих за звичайну процентну ставку за депозит, кредит (позику) на дату укладення відповідних договорів.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що як Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», так і Податковим кодексом України передбачено право платника податку на віднесення до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, суми нарахованих процентів, що підлягають сплаті за укладеним договором позики з пов'язаною особою, за умови, що процентна ставка визначена договором позики не є вищою за звичайну процентну ставку, встановлену аналогічними договорами.
На підтвердження того, що процентна ставка за укладеним договором позики не перевищувала звичайну, позивачем надано копію протоколу засідання Тарифного Комітету ТОВ «Сучасна фінансова компанія» № 0401/10 від 04.01.2010, яким встановлено орієнтири процентних ставок для залучення коштів юридичних осіб у 2010 році, зокрема, для залучення коштів у розмірі понад 1 млн. грн. терміном на 1-3 роки була встановлена процентна ставка на рівні 18% річних.
Натомість, попередніми судовими інстанціями встановлено, що відповідачем ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не було надано жодних доказів на підтвердження того, що звичайною є процентна ставка за аналогічними договорами у розмірі 10% річних.
Порядок визначення об'єкта оподаткування операцій купівлі-продажу векселів у спірному періоді був врегульований Податковим кодексом України.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач згідно договору №БВ-24/02/12-1 від 24.02.2012 прибав прості векселі №АА 1385990, №АА 1385991, №АА 1385992 за договірною вартістю 2 527 000 грн. у ОСОБА_7 за посередництва ТОВ «Київська фондова компанія». За договором №БВ-24/02/12-2 від 24.02.2012 позивач за посередництва ТОВ «Київська фондова компанія» продав вказані векселі ТОВ «Спецметалпрокат» за 2 531 554,65 грн.
Фактичне виконання укладених договорів підтверджується актами прийому-передачі цінних паперів, звітами повіреного посередника ТОВ «Київська фондова компанія». Проведення розрахунків між сторонами укладених договорів №БВ-24/02/12-1, №БВ-24/02/12-2 підтверджується актом звіряння взаєморозрахунків.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що позивач у І кварталі 2012 року відобразив отримані доходи та витрати за результатами здійснення операцій купівлі-продажу вказаних векселів в податковій декларації з податку на прибуток у додатку «Цінні папери» (рядок 03.20) та додатку «Інші доходи» (рядок 0.21) до податкової декларації.
Згідно ст.177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
За змістом ч.1 ст.194 Цивільного кодексу України цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.195 ЦК України в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів як боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання.
Згідно ст.14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» вексель - це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі.
З огляду на наведенні приписи законодавства, колегія суддів вважає, що попередні судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що виключення векселя з переліку об'єктів інвестиційної діяльності не позабавляє його статусу цінного паперу, з огляду на що визнали безпідставними доводи контролюючого органу про зворотне.
Порядок оподаткування операцій з торгівлі цінними паперами врегульовано статтею 158 Податкового кодексу України.
Згідно п.153.8 ст.158 Податкового кодексу України для цілей цього підпункту під терміном «доходи» слід розуміти суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну, викупу емітентом, погашення або інших способів відчуження цінних паперів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав, а також вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку в зв'язку з таким продажем, обміном, викупом емітентом, погашенням або відчуженням. До складу доходів включається також сума будь-якої заборгованості платника податку, яка погашається у зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням.
Під терміном «витрати» слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю (у тому числі емітенту під час розміщення) цінних паперів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав, як компенсація їх вартості. До складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, яка виникає у зв'язку з таким придбанням.
Платник податку веде відокремлений облік фінансових результатів операцій з цінними паперами в розрізі окремих видів цінних паперів та інших, ніж цінні папери, корпоративних прав в тому числі, окремий облік операцій з цінними паперами, придбаними під час їх розміщення, повторного продажу емітентом чи в результаті здійснення внеску до статутного капіталу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що фінансові результати операцій купівлі-продажу векселів були задекларовані позивачем в податковій декларації з податку на прибуток за І квартал 2012 року згідно вимог щодо декларування фінансових результатів від операцій з цінними паперами, що, з огляду на вищевикладене, свідчить про безпідставність доводів відповідача про порушення позивачем правил оподаткування операцій з купівлі-продажу векселів.
Колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок судів попередніх інстанцій про те, що доводи відповідача про порушення позивачем правил формування та обліку доходів і витрат з податку на прибуток є необґрунтованими, а спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що підлягає скасуванню.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Допустити заміну відповідача Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.
2. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення
3. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 залишити без змін.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Борисенко
СуддіВ.В. Кошіль
О.А. Моторний