"03" червня 2014 р. м. Київ К/9991/96144/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - судді суддівТракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Тростянецькому районі Сумської області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2011 року у справі за позовом управління праці та соціального захисту населення Тростянецької районної державної адміністрації Сумської області до управління Пенсійного фонду України в Тростянецькому районі Сумської області про скасування рішення,
У липні 2011 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача. Просив скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в Тростянецькому районі Сумської області № 78 від 22 червня 2011 року про застосування до нього фінансових санкцій у розмірі 453 грн. 89 коп.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що заробітна плата та страхові внески за жовтень-листопад 2010 року були перераховані ним у листопаді, а відображені у звіті у грудні 2010 року, що не є порушенням.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2011 року, позов задоволено та скасовано рішення відповідача.
У касаційній скарзі управління Пенсійного фонду України в Тростянецькому районі Сумської області, посилаючись на порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення вказаних судів та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, встановлених ст. 220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 18 листопада 2010 року та 17 грудня 2010 року позивач самостійно обрахував та сплатив суми страхових внесків відповідно за жовтень та листопад 2010 року, проте звіт про це подав лише у грудні 2010 року. Однак, управління Пенсійного фонду України в Тростянецькому районі Сумської області своїм рішенням № 78 від 22 червня 2011 року застосувало до позивача фінансові санкції за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та несплачених страхових внесків за період жовтень-листопад 2010 року у розмірі 453 грн. 89 коп.
Задовольняючи позов суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що несвоєчасне подання позивачем звітності за жовтень-листопад 2010 року не потягло порушень вимог ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій виходячи з наступного.
Відповідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Ч. 10 ст. 20 цього Закону передбачає, якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до п. 4 ч. 9 ст.106 цього ж Закону виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників, зокрема, такі фінансові санкції: за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми.
Відповідно ж до п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) було передбачено застосування виконавчими органами Пенсійного фонду України до страховиків за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду України фінансових санкцій, а саме накладення штрафу у встановленому розмірі.
Із набранням чинності з 1 січня 2011 року Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» наведена вище норма матеріального права із Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» була виключена.
У той же час згідно з абз. 5 п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється. Абз. 6 цього ж пункту встановлено, що на період до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.
Наведене правило щодо збереження порядку стягнення та контрольних функцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачених законодавством, чинним до 1 січня 2011 року, поширюється лише на заборгованість зі сплати страхових внесків та сум штрафних санкцій, які були нараховані та/або не сплачені до зазначеної дати. Питання ж відповідальності страховиків, не пов'язані із такою заборгованістю, знаходяться поза межами регулювання, зокрема, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та абзаців 5, 6 п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Отже, нарахування після 1 січня 2011 управлінням Пенсійного фонду України на підставі п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивачу штрафних санкцій за несвоєчасне подання звітності, граничний строк подання якої настав до цієї дати, є протиправним.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 4 червня 2013 року (справа № 21-170а13).
Враховуючи вищенаведене суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо задоволення позову.
Згідно частини 1 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 цього Кодексу, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Доводи касаційної скарги про незаконність судового рішення, порушення норм матеріального та процесуального права безпідставні, не ґрунтуються на доказах та матеріалах справи.
Тому колегія суддів, перевіривши у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Тростянецькому районі Сумської області залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2011 року - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Судді: В.В. Тракало Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк