"05" червня 2014 р. м. Київ К/800/32752/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів : Логвиненко А.О. (доповідач), Донець О.Є., Мороз В.Ф.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Київської регіональної митниці на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2013р. у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД»
до відповідача Київської регіональної митниці
з участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору :
1. Державна митна служба України
2. Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві
про визнання нечинним рішення, стягнення грошових коштів, -
11.06.2012р. до суду з позовом про визнання нечинним рішення Київської регіональної митниці, правонаступником якої є Київська міжрегіональна митниця Міндоходів (далі Митниця), та про стягнення з державного бюджету надмірно сплачених платежів звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Нікея-ЛТД» (далі Товариство). Свої вимоги позивач мотивував тим, що він надав Митниці документи, необхідні для митного оформлення товарів, що надійшли до України на підставі зовнішньоекономічного контракту. Митницею було витребувано додаткові документи, відмовлено у прийнятті митної декларації та самостійно визначено митну вартість товару. Вважаючи дії Митниці такими, що не відповідають чинному законодавству, позивач просив визнати її рішення нечинним та стягнути з державного бюджету надмірно сплачену суму.
Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 19.11.2012р. в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2013р. судове рішення місцевого суду скасовано, позов задоволено.
Не погодившись з постановою апеляційного суду, Митниця звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права просила її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Свої вимоги скаржник обґрунтував помилковістю висновків суду.
У своїх запереченнях позивач вважає постанову апеляційного суду законною та обґрунтованою.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Митниці підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами встановлено, що позивачем для митного оформлення товару, поставленого в Україну на підставі зовнішньоекономічного контракту, надано митному органу декларацію митної вартості від 1.03.2012р.
Посадовою особою відповідача у відповідній графі декларації було здійснено відмітку про витребування від декларанта додаткових документів для підтвердження заявленої вартості товару, а саме : прайс-лист виробника товару; пакувальний лист; експортну ВМД країни-відправлення; відповідну бухгалтерську документацію; відомості щодо якісних характеристик товару та інші документи за бажанням декларанта.
16.03.2012р. Товариство надало частину витребуваних митним органом документів та зазначило у декларації про закінчення процедури консультацій.
В зв'язку з ненаданням Товариством всіх витребуваних документів, Митницею 16.03.2012р. прийнято рішення про визначення митної вартості товару за резервним методом.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Митним кодексом України, що був чинним до 1.06.2012р.
Відповідно до ст. 264 МК України заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 13 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження (затв. постановою КМУ від 20.12.2006р. N1766) передбачено, що декларант зобов'язаний подати додаткові документи, визначені у пункті 11 цього Порядку, протягом 10 календарних днів після ознайомлення із записом митного органу про їх подання.
Додаткові документи, які було витребувано Митницею, входять до переліку, що міститься у п.11 Порядку, проте позивачем вимоги відповідача щодо надання додаткових документів виконано не було.
Згідно зі ст. 2442 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
10.04.2012р. Верховний Суд України, розглянувши справу №21-52а12, прийняв постанову, в якій зазначив :
«Відповідно до частини першої статті 265 Митного кодексу України (далі - МК) митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів.
Згідно зі статтею 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.
Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).
Якщо митну вартість не може бути визначено за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною в кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари було продано в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митну вартість товарів не може бути визначено шляхом застосування попереднього методу.
Аналіз наведених норм, а також положень постанов Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339 «Про затвердження Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів» та № 1766 дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості і з цією метою мають повноваження витребовувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товару в разі наявності підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України.
Митниця може вимагати, а суб'єкт господарювання має надати лише належні документи для перевірки та підтвердження правильності зазначеної митної вартості товару. Надання неналежних документів не може вважатися виконанням вимог Митниці щодо підтвердження митної вартості товарів.»
З матеріалів справи вбачається, що, враховуючи наявну невідповідність у поданих Товариством документах, у Митниці були підстави для сумніву в правильності митної оцінки товару. За таких обставин, митний орган обґрунтовано запропонував позивачу надати додаткові документи, перелічені у пункті 11 Порядку.
Товариством витребувані відповідачем належні документи надано не було, що дало підстави для визначення митної вартості товару у спосіб, передбачений ст.266 МК України.
Таким чином, позивачем, в порушення вимог чинного законодавства, не виконано законні вимоги Митниці щодо надання додаткових документів, необхідних для розгляду питання щодо встановлення дійсної митної вартості товару, в зв'язку з чим подальші дії відповідача є такими, що вчинені у межах та у спосіб, передбачений МК України. При цьому, Митниця у своєму рішенні обґрунтувала та довела неможливість послідовного застосування 1-5 методів визначення митної вартості.
Висновки апеляційного суду про те, що у митного органу були відсутні підстави для витребування у позивача додаткових документів для перевірки правильності вказаної декларантом митної вартості, спростовуються доказами, наданими Митницею під час розгляду справи, та не відповідають обставинам справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про те, що при вчиненні дій щодо визначення митної вартості товару відповідач-1 діяв на підставі закону, в межах своїх повноважень, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та з дотриманням всіх інших принципів, зазначених у ст. 2 КАС України, що унеможливлює задоволення адміністративного позову про скасування рішення Митниці про визначення митної вартості та про стягнення завданих цими діями збитків.
Відповідно до ст.226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Керуючись статтями 222, 223, 226, 230, 231, 254 КАС України, -
Здійснити процесуальне правонаступництво, залучивши до участі в справі в якості відповідача Київську міжрегіональну митницю Міндоходів.
Касаційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів задовольнити.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.05.2013р. скасувати, залишивши в силі постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 19.11.2012р.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому ст. 235-244 КАС України.
Судді А.О. Логвиненко
О.Є. Донець
В.Ф. Мороз