05 червня 2014 року м. Київ К/9991/53863/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючої: Гончар Л.Я.,
Суддів: Конюшка К.В.,
Логвиненка А.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Ледум" на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ледум" до Міністерства охорони здоров'я України, третя особа - Державне підприємство "Укрвакцина", про визнання протиправною бездіяльності,
У лютому 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю "Ледум" звернулось до суду з адміністративним позовом до Міністерства охорони здоров'я України про визнання протиправною бездіяльності, визнання нечинним рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 21.11.2010 Товариством було отримано від Міністерства охорони здоров'я України повідомлення про акцепт пропозиції конкурсних торгів №1964-ТК, відповідно до якого учасником-переможцем було визнано ТОВ "Ледум". 02.12.2010 на адресу позивача було надіслано проект договору про закупівлю відповідачем контейнерів для крові виробництва Terumo у кількості 7983 шт. та постачання підприємству замовника Державному підприємству "Укрвакцина". Даний проект договору та додаткова угода були підписані Товариством та надіслані на адресу відповідача. Однак, відповідач дій щодо укладання договору закупівлі або сплати за додатковою угодою коштів не вчинив, у зв'язку з чим позивач 12.01.2011 звернувся до Міністерства з заявою щодо усунення порушення під час проведення процедури закупівлі та вжиття належних заходів. Відповідач листом від 21.01.2011 №21-11/14 відмовив в укладенні договору з тих підстав, що термін дії свідоцтва про державну реєстрацію виробу медичного призначення - пластикових контейнерів закінчився 02.12.2010, а також, що 31.12.2010 втратили чинність всі бюджетні призначення.
Позивач вказує, що рішення, викладене листом від 21.01.2011 №21-11/14 є неправомірним, оскільки прийнято без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття. Враховуючи вищезазначене, просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ухилення від зобов'язання підписати договір про закупівлю товарів за державні кошти та додаткову угоду з ТОВ "Ледум"; визнати протиправними дії відповідача щодо прийняття рішення від 21.01.2011, оформленого листом за №21-11/14; визнати нечинним рішення відповідача від 21.01.2011, оформленого листом за №21-11/14 та зобов'язати відповідача підписати договір про закупівлю товарів за державні кошти та додаткову угоду до нього з ТОВ "Ледум", пропозицію якого було акцептовано відповідно до повідомлення про акцепт пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції №1964-ТК від 21.11.2010.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2011 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії Міністерства охорони здоров'я України щодо прийняття рішення від 21.01.2011, оформленого листом за №21-14/14 та визнано нечинним рішення Міністерства охорони здоров'я України від 21.01.2011, оформленого листом за №21-11/14.В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2012 року скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2011 року, а провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.
У поданій касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Ледум" з посиланням на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати зазначене вище судове рішення апеляційного суду та змінити постанову суду першої інстанції, скасувавши в частині відмови в задоволенні позовних вимог та просить ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Міністерство охорони здоров'я України здійснювало закупівлю устаткування медичного, хірургічного та ортопедичного (стерильних пластикових контейнерів для людської крові зчетверених з інтегрованим лейко фільтром), як замовником, за процедурою відкритих торгів у порядку встановленому Законом України „Про здійснення державних закупівель", відповідно до оголошення № 41765 опублікованим у інформаційному бюлетені „Вісник державних закупівель" від 29.10.2010 №43/7.
МОЗ України листом від 19.11.2010 №1967-ТК повідомило ДП „Укрвакцина" про те, що комітетом з конкурсних торгів МОЗ на засіданні 19.11.2010 прийнято рішення про визначення переможцем процедури закупівлі ТОВ „Ледум".
МОЗ України доручило ДП „Укрвакцина" укласти договір про закупівлю з переможцем цих торгів, відповідно до строків встановлених статтею 31 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (не пізніше 03.12.2010, але не раніше 30.11.2010).
02.12.2010 на адресу ТОВ „Ледум" надійшов проект договору про закупівлю МОЗ України стерильних закритих систем пластикових контейнерів для людської крові зчетверених з інтегрованим лейко фільтром (для заготівлі донорської крові та її компонентів) у кількості 7988 одиниць, які необхідно буде поставити уповноваженому підприємству замовника ДП „Укрвакцина" , який ТОВ „Ледум" було підписано та 02.12.2010 надіслано на адресу ДП „Укрвакцина".
ДП „Укрвакцина" повідомило МОЗ України про те, що ТОВ „Ледум" не надало чинного на вказану дату свідоцтва про державну реєстрацію виробу медичного призначення пластикових контейнерів. До проекту договору ТОВ „Ледум" надано реєстраційне посвідчення на виріб медичного призначення „Контейнери для крові TERUMO з розчинником антикоагулянту ЦДФ" з строком дії до 02.12.2010.
16.12.2010 на адресу ТОВ „Ледум" було надіслано проект додаткової угоди №1 до договору про закупівлю товарів за державні кошти, відповідно до якої відповідач зобов'язувався здійснити 100% попередню оплату у розмірі 1801763,10 грн. Вищезазначений проект додаткової угоди було підписано ТОВ „Ледум" та 16.12.2010 направлено на адресу ДП "Укрвакцина".
12.01.2011 позивач звернувся до відповідача із зверненням в порядку ст. 18 Закону України „Про здійснення державних закупівель" з вимогою вжити заходів щодо направлення на адресу ТОВ „Ледум" договору, укладеного між Міністерством охорони здоров'я України та ТОВ „Ледум" на постачання 7983 одиниць контейнерів для крові виробництва Terumo та оплати за договором.
21.01.2011 Міністерство охорони здоров'я України листом за №21-11/14 повідомлено ТОВ „Ледум" про неможливість укладання договору та здійснення оплати за договором, оскільки позивачем до проекту договору не було надано дійсного на момент укладання договору свідоцтва про державну реєстрацію.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач неправомірно відмовив ТОВ "Ледум" у заключенні договору про закупівлю товарів за державні кошти з підстав не надання позивачем чинного на момент укладання договору свідоцтва про державну реєстрацію виробу медичного призначення - пластикових контейнерів, оскільки позивачем на виконання вимог конкурсної документації було надано лист Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів Міністерства охорони здоров'я України від 20.09.2010р. за №ВН-2061, щодо знаходження контейнерів крові TERUMO в процесі державної перереєстрації від 12.05.2010 ВМ 74ПР.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що даний спір не є справою адміністративної юрисдикції.
Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується з вказаними висновками апеляційного суду, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів.
Адміністративним договором у розумінні пункту 14 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України є дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди.
В порядку адміністративного судочинства підлягає розгляду публічно-правовий спір, який виник з приводу укладання та виконання договору, зміст якого складають права та обов'язки сторін щодо реалізації владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін.
Однією із ознак, що відрізняю адміністративний договір від цивільно-правового є мета його укладання.
Так, метою адміністративних договорів є реалізація функцій держави, тобто реалізація повноважень відповідного державного органу. Метою цивільно-правових договорів є задоволення потреб суб'єктів цивільно-правових відносин, отримання прибутку та відповідних (майнових чи немайнових) матеріальних благ - об'єктів цивільного обороту.
Договором є домовленість двох або більше сторін, на підставі якої виникають зобов'язальні правовідносини відповідної правової природи. Права та обов'язки сторін, обумовлені договором, складають його зміст і повинні дотримуватись сторонами.
Уклавши договір незалежно від його правової природи, сторони зв'язані умовами його виконання, а право сторони на отримання виконання згідно договору підлягає захисту судом відповідної юрисдикції.
Статтею 13 Господарського кодексу України встановлено, що державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності.
Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з суб'єктом господарювання - виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов'язання сторін і регулюються їх господарські відносини.
Поставки продукції для пріоритетних державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються для цього, в порядку, визначеному законом.
Придбання продукції для пріоритетних державних потреб за рахунок державних коштів здійснюється відповідно до вимог Закону України „Про здійснення державних закупівель".
Засади та загальний порядок формування державного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для задоволення пріоритетних державних потреб визначаються законом.
Особливості відносин, що виникають у зв'язку з поставками (закупівлею) для пріоритетних державних потреб сільськогосподарської продукції, продовольства, озброєння та військової техніки, а також інших спеціально визначених (специфічних) товарів, регулюються відповідно до закону.
Відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.
Оскільки в даному випадку оскаржується бездіяльність відповідача щодо не укладення договору, який за своєю суттю є господарським договором, тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що в даному випадку Міністерство охорони здоров'я України не виконує владних управлінських функцій, а здійснює господарську діяльність, покладену на задоволення потреб.
Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Правова оцінка встановлених обставин справи апеляційним судом дана вірно, порушень норм матеріального чи процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення апеляційним судом не допущено.
Згідно з частиною першою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 220-1, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ,-
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ледум" відхилити, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та не може бути переглянута в порядку ст.ст.235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: