"29" травня 2014 р. м. Київ К/9991/11555/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого суддіГоловчук С.В. (суддя-доповідач),
суддівЛіпського Д.В.,
Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2012 року
у справі за позовом фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України (далі - УПФУ) в Баранівському районі Житомирській області про визнання незаконним та скасування рішення,
У жовтні 2011 року ФОП ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення УПФУ в Баранівському районі Житомирській області від 21 жовтня 2011 року № 176 про застосування фінансових санкцій за неподання відомостей, що використовуються у системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2011 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення УПФУ в Баранівському районі Житомирській області від 21 жовтня 2011 року № 176.
Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2012 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.
У касаційній скарзі ФОП ОСОБА_4 порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове - про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення УПФУ в Баранівському районі Житомирській області від 21 жовтня 2011 року № 176 прийнято відповідачем з додержанням вимог закону та у межах своїх повноважень.
Проте, такі висновки апеляційного суду помилкові.
Судами встановлено, що оскаржуваним рішенням відповідно до пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до позивача застосовано фінансові санкції за неподання відомостей, що використовуються у системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством за 2005-2009 роки.
Пунктом 5 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції, яка діяла до 01 січня 2011 року, було передбачено застосування виконавчими органами ПФУ до страховиків за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів ПФУ фінансових санкцій, а саме накладення штрафу у встановленому розмірі.
Із набранням чинності з 01 січня 2011 року Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» наведена норма матеріального права виключена.
У той же час згідно із абзацом п'ятим пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 01 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 01 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.
Абзацом шостим цього ж пункту встановлено, що на період до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 01 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 01 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.
Наведене правило щодо збереження порядку стягнення та контрольних функцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачених законодавством, чинним до 01 січня 2011 року, поширюється лише на заборгованість зі сплати страхових внесків та сум штрафних санкцій, які були нараховані та/або не сплачені до зазначеної дати. Питання ж відповідальності страховиків, не пов'язані із такою заборгованістю, знаходяться поза межами регулювання, зокрема, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та абзаців п'ятого, шостого пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Отже, нарахування після 01 січня 2011 року управлінням ПФУ на підставі пункту 5 частини дев'ятої статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивачу штрафних санкцій за неподання відомостей, що використовуються у системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, є протиправним.
Така правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 20 листопада 2012 року (№ 21-367а12) та 04 червня 2013 року (№ 21-170а13).
Згідно із частиною 1 статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо протиправності оскаржуваного рішення відповідача.
Отже, апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову.
Відповідно до статті 226 КАС України суд касаційної інстанції має скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити.
Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2012 року скасувати, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2011 року залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С.В. Головчук
Судді Д.В. Ліпський
Ю.К. Черпак