№ 22-ц/796/5265/2014 Головуючий в І інстанції: Грегуль О.В.
12 червня 2014 року Апеляційний суд міста Києва
у складі:
головуючого Вербової І.М.
суддів Кирилюк Г.М.
ПанченкаМ.М.
при секретарі Мікітчак А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 лютого 2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, -
У жовтні 2013 року ТОВ «Перший український експертний центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та, з урахуванням зменшення позовних вимог, посилаючись на неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань, просило стягнути на його користь заборгованість у розмірі 4 125,97 грн. та 229,40 грн. судового збору.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 27 лютого 2014 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Перший український експертний центр» 4 125,97 грн. заборгованості за житлово-комунальні послуги. Вирішено питання про розподіл судових витрат у справі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити з підстав недоведеності належними доказами.
В суді апеляційної інстанції представник ТОВ «Перший український експертний центр» - ТарасенкоЮ.Д. проти апеляційної скарги заперечував, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 лютого 2014 року просив залишити без змін.
Відповідач ОСОБА_2, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив, а тому колегія суддів вважала за можливе слухати справу у його відсутність на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України.
Перевіривши законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення виходячи із наступного.
При розгляді справи судом встановлено, що відповідач є власником АДРЕСА_1, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про право власності від 21.06.2010.
Будинок, у якому розташована квартира ОСОБА_2, знаходиться на балансі позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями, а саме витягу № 3 з протоколу засідання правління ПАТ «ХК «Київміськбуд» від 15.08.2012 № 29, наказу позивача № 2/1 від 01.10.2012 «Про прийняття житлового фонду», акта приймання-передачі на баланс обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії рахунку-попередження від 22.10.2013 та довідки позивача, доданої до заяви про зменшення позовних вимог, відповідач має заборгованість по оплаті за житлово-комунальні послуги за період з 01.10.2012 по 01.11.2013 в розмірі 4 125 грн. 97 коп.
У первинній редакції позову вказано, що заборгованість по спірним платежам визначена станом на 21.10.2013.
З доданого до позову рахунку-попередження № 4244 від 22.10.2013 вбачається, що заборгованість по спірним платежам, відповідачу нарахована за період з жовтня 2012 року по жовтень 2013 року включно.
З доданої до заяви про зменшення позовних вимог від 18.02.2014 довідки позивача про період за який визначено заборгованість по спірним платежам вбачається, що заборгованість по цим платежам у сумі 4125 грн. 97 коп., відповідачу визначено за період з 01.10.2012 по 01.11.2013.
При розгляді справи судом встановлено, що конкретним періодом часу, за який утворилася заборгованість по сплаті за спожиті житлово-комунальні послуги є період часу з 01.10.2012 по 31.10.2013, а розмір такої заборгованості становить 4 125,97 грн.
З огляду на зазначене, колегією суддів не приймаються до уваги посилання скарги на не встановлення судом конкретного періоду часу, за який підлягає стягненню заборгованість та відповідно розмір такої заборгованості.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004, споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до п. 7 «Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року № 572, власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Суд першої інстанції вірно виходив з того, що будь-яких конкретних правових доказів у спростування позовних вимог, які б свідчили про відсутність у відповідача на час розгляду справи судом заборгованості по оплаті житлово-комунальних послуг за період з 01.10.2012 по 31.10.2013 включно в сумі 4 125 грн. 97 коп., або про наявність у нього заборгованості в меншому розмірі, суду не надано.
Вказані твердження відповідача не знайшли свого підтвердження і при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення.
Крім того, правильність висновків суду з цього приводу підтверджується позицією висловленою Верховним Судом України у постанові від 30 жовтня 2013 року, згідно з якою відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Також правильність заміни балансоутримувача будинку в якому знаходиться квартира відповідача, була предметом судового розгляду в справі за позовом відповідача до позивача, третя особа: ДП «Екос» АТ ХК «Київміеькбуд», про захист прав споживача та визнання дій протиправними.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24.05.2013, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 23.07.2013, відповідачу ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні позову про захист прав споживача та визнання дій протиправними з тих підстав, що між сторонами даного спору фактично діє договір про надання житлово-комунальних послуг, останні надаються вчасно та в повній мірі і ОСОБА_2 не надано доказів того, що ТОВ «Перший український експертний центр», є неналежним балансоутримувачем.
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки №5088 від 23.12.2013, в належній позивачу квартирі, крім нього, проживає ОСОБА_4 та ОСОБА_5, і їм трьом, як потерпілим внаслідок аварії на ЧАЕС, надається 50 % пільга на квартплату і опалення в межах 73,5 кв.м., х/в - 5,5 м.куб., г/в - 3,5 м.куб. на одну особу з 01.10.2012.
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 24.02.2014, позивач та його сім'я перебуває на обліку в Єдиному державному реєстрі осіб, що мають право на пільги та користуються пільгами на житлово-комунальні послуги з 21.10.2011.
Доказів, що позивачем при визначенні розміру заборгованості не були враховані пільги по оплаті даних послуг, відповідач суду не надав і судом таких доказів не здобуто.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність достатніх підстав для задоволення позову.
Судом правильно вирішено питання розподілу судових витрат по справі у відповідності до вимог статті 88 ЦПК України.
Крім того, слід звернути увагу на ті обставини, що відповідачем у апеляційній скарзі загалом не заперечуються обставини самого споживання житлово-комунальних послуг, а лише на думку відповідача, вимоги по стягненню заборгованості на користь позивача є недоведеними, а тому задоволенню не підлягають.
З приводу зазначеного колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу відповідача на не підтвердження при розгляді справи відсутності повноважень позивача для звернення до суду з даним позовом, зобов'язальний характер права власності, що проявляється в обов'язку власника його утримувати та необхідність оплати фактично спожитих послуг.
Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не відносяться до підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Підстав до скасування рішення суду передбачених статтею 309 ЦПК України при апеляційному розгляді не встановлено.
З огляду на викладене та у зв'язку із тим, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права апеляційна скарга має бути відхилена на підставі пункту першого частини 1 статті 307 ЦПК України.
Керуючись статтями 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 лютого 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий : І.М. Вербова
Судді : Г.М. Кирилюк
М.М.Панченко