Дата документу Справа № 0814/11246/2012
ЄУ № 0814/11246/2012 Головуючий в інстанції
Провадж. № 11/778/254/14 ОСОБА_1
Категорія ст. 383 ч.2 Доповідач 2 інстанції
КК України ОСОБА_2
10 червня 2014 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Запорізької області в складі :
головуючого - судді ОСОБА_3 ,
суддів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
з участю прокурора ОСОБА_6
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
потерпілого ОСОБА_8 ,
виправданого ОСОБА_9
розглянула в апеляційному порядку в відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції та потерпілого ОСОБА_8 на вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2014 року, яким
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець та житель АДРЕСА_1 , зареєстрований та проживаючий по АДРЕСА_2 , раніше не судимий,
Виправданий за обвинуваченням його у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст. 383 КК України за відсутністю в його діях складу злочину.
Згідно з обвинувальним висновком, що надійшов до суду ОСОБА_9 обвинувачується органами досудового розслідування у вчинення злочину передбаченого ч.2 ст. 383 КК України за наступних обставин.
11 вересня 2008 року у денний час, перебуваючи в приміщенні прокуратури Жовтневого району м. Дніпропетровська, будучи в усному порядку попередженим про кримінальну відповідальність за ст. 383 КК України, а саме про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про злочин, діючи з неприязні до голови військового суду Дніпропетровського гарнізону ОСОБА_8 звернувся до прокурора Жовтневого району м. Дніпропетровська з заявою, в якій завідомо неправдиво звинуватив потерпілого ОСОБА_8 у вчинені тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст. 189 КК України, а саме в висловленій йому ОСОБА_8 погрозі відібрати належне йому на праві приватної власності майно та застосувати до ОСОБА_9 та його родини насильницькі дії, виклавши обставини, які достовірно для ОСОБА_9 не відповідали дійсності.
За результатами розгляду заяв ОСОБА_8 та ОСОБА_9 помічником прокурора Жовтневого району м. Дніпропетровська було прийнято постанову про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно ОСОБА_8 , за відсутністю у його діях складу злочину, на підставі п.2 ст. 6 КПК України.
В подальшому, діючи з мотивів неприязного ставлення до голови військового суду ОСОБА_8 , яке виникло у ОСОБА_9 ще раніше, з причини наявного майнового спору та суперечок між рідним братом потерпілого - ОСОБА_10 та їх та дядьком ОСОБА_11 і ОСОБА_9 , із за чого останній був невдоволений тим, що ОСОБА_8 не вплинув як суддя військового суду на свого брата, аби той припинив подання заяв до правоохоронних органів, а останній постійно наполягав на поверненні ОСОБА_9 майна. Корисливий мотив ОСОБА_9 крім того, виражався у бажанні утримати на своєму подвір'ї причіп рефрижератора, який фактично належить ОСОБА_10 на підставі рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2012 року, яке набрало законної сили 02 жовтня 2012 року.
17 грудня 2010 року ОСОБА_9 письмово повідомив прокурора Дніпропетровської області про вчинення потерпілим ОСОБА_8 низки протиправних дій, які містять ознаки складу злочинів, передбачених ч.2 ст. 189, ст. ст. 364, 383, 206 КК України, власноручно підписавши зазначену заяву, датовану 30 листопада 2010 року.
23 грудня 2010 року заяву ОСОБА_9 за вихідним № 06/3-3612-08 заступником прокурора Дніпропетровської області надіслано до військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону для перевірки викладених у заяві доводів та прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України.
Відповідно до тексту вищевказаних заяв, ОСОБА_9 , діючи навмисно, повідомив, що ОСОБА_8 умисно організував рекетерську групу з громадян ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , метою яких було відібрання належного ОСОБА_9 майна, поєднаного з погрозою насильства над ОСОБА_9 і його близькими, перешкоджав законній господарській діяльності ОСОБА_9 , подав до правоохоронних органів 17 завідомо неправдивих повідомлень про вчинення ОСОБА_9 тяжких злочинів, зловживаючи службовим становищем, завдав збитків бюджету, оскільки його дядько ОСОБА_11 безкоштовно лікувався у військовому шпиталі, а також зловживав службовим становищем, оскільки через свого службового водія ОСОБА_12 , придбав у військовій частині НОМЕР_1 для свого брата ОСОБА_10 токарний станок ІТ-1М. Вказані обставини достовірно для ОСОБА_9 не відповідали дійсності, оскільки не підтвердились в ході проведених перевірок органами прокуратури. Зокрема, 19 вересня 2008 року помічником прокурора Жовтневого району м. Дніпропетровська ОСОБА_13 було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_9 від 11 вересня 2008 року відносно ОСОБА_8 на підставі п 2 ч.1 ст. 6 КПК України, а саме за відсутністю в його діях складу злочину.
21 січня 2011 року старшим помічником військового прокурора Дніпропетровського гарнізону відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_8 за фактом вчинення ним злочинів передбачених ч.2 ст. 189, ч.1 ст. 423 КК України на підставі п.1 ч.1 ст. 6 КПК України, за відсутності події злочину, а за ч.2 ст. 383 КК України - на підставі п.2 ч.1 ст. 6 КПК України.
Органами досудового розслідування дії ОСОБА_9 кваліфіковано за ч.2 ст. 383 КК України як завідомо неправдиве, навмисне повідомлення прокурору 11 вересня 2008 року та повторно 30 листопада 2010 про вчинення злочину - завідомо неправдиве повідомлення прокурору, поєднане з обвинуваченням невинної особи - ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, в тому числі тяжкого злочину.
Виправдовуючи ОСОБА_9 за обвинуваченням його у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст. 383 КК України суд вказав на відсутність у ОСОБА_9 умислу на вчинення злочину, на відсутність в матеріалах справи даних про виконання посадовими особами при прийнятті заяв ОСОБА_9 вимог ст. 95 КК України щодо попередження останнього про неправдивий донос з занесенням даного факту до протоколу, проведення додаткового розслідування по справі з порушенням вимог ст. 120 КПК України, неповноважною особою, що виключає визнання зібраних з порушенням установленого порядку в даній кримінальній справі доказів, допустимими і неможливість використання таких доказів при прийнятті процесуальних рішень рівно як і обгрунтування ними обвинувачення.
Виходячи з засад судочинства, визначених ст. 129 Конституції України про забезпечення доведеності вини, дослідивши всі обставини кримінальної справи, оцінивши докази обвинувачення з точки зору належності, допустимості, достовірності, суд прийшов до висновку про відсутність складу злочину передбаченого ч.2 ст. 383 КК України у діях ОСОБА_9 ..
В апеляціях:
- прокурор, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, посилаючись на незаконність та необгрунтованість вироку суду, послідовність, правдивість показань свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , яким суд не надав належної оцінки, зробивши висновок про їх недостовірність та відсутність в діях ОСОБА_9 ознак складу злочину передбаченого ч.2 ст. 383 КК України, очевидну неправдивість повідомлень ОСОБА_9 , допущену судом однобічність та неповноту судового слідства , покладення в основу виправдувального висновку доказів окремі з яких є недостовірними та недопустимими, просить вирок суду скасувати у зв'язку з порушенням кримінально-процесуального закону та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, а кримінальну справу направити до Ленінського районного суду на новий судовий розгляд в іншому складі;
- потерпілий ОСОБА_8 вказує на незаконність вироку суду, що полягає в допущеній однобічності та неповноті судового слідства, неналежному досліджені всіх доказів по справі, безпідставному покладенні в основу вироку необ'єктивних та неправдивих свідчень, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, оскільки висновки суду не підтверджуються доказами дослідженими в судовому засіданні, відсутність у вироку обгрунтування надання переваги одним доказам перед іншими, наявність в них істотних суперечностей, достовірність та належність доказів зібраних органами досудового розслідування та наявність в діях ОСОБА_9 ознак складу злочину передбаченого ч.2 ст. 383 КК України, просить вирок суду скасувати, а матеріали справи направити на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора та потерпілого ОСОБА_8 , які підтримали вимоги апеляцій, просили вирок суду скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд, виправданого ОСОБА_9 та його захисника, які вказували на законність та обґрунтованість вироку суду, відсутність в діях ОСОБА_9 складу злочину, обґрунтованість висновку суду, перевіривши матеріали справи та вимоги апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції прокурора та потерпілого ОСОБА_8 підлягають частковому задоволенню, а вирок суду скасуванню з поверненням справи на додаткове розслідування з наступних підстав.
Відповідно до ст. 275 КПК України 1960 року розгляд справи провадиться тільки відносно підсудних і тільки в межах пред'явленого їм обвинувачення.
В разі необхідності доповнити чи змінити пред'явлене обвинувачення або порушити кримінальну справу по новому обвинуваченню чи щодо нових осіб суд додержується правил, установлених в статтях 276, 277, 278 цього Кодексу.
В судовому засіданні прокурор, який брав участь в розгляді справи, постановою від 27.02.2014 року змінив пред'явлене ОСОБА_9 обвинувачення відповідно до ст. 277 КПК України (т.4, а.с.102-107), потерпілий ОСОБА_8 в судовому засіданні 07.02.2014 року підтримав обвинувачення в останній редакції (т.4, а.с. 114), тому, відповідно до ч.5 ст. 277 КПК України, справа повинна розглядатись за новим обвинуваченням.
Однак, із вироку суду не можна зробити висновок про те, в межах якого саме обвинувачення судом розглянута справа, оскільки, обґрунтовуючи свій висновок щодо направленості умислу та мотивів вчинення злочину ОСОБА_9 , суд підкреслює, що наявність неприязні та корисливого мотиву зазначена саме у зміненому обвинуваченні.
Відповідно до ст. 323 КПК України 1960 року вирок суду повинен бути законним і обгрунтованим.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
В своєму вироку суд не виклав докази, які стали підставою для висновку суду, не вказав, чому саме прийняв ці докази, чому визнав одні докази достовірними, а інше визнав недостовірними і відкинув їх.
Згідно з вимогами ст. 334 КПК України 1960 року мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене підсудному і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання підсудного з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Не допускається включення у вирок формулювань, які ставлять під сумнів невинність виправданого.
В порушення зазначених вимог закону, у вироку суд не навів докази, зібрані органом досудового розслідування, та досліджені в судовому засіданні, результати дослідження, аналізу і оцінки доказів як тих, що були зібрані на досудовому слідстві, так і поданих в судовому засіданні, не мотивовані висновки суду про відсутність у діях підсудного складу злочину
Суд лише зазначив, що вину ОСОБА_9 обгрунтовано такими доказами, як заяви ОСОБА_9 від 11.09.2008 року та 17.12.2010 року, матеріали дослідчих перевірок за вказаними заявами, покази свідків.
Зосередившись на тому, що ОСОБА_9 не попереджувався про кримінальну відповідальність за ст. 383 КПК України, пославшись на відсутність у ОСОБА_9 умислу та мотиву злочину, суд зазначив у вироку, що ОСОБА_9 , звертаючись з заявами про вчинення ОСОБА_8 злочинів, достовірно не знав, що повідомив відомості, які не відповідають дійсності і помилявся щодо юридичної оцінки цих фактичних обставин.
Такий висновок суду суперечить матеріалам дослідчої перевірки за скаргами ОСОБА_9 , відповідно до яких за заявою від 11.09.2008 року було відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_8 за відсутністю складу злочину в його діях.
Ці обставини судом належним чином не досліджені, мотив повторного звернення ОСОБА_9 з аналогічною заявою на ім'я прокурора Дніпропетровської області, судом не з'ясовано, та у вироку не наведено.
Покази потерпілого, свідків, допитаних на досудовому слідстві і в судовому засіданні, письмові докази, досліджені в суді, суд взагалі у вироку не проаналізував і ніякої оцінки їм не дав.
Таким чином, в порушення вимог ст. 334 КПК України у вироку не наведені підстави для виправдання підсудного з зазначенням мотивів, з яких суд відкинув докази обвинувачення.
Зазначені порушення кримінально-процесуального закону потягли невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, що, відповідно до ст. 367 КПК України, є підставою для скасування вироку.
Відповідно до ст. 403 КПК України вирок, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Апеляційний суд, скасувавши вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20.10.2011 року, в своїй ухвалі від 12.03.2012 року вказав на невідповідність обвинувачення, пред'явленого ОСОБА_9 , вимогам ст.132 КПК України, оскільки в ньому не викладено зміст неправдивих повідомлень.
Колегія суддів вважає, що дана вказівка апеляційного суду, рішення якого є обов'язковим для виконання, органом досудового слідства не виконана, в судовому засіданні прокурором при зміні обвинувачення в порядку ст. 277 КПК України також не викладено конкретно, в чому полягає суть неправдивих повідомлень, відповідальність за які передбачена ст. 383 КК України.
Вказані порушення КПК України перешкоджали чи могли перешкодити суду об'єктивно, повно та всебічно розглянути справу і винести законний і обгрунтований вирок.
Керуючись ст.ст. 362, 365, 366 КПК України 1960 року, колегія суддів
Апеляційні скарги прокурора, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, та потерпілого ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2014 року, яким ОСОБА_9 виправдано за обвинуваченням його у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 383 КК України, скасувати, кримінальну справу повернути прокурору Жовтневого району м. Дніпропетровська на додаткове розслідування.
1. 2. 3.