Дата документу Справа № 334/2038/14-к
у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2
11 червня 2014 року місто Запоріжжя
№ єу-334/2038/14-к
№ 11-кп/778/631/14
Апеляційний суд Запорізької області у складі суддів:
ОСОБА_3 - головуючої, ОСОБА_4 - доповідача, ОСОБА_5 ,
за участі -
секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_1 ,
за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 ,
здійснив у відкритому судовому засіданні апеляційний розгляд вироку Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 14 квітня 2014 року.
Заслухавши суддю-доповідача та дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд установив:
ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Запоріжжя і там же зареєстрованого по АДРЕСА_1 , без постійного місця проживання, раніше неодноразово судимого, востаннє:
27.04.2010 року Запорізьким районним судом Запорізької області за ч.3 ст.185,ч.2 ст.190, ч.1 ст.309 на підставі ст.70 КК України на 3 роки 6 місяців 1 дня позбавлення волі, звільнений 20.04.2012 року за відбуттям строку покарання,
та ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у с.Лукашево Запорізької області, зареєстрованого у АДРЕСА_2 , без постійного місця проживання, раніше неодноразово судимого, востаннє:
05.02.2010 року Запорізьким районним судом Запорізької області за ч.2 ст.263 КК України на 1 рік позбавлення волі з іспитовим строком на 2 роки; постановою Оріхівського районного суду Запорізької області іспитовий строк скасовано, звільнений 22.06.2012 року за відбуттям строку покарання,-
яких засуджено
за ч.2 ст.186 КК України із застосуванням ст.69 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі.
Міру запобіжного заходу відносно обох обвинувачених залишено незмінною - тримання під вартою.
Строк відбування покарання обчислювати з 18 лютого 2014 року.
Питання про речові докази вирішено вироком відповідно до вимог статті 100 КПК України.
Згідно з вироком:
15 лютого 2014 року близько 20 години 20 хвилин, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , знаходячись на 6 поверсі 1 під'їзду будинку АДРЕСА_3 , діючи за попередньою змовою між собою, повторно, відкрито викрали металеві двері, чим завдали матеріальну шкоду ОСОБА_8 на суму 270,02 гривень.
Судом першої інстанції дії обвинувачених кваліфіковано за ч.2 ст.186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 не погоджується з вироком суду, стверджує, що він разом з ОСОБА_2 виносили двері на прохання знайомої останнього, вважає вирок суду занадто суворим.
При здійсненні апеляційного розгляду -
обвинувачений ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задовольнити. Підтвердив, що потерпіла просила поставити двері на місце, але вони цього не зробили.
Прокурор, пославшись на законність та обґрунтованість вироку, відсутність підстав до задоволення апеляційної скарги, просить вирок суду першої інстанції залишити в силі.
У результаті розгляду апеляційної скарги і в її межах апеляційний суд знаходить підстави до її часткового задоволення, виходячи з такого.
За виписами ч.1 ст.15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії чи бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти власності» від 06 листопада 2009 року № 10, грабіж потрібно вважати закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно й мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним. Якщо особа, котра протиправно заволоділа майном, такої реальної можливості не мала, її дії слід розглядати залежно від обставин справи як закінчений чи незакінчений замах на вчинення відповідного злочину.
Матеріалами кримінального провадження, а саме показаннями обох обвинувачених та потерпілої, наданими у судовому засіданні суду першої інстанції 31 березня 2014 року, доведено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у дату, час та місці, вказаному у вироці суду, за попередньою змовою між собою, відкрито викрали металеві двері у ОСОБА_8 , проігнорувавши її вимогу повернути викрадене, але на вулиці біля під'їзду, з якого винесли двері, були затримані робітниками міліції, тобто якимось чином розпорядитись чи скористуватись викраденим майном не мали можливості.
Таким чином, в рішенні суду першої інстанції вбачається невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, що відповідно до п.2 ч.1 ст.409 КПК України є підставою для зміни вироку суду.
За виписами ч.2 ст.404 КПК України, якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов'язаний прийняти таке рішення.
За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне перекваліфікувати дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ч.2 ст.186 на ч.2 ст.15 і ч.2 ст.186 КК України та притягнути останніх до кримінальної відповідальності за закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
Апеляційний суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК України - у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього кодексу, що передбачає відповідальність за вчинені ним злочини, з належним урахуванням що було вчинено замах на злочин, ступеня тяжкості, враховуючи осіб винних та обставин, що пом'якшують (щире каяття, відшкодування матеріальної шкоди) та обтяжують (вчинення замаху на злочин за попередньою змовою групою осіб) покарання.
Беручи до уваги, що обидва обвинувачених не мають постійного місця проживання та ведуть бродяжницький образ життя, апеляційний суд вважає, що досягти мети покарання у розумінні статті 50 КК України, можливо тільки призначивши ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання у умовах ізоляції від суспільства.
На підставі викладеного та керуючись статями 372, 404, 405, 407, 418, 426 КПК України, апеляційний суд ухвалив:
апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 задовольнити частково.
Вирок Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 14 квітня 2014 року відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 змінити.
Перекваліфікувати дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з ч.2 ст.186 КК України на ч.2 ст.15 і ч.2 ст.186 КК України та призначити кожному покарання у вигляді 2 років позбавлення волі.
В решті вирок місцевого суду залишити без зміни.
Судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга на судове рішення суду може бути подана протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_4 ОСОБА_3 ОСОБА_5