Дата документу Справа №
Справа №22-ц/778/2246/14 Головуючий у 1-й інстанції: Ревуцький С.І.
. Суддя-доповідач: Поляков О.З.
11 червня 2014 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Спас О.В.
суддів: Полякова О.З.
Бабак А.М.
при секретарі: Бабенко Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника прокурора Запорізької області на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 березня 2014 року у справі за позовом Бердянської міжрайонної прокуратури Запорізької області в інтересах держави до Бердянської міської ради, ОСОБА_3, Управління Держземагенства у Бердянському районі Запорізької області про скасування п.п.5.22 рішення Бердянської міської ради №41 від 25.02.2010 року, визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки,-
У вересні 2013 року Бердянська міжрайонна прокуратура Запорізької області в інтересах держави звернулась до суду з позовом до Бердянської міської ради, ОСОБА_3, Управління Держземагенства у Бердянському районі Запорізької області про скасування п.п.5.22 рішення Бердянської міської ради №41 від 25.02.2010 року, визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що прокурорською перевіркою встановлено, що п.5.22 рішення сімдесят дев'ятої сесії Бердянської міської ради V скликання №41 від 25.02.2010 року «Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» затверджено проект відведення земельних ділянок та передано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 0,0957га, розташовану по АДРЕСА_1, для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації.
На підставі зазначеного рішення 01.06.2010 року ОСОБА_3 було видано Державний акт на право власності на вказану земельну ділянку, серії ЯК №911826.
Вважає, що п.5.22 рішення Бердянської міської ради №41 від 25.02.2010р. підлягає скасуванню, державний акт на право приватної власності на земельну ділянку повинен бути визнаний недійсним, а його державна реєстрація підлягає скасуванню, оскільки проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки було затверджено без проведення державної експертизи землевпорядної документації.
Згідно інформації виконкому Бердянської міської ради від 15.05.2013 року, відповідно до Генерального плану м. Бердянська, затвердженого рішенням Бердянської міської ради №8 від 25.06.2009 року, зазначені у рішенні території запроектовані для розміщення оздоровчих установ та установ відпочинку. Чинним законодавством забороняється передача земельних ділянок оздоровчого призначення у власність і надання користування громадянам для діяльності несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.
Крім того, в порушення вимог чинного законодавства, у затвердженому, оскаржуваним рішенням Бердянської міської ради, проекті землеустрою розміри і межі прибережної захисної смуги Азовського моря не враховано, що унеможливлює відведення такої земельної ділянки.
Також, зазначає, що проект землеустрою спірної земельної ділянки було погоджено Мелітопольським сектором регулювання природокористування Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Запорізькій області. Однак вищезазначений висновок повинна була видавати Державна екологічна інспекції Азовського моря.
Таким чином, Бердянська міська рада під час прийняття п.5.22 рішення №41 від 25.02.2010 року грубо порушила положення чинного законодавства тому він є незаконним і підлягає скасуванню.
Враховуючи викладене просив суд визнати незаконним та скасувати п.5.22 рішення сімдесят дев'ятої сесії Бердянської міської ради п'ятого скликання №41 від 25.02.2010 року «Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок»; визнати недійсним державний акт на право власності серії ЯК №911826 на земельну ділянку площею 0,0957га, виданий на ім'я ОСОБА_3 для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою АДРЕСА_1; зобов'язати Управління Держземагенства у Бердянському районі Запорізької області скасувати запис про державну реєстрацію акту ЯК №911826 на право власності на земельну ділянку, виданого на ім'я ОСОБА_3; зобов'язати Управління Держземагенства у Бердянському районі Запорізької області скасувати державну реєстрацію вказаної земельної ділянки шляхом закриття Поземельної книги на неї; зобов'язати ОСОБА_3 повернути вказану земельну ділянку територіальній громаді в особі Бердянської міської ради.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 березня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду заступник прокурора Запорізької області подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції і обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
З матеріалів справи вбачається, що суд вірно вирішив питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин. З дотриманням вимог ст.ст. 212-215 ЦПК України суд належно оцінив надані сторонами докази, виконав вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом.
Так, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.
За ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Відповідно до ст.ст. 116 ч. 1, 118 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Отже, необхідною умовою набуття права на земельну ділянку, яка перебуває в державній або комунальній власності, є рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідач звернулася до органу місцевого самоврядування - Бердянської міської ради щодо надання їй земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації.
Бердянська міська Рада задовольнила заяву відповідача, відповідно до п. 5.22 рішення сімдесят дев'ятої сесії V скликання Бердянської міської ради № 41 від 25.02.2010 року "Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ", було затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації площею 0,0957 га, з присвоєнням поштової адреси: АДРЕСА_1 (а.с. 9).
На підставі даного рішення відповідач отримала державний акт на право власності на вищевказану земельну ділянку, тобто, набула право власності на земельну ділянку відповідно до вимог земельного законодавства України, оскільки передбачений чинним законодавством порядок передачі земельних ділянок у власність нею не був порушений. На час набуття права власності на земельну ділянку рішення міської ради не було оскаржене.
Судом першої інстанції вірно визначено, що в порушення вимог цивільно -процесуального законодавства ,позивач звернувшись до суду з позовом в частині зобов'язання відповідача ОСОБА_3 повернути земельну ділянку територіальній громаді м. Бердянська визначив Бердянську міську раду Запорізької області в якості відповідача.
Крім того, на час вирішення питання про передання земельної ділянки відповідачу земельна ділянка відносилася до громадської та житлової забудови. Зазначене рішення про надання земельної ділянки у власність за своєю природою є індивідуальним актом застосування норм права (правозастосовним актом індивідуальної дії), який за юридичними наслідками відноситься до правоконстатуючих актів, і який є виконаним в силу самого його прийняття.
Така позиція узгоджується з п. 4 Рішення Конституційного суду України N 7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), в якому вказується, що ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Таким чином, визнання судом незаконним п. 5.22 рішення сімдесят дев'ятої сесії V скликання Бердянської міської ради № 41 від 25.02.2010 року як підстава задоволення позовних вимог та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку не відповідає загальним принципам права, тому що відповідачем по справі, на реалізацію оскаржуваного рішення Бердянської міської ради вже було отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку.
Право власності є абсолютним правом, яке включає володіння, користування, розпорядження, та якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (ст. 41 Конституції України, ст.ст. 316, 319 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; є) не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
Статтею 143 ЗК України встановлено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) не усунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
Отже, ст.ст. 140 та 143 ЗК України встановлено вичерпний перелік підстав, в тому числі і примусових, припинення права власності на земельну ділянку, серед яких підстави, на які посилається прокурор, відсутні.
Жодної з підстав, передбачених ст.ст. 140, 143 ЗК України, у позові не вказано та не зазначено доказів їх наявності. Оскільки вилучення земельних ділянок в порядку, передбаченому земельним законодавством не проводилося, а відповідачем отримано державний акт і вона заперечувала проти припинення свого права власності на земельну ділянку, слід вважати, що передбачені законом підстави для визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення її в комунальну власність відсутні.
Згідно ст. 378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинено за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На обґрунтування позовних вимог прокурор також посилався на те, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах прибережної захисної смуги, тому що у відповідності з редакцією ст. 88 ВК України, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин, така смуга встановлювалася шириною не менше двох кілометрів від урізу води, і тому не може передаватися у приватну власність громадян.
Однак, такі доводи прокурора не підтверджені належними і допустимими доказами.
Відповідно до ст. 21 ЗК України визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам є наслідком порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.
Статтею 155 ЗК України встановлено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
За змістом ст.ст. 60, 61 ЗК України та ст.ст. 88, 89 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення й засмічення та збереження їх водності. На цих смугах, як природоохоронних територіях, з вищезазначеною метою встановлюється режим обмеженої господарської діяльності.
Відповідно до ч. 5 ст. 87 ВК України зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.
Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 87 ВК України).
Згідно з п.п. 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад.
Пунктом 10 вказаного Порядку передбачено, що на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.
Виконавчі комітети місцевих Рад зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях (ч. 7 ст. 87 ВК України).
Таким чином, фактичні розміри і межі прибережних захисних смуг існують не в силу їх законодавчого закріплення. Для визначення, встановлення та закріплення меж прибережної захисної смуги та, як наслідок, віднесення цієї території до земель водного фонду, законодавством визначено певний порядок, який полягає у розробці відповідного проекту та виділення на його підставі земель водоохоронних зон та прибережних захисних смуг.
У матеріалах справи відсутні відомості, які б свідчили, що на дату прийняття рішення Бердянської міської ради № 41 від 25.02.2010 року з дотриманням вказаного Порядку були визначені розмір та межі водоохоронної зони з прибережною захисною смугою.
Віднесення спірної земельної ділянки до земель прибережної захисної смуги та категорії земель водного фонду без відповідних доказів, що підтверджували б існування таких обставин, є порушенням ст. 60 ЦПК України.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що прокурором не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, відповідно до вищезазначеного Порядку.
Із урахуванням цього висновки суду першої інстанції про відмову в позові є обґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги про факт розташування спірної земельної ділянки поблизу водного об'єкту не спростовують висновки рішення суду.
Суд першої інстанції правильно встановив і зазначив, що визначальним при вирішенні даного спору є питання, що територія розташування спірної земельної ділянки не віднесена до земель водного фонду у відповідності до вищевказаного та передбаченого законодавством України відповідного порядку, за яким підлягав розробці відповідний проект та виділення на його підставі земель водоохоронних зон та прибережних захисних смуг в натурі.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки є повторенням обставин, якими прокурор обґрунтовував позовні вимоги, всебічна оцінка яким була надана судом першої інстанції, і зводяться лише до особистої незгоди з висновками суду щодо їх оцінки.
Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.
Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та для ухвалення нового рішення по справі.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу заступника прокурора Запорізької області - відхилити.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21 березня 2014 року по цій справі - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий:
Судді: