29 травня 2014 року № 108515/12/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Носа С.П.
суддів: Клюби В.В., Кухтея Р.В.
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 вересня 2011 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі про зобов'язання здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії, -
встановив:
11 липня 2011 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни за період з 22 грудня 2010 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що враховуючи положення ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач є дитиною війни, а тому у відповідності до ст.6 даного Закону останньому повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Однак така допомога не виплачувалась в повному обсязі.
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 вересня 2011 року позов задоволено частково. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком на підставі положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з з 20 грудня 2010 року по 22 липня 2011 року включно з урахуванням виплачених сум. В решті позовних вимог відмовлено. Постанову звернено до негайного виконання.
Зазначену постанову мотивовано тим, що статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Оскільки, позивач, відноситься до соціальної групи «діти війни», то з огляду на викладене слід зобов'язати відповідача здійснити нарахування і виплату підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком на підставі положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з з 20 грудня 2010 року по 22 липня 2011 року включно.
Не погоджуючись з прийнятою постановою відповідачем подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови допущено порушення норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи те, що постанова суду першої інстанції прийнята в порядку скороченого провадження, відповідно до п. 3 ч. 1 ст.197 КАС України розгляд даної справи судом апеляційної інстанції здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції скасувати, а позов задовольнити частково знаступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що він має право на підвищення до пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України і є неконституційними положення статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
В той же час, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції при прийнятті постанови порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Частиною 2 ст. 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, тому ненарахування та невиплата відповідачем підвищення до пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 22 травня 2008 року є безпідставною.
Враховуючи вказане положення суд апеляційної інстанції вважає за потрібне наголосити, що нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», слід здійснювати в період з 22 травня 2008 року.
Відповідно до ч. 2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.
Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, просить здійснювати виплату підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 22 грудня 2010 року.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне наголосити, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом (абзац дев'ятий статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.
Таким чином, пенсія є періодичним платежем, виплата якої, за загальним правилом, не обмежена у часі.
Підвищення до пенсії та додаткова пенсія, які є додатковими виплатами особі, яка визнана такою, що має на них право, нерозривно пов'язані з виплатою пенсії і також мають не визначений у часі граничний термін виплати.
Тому, суд не має підстав обмежувати орган, відповідальний за здійснення нарахування і виплати зазначених платежів, певним часовим проміжком, якщо не відбулося змін у законодавстві.
На виконання пункту 7 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» Кабінетом Міністрів України 06 липня 2011 року прийнято постанову № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності з дня опублікування такої в Урядовому кур'єрі, 2011, 07, 23.07.2011 № 133 - 23 липня 2011 року.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, а саме в частині виплати підвищення до пенсії за період з 22 грудня 2010 року по 22 липня 2011 року включно у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум, оскільки правових підстав для такої невиплати немає.
Водночас, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на висновки суду першої інстанції щодо негайного виконання постанови суду в даній справі.
Частиною першою статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент прийняття судом першої інстанції постанови у справі) визначено постанови суду, для яких встановлено обов'язкове негайне виконання.
До таких постанов належать, зокрема, постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 1 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України) та постанови суду, прийняті в порядку скороченого провадження (абзац дев'ятий частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України).
Оскільки для цієї категорії справ пункт 1 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України є спеціальним, то звернення судом першої інстанції до негайного виконання постанови в цілому є безпідставним.
Суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне наголосити, що відсутність бюджетного фінансування на виплату передбаченого Законом України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, не може бути причиною невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Беручи до уваги, що правові положення, які передбачають виплату підвищення до пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є чинними, а позивач належить до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.
Водночас суд апеляційної інстанції у відповідності до п.1 ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства вважає за необхідне визнати дії Управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі щодо ненарахування та невиплати в повному обсязі підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум - протиправними.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.
Керуючись ст. ст. 158-163, 183-2,195, 197, п. 3, 4 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. 207, 254 КАС України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі задовольнити частково.
Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 вересня 2011 року в справі № 2а-14634/11 - скасувати та прийняти нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі про стягнення невиплаченої щомісячної соціальної державної допомоги за період з 22 грудня 2010 року по 22 липня 2011 року включно - задовольнити.
Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі щодо не нарахування та невиплати в повному обсязі за період з 22 грудня 2010 року по 22 липня 2011 року включно на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум - протиправними.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м.Тернополі нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 22 грудня 2010 року по 22 липня 2011 року включно, з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Звернути постанову до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя : Нос С.П.
Судді :Клюба В.В.
Кухтей Р.В.