ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/21353/13 10.06.14
За позовом Національної радіокомпанії України
до Державного підприємства «Парламентський телеканал «Рада»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
Управління справами Апарату Верховної Ради України
про стягнення 565 021,15 грн.
Головуючий суддя Ломака В.С.
Судді Босий В.П.
Любченко М.О.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Кияшко Н.Г. за довіреністю № 23-24/29 від 11.03.2014 р.;
від третьої особи: Кирсенко Є.Б. за довіреністю № 15/15-2366 від 24.12.2013 р.
Національна радіокомпанія України звернулась до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Дирекції телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України про стягнення 565 021,15 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що ним у серпні - грудні 2009 року належним чином були надані відповідачу послуги на підставі Договору № 09/10 від 28.12.2009 р., що підтверджується Актом про виконання послуг з висвітлення роботи п'ятої сесії Верховної Ради України шостого скликання від 04.02.2010 р. на суму 565 021,15 грн., які відповідач не оплатив. При цьому, позивач зазначає, що вказаний Договір № 09/10 від 28.12.2009 р., був визнаний недійсним рішенням господарського суду міста Києва від 13.11.2012 р. у справі № 4/525-18/375-2012 за позовом Дирекції телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України до Національної радіокомпанії України. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду, вимагаючи сплати вартості наданих ним відповідачу послуг, посилаючись при цьому на приписи ст. 216 ЦК України, відповідно до якої у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.11.2013 р. порушено провадження у справі № 910/21353/13, її розгляд призначено на 26.11.2013 р.
У судовому засіданні 26.11.2013 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.11.2013 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представника відповідача, було відкладено на 17.12.2013 р.
04.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява, якою він просить в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що позивач вже звертався з аналогічним позовом до суду й у його задоволенні було відмовлено.
У судовому засіданні 17.12.2013 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення щодо сплати податків із сум заборгованості, а також клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.12.2013 р. на підставі клопотання представника позивача було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 21.01.2014 р.
08.01.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про витребування від позивача пояснень, чи продовжує він після 01.01.2010 р. здійснювати висвітлення роботи законодавчого органу і на підставі якого документа; кому надаються ці послуги та хто здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з наданням цих послуг.
17.01.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Державного підприємства «Парламентський телеканал «Рада», створеного в процесі реорганізації відповідача, надійшло клопотання про витребування від Управління справами Апарату Верховної Ради України виписки з ЄДРЮОФОП щодо припинення відповідача як юридичної особи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.01.2014 р. було призначено колегіальний розгляд справи № 910/21353/13.
Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 21.01.2014 р. справу № 910/21353/13 було передано для розгляду колегії суддів: Головуючий суддя Ломака В.С., судді Босий В.П., Васильченко Т.В.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.01.2014 р. вказаною колегією суддів було прийнято справу № 910/21353/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 18.02.2014 р.
08.02.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Управління справами Апарату Верховної Ради України надійшли письмові пояснення, в яких зазначається, що відповідач, як телерадіокомпанія, не причетний ні до розміщення державного замовлення на висвітлення діяльності парламенту, ні до укладення договорів в межах державного замовлення, ні до функціонування ЗМІ з цього приводу. При цьому, зазначається, що відповідача було припинено як юридичну особу з 29.01.2014 р. і позивач в процедурі припинення своїх кредиторських вимог до відповідача не заявляв.
12.02.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи та клопотання про залучення до участі у справі правонаступника відповідача - Державне підприємство «Парламентський телеканал «Рада» (код ЄДРПОУ 21708430).
Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.02.2014 р. судом було задоволено клопотання позивача та здійснено процесуальне правонаступництво відповідача Дирекції телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України, замінивши його правонаступником - Державним підприємством «Парламентський телеканал «Рада» (01019, м. Київ, Печерський район, вулиця Садова, будинок 3, код ЄДРПОУ 21708430), розгляд справи відкладено на 19.03.2014 р.
19.02.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Печерського району ГУЮ у м. Києві надійшов витяг з ЄДРЮОФОП щодо відповідача.
12.03.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких зазначається, що він не може бути правонаступником Дирекції телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України, оскільки не утримується за рахунок бюджету. Крім того, зазначається, що на момент затвердження передавального акту у жодної зі структур Верховної Ради України ніяких зобов'язань перед позивачем не було. При цьому, зазначається, що позивач звернувся з даним позовом до неналежного відповідача, оскільки Міністерством Фінансів України було виділено кошти на фінансування витрат за надання послуг з виконання державного замовлення з висвітлення діяльності Верховної Ради України Державному комітету телебачення і радіомовлення України.
Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 19.03.2014 р., у зв'язку з перебування Головуючого судді Ломаки В.С. на лікарняному, справу № 910/21353/13 було передано для розгляду колегії суддів: Головуючий суддя Любченко М.О., судді Босий В.П., Васильченко Т.В.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.03.2014 р. вказаною колегією суддів було прийнято до свого провадження справу № 910/21353/13 та призначено її до розгляду на 08.04.2014 р.
Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 24.03.2014 р., у зв'язку з виходом Головуючого судді Ломаки В.С. з лікарняного, справу № 910/21353/13 було передано для розгляду колегії суддів: Головуючий суддя Ломака В.С., судді Босий В.П., Васильченко Т.В.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.03.2014 р. вказаною колегією суддів було прийнято справу № 910/21353/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 08.04.2014 р.
У судовому засіданні 08.04.2014 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 20.05.2014 р.
30.04.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.
13.05.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.
15.05.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли доповнення до пояснень, в яких він повторно наголошує на неприпустимості стягнення спірних грошових коштів з відповідача.
У судовому засіданні 20.05.2014 р. від представників учасників судового процесу надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.05.2014 р. на підставі клопотання представників учасників судового процесу було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та в судовому засіданні оголошено перерву до 10.06.2014 р.
28.05.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли пояснення у справі, в яких він зазначає про те, що предмет та підстави позову у даній справі та справі № 54/110 є різними.
06.06.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю явки його представника.
Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 10.06.2014 р., у зв'язку з великою завантаженістю судді Васильченко Т.В., справу № 910/21353/13 було передано для розгляду колегії суддів: Головуючий суддя Ломака В.С., судді Босий В.П., Любченко М.О.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.06.2014 р. вказаною колегією суддів було прийнято до свого провадження справу № 910/21353/13 та призначено її до розгляду на 10.06.2014 р.
Представник позивача в судове засідання 10.06.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
При цьому, судом залишено без задоволення подане через відділ діловодства господарського суду міста Києва клопотання позивача про відкладення розгляду справи в силу його необґрунтованості.
Так, позивачем до вказаного клопотання не надано доказів існування обставин, на які він посилається в його обґрунтування.
Крім того, слід зазначити про те, що як на тому наголошено в п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 10.06.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, які з'явились в судове засідання, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
28.12.2009 року між позивачем (виконавець) та Дирекцією телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України (замовник), правонаступником якої в результаті реорганізації є відповідач, було укладено Договір № 09/10 (надалі - Договір), відповідно до умов якого з метою висвітлення роботи Верховної Ради України відповідно до Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», постанови Верховної Ради України № 3-VI від 23.11.2007 року «Про порядок висвітлення роботи Верховної Ради України шостого скликання», виконавець (відповідач) взяв на себе зобов'язання забезпечити на першому загальнонаціональному каналі Національної радіокомпанії України у повному обсязі пряму трансляцію:
- пленарних засідань Верховної Ради України, парламентських слухань у прямому ефірі на першому загальнонаціональному каналі Національної радіокомпанії України;
- організацію і пряму трансляцію щотижневих 45-хвилинних тематичних передач за рівної участі в них представників депутатських фракцій (п. 1.1. Договору),
а замовник (позивач) зобов'язувався прийняти та оплатити вартість послуг наданих виконавцем (п. 1.2. Договору).
У п. 2.1. Договору сторони узгодили, що вартість послуг за цим Договором становить 565 022, 00 грн. і вона визначається, виходячи з вартості однієї години трансляції на Першому каналі Національної радіокомпанії України, та обсягу годин згідно з календарним планом. Відповідно до п. 2.2. Договору вартість однієї години трансляції з висвітлення діяльності Верховної Ради України становить 4 059, 06 грн. згідно з Додатком № 1 до Договору.
Згідно з п. 2.5. Договору передбачалось, зокрема, що не пізніше 5 числа кожного місяця сторони складають акт наданих послуг за попередній місяць, де визначається кількість та вартість трансляцій.
Відповідно до п. 2.6. Договору передбачалось, що розрахунок за фактично надані послуги замовник здійснює не пізніше 5 банківських днів після підписання акта наданих послуг (п. 2.5. Договору).
Відповідно до п. 3.1.1 Договору замовник зобов'язувався, зокрема, своєчасно (згідно з п. 2.6. цього Договору) здійснювати оплату наданих послуг згідно з цим Договором за актом наданих послуг та за вартістю згідно з «Розрахунком вартості однієї години трансляції на Першому каналі Національної радіокомпанії України для висвітлення діяльності Верховної Ради України», що є невід'ємною частиною цього Договору (Додаток № 1).
Згідно з п. 7.1 Договору його сторони визначили, що він діє з 01.08.2009 р. по 31.12.2009 р., але в будь-якому випадку до остаточного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором.
Як вбачається з матеріалів справи, у 2010 році позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Дирекції телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України заборгованості за Договором в загальній сумі 579 146, 68 грн., з яких 565 021,15 грн. - сума основного боргу, 14 125,53 грн. - інфляційні втрати, посилаючись на те, що ним у серпні - грудні 2009 року належним чином були надані відповідачу послуги на підставі Договору № 09/10 від 28.12.2009 р., що підтверджується Актом про виконання послуг з висвітлення роботи п'ятої сесії Верховної Ради України шостого скликання від 04.02.2010 р. на суму 565 021,15 грн., який підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками сторін.
Рішенням господарського суду м. Києва від 22.04.2013 р. у справі № 54/110, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2013 р. та постановою Вищого господарського суду України від 22.08.2013 р., у задоволені позовних вимог було відмовлено.
Зокрема, вирішуючи спір у справі № 54/110, судами було встановлено, що Договір № 09/10 від 28.12.2009 р., укладений між Національною радіокомпанією України та Дирекцією телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України, був визнаний недійсним рішенням господарського суду міста Києва від 13.11.2012 р. у справі № 4/525-18/375-2012 за позовом Дирекції телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України до Національної радіокомпанії України про визнання договору недійсним.
Зазначене рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2012 р. у справі № 4/525-18/375-2012 залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2013 р. та постановою Вищого господарського суду України від 27.03.2013 р. у справі № 4/525-18/375-2012.
Так, задовольняючи позов у справі № 4/525-18/375-2012 про визнання Договору № 09/10 від 28.12.2009 р. недійсним, господарські суди виходили з того, що відповідно до свого правового статусу Дирекція телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України не належить до органів державної влади, оскільки сама є засобом масової інформації, утвореним відповідно до розпорядження Голови Верховної Ради України № 481 від 24.11.1998 р. у структурі Управління справами Верховної Ради України як самостійний структурний підрозділ з правами юридичної особи, основним завданням якого є об'єктивне висвітлення роботи Верховної Ради України, оперативне і всебічне інформування населення про діяльність вищого законодавчого органу держави засобами масової інформації і не наділена спеціальною правосуб'єктністю щодо укладення договорів на виконання державного замовлення з висвітлення роботи законодавчого органу держави, а лише правом укладати договори про співробітництво з іншими телерадіоорганізаціями для власних потреб у процесі виконання покладених на неї завдань.
Крім того, господарські суди при розгляді справи № 4/525-18/375-2012 встановили, що при укладенні Договору № 09/10 від 28.12.2009 р. було порушено вимоги ст. ст. 5, 21 чинного на момент укладення Положення «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» затвердженого Кабінетом Міністрів України № 921 від 17.10.2008 р..
За вищенаведених обставин, господарські суди при розгляді справи № 4/525-18/375-2012 дійшли висновку про визнання спірного Договору недійсним відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України як такого, що за змістом суперечить актам цивільного законодавства.
У свою чергу, відмовляючи в задоволенні позовних вимог у справі № 54/110, господарські суди вказали на те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення боргу ґрунтуються на Договорі № 09/10 від 28.12.2009 р., а отже саме вказаний договір є підставою спору між сторонами, проте як станом на час розгляду спору у справі № 54/110 про стягнення заборгованості на підставі Договору № 09/10 від 28.12.2009 р., зазначений договір в судовому порядку визнано недійсним.
Оскільки недійсність правочину не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України), суди під час розгляду справи № 54/110 дійшли висновку про відмову в позові, який базується на підставі статей цивільного законодавства, що регулюють виконання зобов'язань.
При цьому, розглядаючи касаційну скаргу позивача у справі № 54/110, Вищий господарський суд України звернув увагу на те, що застосування ст. 216 Цивільного кодексу України щодо правових наслідків недійсності правочину, на яку посилався касатор в касаційній скарзі, в даному судовому провадженні є неправомочним, оскільки позов було заявлено на підставі статей 509, 525, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, які регулюють виконання зобов'язань за договором.
Обставини, встановлені у справах № 4/525-18/375-2012 та № 54/110, суд під час провадження у даній справі вважає такими, що відповідно до приписів ст. 35 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.
Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).
Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 2 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Предметом спору у даній справі є сплата відповідачем, як правонаступником Дирекції телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України, на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України вартості наданих позивачем за недійсним правочином послуг.
Так, врахувавши наведені у постанові Вищого господарського суду України у справі № 54/110 висновки, позивач вирішив звернутись до суду з окремим позовом про стягнення спірних коштів, визначивши в якості підстави позову не договірні зобов'язання, а обов'язок відповідача відшкодувати вартість того, що було одержано за недійсним Договором.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між позивачем та Дирекцією телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України договір, який в судовому порядку було визнано недійним, за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона -(виконавець) зобов'язується за завданнями другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного між сторонами Договору, який в подальшому було визнано недійсним, позивач надав Дирекції телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України, як замовнику, послуги з трансляції п'ятої сесії Верховної Ради України шостого скликання на першому каналі Національної радіокомпанії України, про що сторонами було складено Акт про виконання послуг з висвітлення роботи п'ятої сесії Верховної Ради України шостого скликання від 04.02.2010 р. на суму 565 021,15 грн., який підписаний від імені позивача президентом НРКУ, від імені відповідача директором Управління справами Верховної ради України, та скріплений печатками сторін.
Відповідно до п. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодовувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Зазначеною статтею сформульовані загальні правила щодо правових наслідків недійсності як нікчемних, так і оспорюваних правочинів, які зокрема, полягають в тому, що сторони не зобов'язані виконувати передбачені такими правочинами умови, у зв'язку з чим одна сторона недійсного правочину має право відхилити вимоги другої сторони щодо вчинення певних дій.
Водночас, оскільки сторони нерідко частково чи повністю виконують умови недійсного правочину, наприклад, передають майно, виконують певну роботу, надають послуги, здійснюють їх оплату, зважаючи на відсутність правової підстави вчинення таких дій за нікчемним правочином або правочином, визнаним судом недійсним, законодавцем було сформовано правило, відповідно до якого за недійсним правочином кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а якщо це неможливо, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість одержаного за цінами на момент відшкодування.
Застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення недійсного правочину.
Відповідно до ч. 3 ст. 216 ЦК України правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
В даному випадку щодо спірного Договору мають бути застосовані саме загальні наслідки недійсності правочинів.
Так, оскільки відповідач спожив надану позивачем за недійсним Договором послугу, на підставі ч. 1 ст. 216 ЦК України вартість таких послуг має бути відшкодована позивачу.
При цьому, суд відхиляє доводи відповідача та третьої особи стосовно того, що оскільки позивач не заявив вимоги до Дирекції телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України в процедурі реорганізації, то вони не можуть бути наразі задоволені.
Так, статтею 59 ГК України та статтею 104 ЦК України передбачено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - право наступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.
За змістом статті 107 ЦК України у разі злиття, приєднання або перетворення комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт, а у разі поділу розподільчий баланс, які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.
Відповідно до статті 59 ГК України при реорганізації усі майнові права та обов'язки суб'єкта господарювання, що припиняється, переходять до суб'єкта (-ів) господарювання, що утворений внаслідок такої реорганізації.
Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи. Порядок внесення відповідного запису, перелік необхідних дій та документів, встановлюється Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».
Слід зазначити, що положення чинного законодавства не пов'язують припинення цивільного (господарського) зобов'язання з фактом припинення юридичної особи шляхом реорганізації, і законодавство взагалі не визначає, що пропуск кредитором строку для заявлення своїх вимог до комісії з припинення є підставою для припинення таких зобов'язань.
Тому, у кожному окремому випадку потрібно досліджувати положення передавального акту (розподільчого балансу), в якому має бути зазначено, до кого у результаті реорганізації перейшли права та обов'язки у відповідному зобов'язанні.
Якщо правонаступниками юридичної особи є декілька юридичних осіб і точно визначити правонаступника щодо конкретних обов'язків юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичні особи - правонаступники несуть солідарну відповідальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася. Учасники (засновники) припиненої юридичної особи, які відповідно до закону або установчих документів відповідали за її зобов'язаннями, відповідають за зобов'язаннями правонаступників, що виникли до моменту припинення юридичної особи, у такому самому обсязі, якщо більший обсяг відповідальності учасників (засновників) за зобов'язаннями правонаступників не встановлено законом або їх установчими документами (частина п'ята статті 107 ЦК України).
Чинним законодавством не передбачено, що умисне або помилкове невключення до передавального акту (розподільчого балансу) певних прав або обов'язків суб'єкта господарювання, що реорганізується, може визнаватись підставою для припинення таких прав та обов'язків. Враховуючи зазначене, вони також переходять до визначеного у процедурі реорганізації правонаступника з моменту внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення суб'єкта господарювання, що реорганізується та запису про державну реєстрацію створеної юридичної особи - правонаступника, за умови що наявність відповідних зобов'язань на момент реорганізації юридичної особи, що припинилася може бути доведено належними та допустимими доказами.
В даному випадку, оскільки єдиним правонаступником Дирекції телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України, як замовника послуг за спірним Договором, на якого в тому числі покладався обов'язок з їх оплати, є відповідач, саме він має відшкодувати позивачу вартість послуг, які були надані за вищевказаним недійсним Договором позивачем.
При цьому, суд звертає увагу на те, що приписи ст. 216 ЦК України покладають обов'язок відшкодувати вартість того, що одержано за недійсним правочином, саме на сторону такого правочину, а відповідно заперечення відповідача відносно того, що Дирекція телерадіопрограм Управління справами Верховної Ради України, правонаступником якої він є, не мала нести відповідного обов'язку з відшкодування вартості спірних послуг, є необґрунтованими.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що заявлений позов є обґрунтованим, позовні вимоги підлягають задоволенню.
При цьому, суд відхиляє доводи відповідача стосовно того, що задоволенням даного позову фактично двічі здійснюється оплата послуг, наданих позивачем, оскільки належними та допустимими доказами не доведено, що на момент прийняття цього рішення суду вартість спірних послуг була відшкодована позивачу, в тому числі суб'єктами, які не є учасниками даного спору.
Якщо ж відповідач вважає, що укладення спірного Договору, який було визнано в судовому порядку недійсним, відбулось з вини третіх осіб, він не позбавлений права заявити до них вимоги про відшкодування понесених ним витрат з відшкодування вартості послуг, наданих позивачем.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Державного підприємства «Парламентський телеканал «Рада» (01019, м. Київ, Печерський район, вулиця Садова, будинок 3, код ЄДРПОУ 21708430) на користь Національної радіокомпанії України (01001, місто Київ, Шевченківський район, вулиця Хрещатик, будинок 26; код ЄДРПОУ 22927269) 565 021 (п'ятсот шістдесят п'ять тисяч двадцять одну) грн. 15 коп. вартості послуг, одержаних за недійним правочином, та 11 300 (одинадцять тисяч триста) грн. 43 коп. судового збору.
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 16.06.2014 р.
Головуючий суддя В.С. Ломака
Судді В.П. Босий
М.О. Любченко