№ апеляційного провадження: 22-ц/796/4546/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Чала А.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М.
12 червня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого судді: Білич І.М.
Суддів: Кулікової С.В, Поліщук Н.В.
при секретарі: Заліській Г.Г., Гречка Т.В.
за участю: позивача ОСОБА_4
представника позивача ОСОБА_5
відповідача ОСОБА_6
представника відповідача ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про стягнення суми боргу за договором оренди.
ОСОБА_4 звертаючись до суду з зазначеним вище позовом просив стягнути з відповідача 60 000 гривень заборгованості по сплаті орендної плати за користування малою архітектурною формою (МАФом) по АДРЕСА_1 і 20 000 гривень не отриманих доходів, які він міг би отримати за звичайних обставин (упущена вигода), на підставі ст.ст. 22, 759, 762, 764 ЦК України.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12 лютого 2014 року у задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу. Де ставив питання про його скасування та просив постановити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Мотивуючи свою вимогу тим, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.
Апелянт, представник апелянта підтримали подану апеляційну скаргу, просили суд її задовольнити.
Позивач та його представник не визнали подану апеляційну скаргу та заперечували проти її задоволення.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом при розгляді справи було встановлено, що ОСОБА_4 і ОСОБА_6 зареєстровані, як приватні підприємці.
ОСОБА_4 мав дозвіл на розміщення тимчасової споруди №08-0490 по АДРЕСА_1 з терміном його дії з 27.02.2010 року по 26.08.2010 року.
Між сторонами було укладено договір оренди (МАФ) №1 від 01.03.2010 року, згідно тексту договору ОСОБА_6 отримала в оренду від ОСОБА_4 МАФ у вигляді торгівельного місця площею 20 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 строком оренди на шість місяців з часу підписання цього договору та сплатою орендної плати в розмірі 10 000 гривень на місяць.
При зверненні до суду із позовом ОСОБА_4 посилався на те, що відповідач продовжувала користуватися МАФом після визначеного умовами договору шестимісячного терміну, а також до березня 2012 року сплачувала орендну плату, тому вважав договір оренди пролонгованим. Припинивши проводити сплату коштів ( за відсутності коштів) до вересня 2012 року відповідач допустила заборгованість, яку він і просив стягнути, а також у відповідності до вимог ст. 22 ЦК вважав що йому були завдані збитки, а саме він не отримав доходи, які б міг реально одержати за звичайних обставин, якщо б його право не було порушено.
Суд першої інстанції розглянувши позов в межах позовних вимог, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності і взаємному зв'язку, прийшов до висновку, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження належними і допустимими доказами, а відтак задоволенню не підлягають.
Зазначаючи при цьому, що позивачем не було надано доказів продовження для ОСОБА_4 дії дозволу на розміщення тимчасової споруди №08-0490 по АДРЕСА_1, який мав термін дії з 27.02.2010 року по 26.08.2010 року, тобто, в період часу, за який позивач просить стягнути з відповідача заборгованість по орендній платі та упущену вигоду, він вже не мав дозволу на розміщення тимчасової споруди, а відповідно не мав права здавати її оренду та розраховувати на отримання прибутку.
Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Доводи апеляційної скарги щодо неправомірності висновків суду в частині відсутньої пролонгації договору за умов того, що надана в оренду тимчасова споруда використовувалася відповідачем для здійснення своєї підприємницької діяльності і після закінченого терміну визначеного умовами договору, на думку колегії суддів не ґрунтується на нормах діючого законодавства.
Так як за правилами ч. 1 ст. 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. При цьому позивачем ні в суді першої так і апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження права щодо розміщення тимчасової споруди ( орендного майна) як торговельного місця за адресою: АДРЕСА_1 після серпня 2010 року ( а.с. 8)
Крім того, слід також відзначити, що уклавши договір оренди, сторони дійшли згоди, що його дія починається із моменту підписання - 1 березня 2010 року і діє протягом шести місяців, і його умови можуть бути змінені згідно до п. 3.1. договору А відтак, умови договору не свідчать про його можливу пролонгацію.
Покази свідків ОСОБА_8,ОСОБА_9, що були допитані в суді, та вказували на наявність відносин між сторонами щодо використання відповідачем тимчасової споруди до кінця 2012 року, не можуть слугувати підтвердженням саме правомірності надання позивачем цієї споруди відповідачу в оренду при відсутності у позивача дозволу на розміщення такої споруди.
Беручи до уваги те, що у відповідності до вимог ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування та з урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 лютого 2014 року без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: