№ 22-ц/796/5817/2014 Головуючий в І інстанції: Малинников О.Ф.
12 червня 2014 року Апеляційний суд міста Києва
у складі:
головуючого Вербової І.М.
суддів Кирилюк Г.М.
ПанченкаМ.М.
при секретарі Мікітчак А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 січня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» про визнання неправомірними дій по виконанню договору, визнання договору недійсним, повернення внесків та відшкодування моральної шкоди, -
У жовтні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Авто Просто» про визнання неправомірними дій по виконанню договору, визнання договору недійсним, повернення внесків та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування заявлених вимог посилався на ті обставини, що 21 березня 2013 року між ним та відповідачем був укладений договір за № 700584 та Додатки до нього, предметом якого було надання позивачу, як учаснику системи «АвтоТак», послуг, спрямованих на придбання автомобіля марки Ореl Аstrа вартістю 138 380,00 грн. На виконання умов договору позивач сплатив первинний внесок у розмірі 3 % від вартості автомобіля з податком на додану вартість в сумі 4981,68 грн., а також інші внески згідно із платіжними документами, виконуючи покладені на нього обов'язки вищезазначеним договором у встановлені строки.
Однак, він не отримав автомобіль, а відповідач без залучення власних коштів формував групи учасників за рахунок коштів яких здійснювалась передача права на купівлю автомобіля одному з учасників групи, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до системи «АвтоТак».
Відповідач двічі в односторонньому порядку порушив умови договору на свою користь, зокрема після сплати чергового внеску він оповістив позивача про те, що поточна ціна автомобіля зросла до 143 940,00 грн., а згодом до 147 410,00 грн.
Такими умисними діями відповідач, окрім матеріальної шкоди, завдав позивачу моральну шкоду, яка полягає в душевних стражданнях та переживаннях за долю виплачених першого вступного та подальших щомісячних внесків, які були відірвані із свого бюджету. Завдану моральну шкоду позивач оцінював у розмірі 5 000,00 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 січня 2014 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, по суті позовних вимог.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з викладених у ній підстав.
Представник ТОВ «Авто Просто» - Сметанюк І.М. проти апеляційної скарги заперечував, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 січня 2014 року просив залишити без змін.
Перевіривши законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення виходячи із наступного.
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_2 та ТОВ «Авто Просто» 21.03.2013 укладено договір за № 700584 та додатки до нього, предметом якого було надання відповідачем позивачу, як учаснику системи «АвтоТак», послуг, спрямованих на придбання автомобіля марки Ореl Аstrа вартістю 138 380,00 грн.
Згідно з положеннями ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору.
Як встановлено судом, укладений з позивачем договір складався з основного тексту угоди, додатків №№ 1, 2, які були невід'ємні від договору і кожен з них підписано відповідачем. При цьому описання послуг та умови були виписані детально, тому підписуючи угоду, позивач ознайомився з умовами та видами послуг і мав можливість з'ясувати всі питання. При укладенні угоди названа ціна автомобіля не була остаточною, оскільки у ст. 2 договору вказано, що ціна є критерієм для розрахунку платежів і не є постійною, оскільки ціна встановлюється виробником вона є базовою величиною для визначення розміру вартості автомобіля та відповідно розміру внесків. У п.п. 2.2.-2.9 ст. 2 йдеться про характер внесків та зазначено про порядок їх сплати. Позивач погодився з умовами угоди, підписавши договір та довідку про умови Внутрішніх правил про надання фінансових послуг.
Досліджуючи зібрані у процесі розгляду справи докази, яким дана оцінка у їх сукупності, суд першої інстанції вірно виходив з того, що доводи позивача стосовно односторонньої зміни договору та введення його в оману внаслідок нечесної підприємницької діяльності з боку відповідача, що на думку позивача свідчить про невідповідність угоди діючому законодавству та надає право вимоги визнання недійсним договору та повернення грошей, не знайшли свого підтвердження і є необгрунтованими.
Згідно із ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Стосовно розподілу коштів у групі позивач визнав що йому були відомі умови договору про порядок придбання автомобілів.
Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Судом не виявлено обману та порушення прав позивача, передбачених положеннями ЗУ «Про захист прав споживача». Що стосується викладених позивачем підстав визнання недійсним договору як вчиненим внаслідок зазначених неправомірних дій відповідача, то слід зазначити що згідно з п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при розгляді справ про визнання правочинів недійсними, суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Положеннями п.4 передбачено, що судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів. У даному випадку позивач зазначив декілька підстав для визнання недійсним правочину. Окрім посилання на введення в оману вказав на ст. 203 ЦК без вказівки відповідного пункту із зазначенням конкретної підстави для визнання недійсним правочину.
Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.
Згідно з вимогами статей 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового по суті заявлених вимог позивач у апеляційній скарзі посилається на обставину того, що ним, на виконання умов укладеного договору, було внесено кошти на рахунок відповідача (НОМЕР_1) згідно платіжного доручення
№ 90796012826 від 13 вересня 2013 року на суму 2 489,00 грн.
Проте, платіж не був зарахований та повернутий на картку батька позивача - ОСОБА_4, як платника щомісячного внеску, з невідомих для позивача причин.
Зазначені обставини суд першої інстанції залишив поза увагою, що, на думку позивача, призвело до неправильної оцінки спірних правовідносин та ухвалення помилкового рішення про відмову у позові.
При апеляційному перегляді оскаржуваного рішення вказані обставини не знайшли свого підтвердження з огляду на те, що згідно наявного та допустимого доказу в матеріалах справи, а саме довідки Головного управління з обслуговування клієнтів ПАТ «Державний ощадний банк України» № 16-13/2-1459 від 3 червня 2014 року, в період з 13.09.2013 по 18.09.2013 включно на поточний рахунок НОМЕР_1 ТОВ «Авто Просто» від ОСОБА_4 (батька позивача) грошові кошти не надходили.
З огляду на викладене, правові підстави для скасування або зміни оскаржуваного рішення відсутні, доводи апеляційної скарги спростовані фактичними обставинами справи та наявними у матеріалах справи доказами.
Враховуючи, що не знайшли свого підтвердження вимоги щодо порушень прав позивача за умовами укладеного між сторонами договору, вимоги про відшкодування моральної шкоди є безпідставними. Крім того, такі вимоги не підтверджені будь-якими доказами у розумінні вимог процесуального закону, які б підтверджували зміни у звичному ритмі життя, моральні страждання та додаткові зусилля для організації життя.
Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не відносяться до підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Підстав до скасування рішення суду передбачених статтею 309 ЦПК України при апеляційному розгляді не встановлено.
З огляду на викладене та у зв'язку із тим, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права апеляційна скарга має бути відхилена на підставі пункту першого частини 1 статті 307 ЦПК України.
Керуючись статтями 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 22 січня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий : І.М. Вербова
Судді : Г.М. Кирилюк
М.М.Панченко