Провадження № 22-ц/774/4651/14 Справа № 409/6830/12 Головуючий у 1 й інстанції - Ковальова А. Б. Доповідач - Черненкова Л.А.
Категорія 41
16 червня 2014 року м. Дніпропетровськ
Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Черненкової Л.А.
суддів - Петешенкової М.Ю., Дерев'янка О.Г.
при секретарі - Бойко О.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 лютого 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа на боці позивачів ОСОБА_5, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Абонент ХХІ», Дніпровський районний відділ у м. Дніпродзержинську Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи - ОСОБА_5, товариство з обмеженою відповідальністю «Абонент ХХІ» про вселення до житлового приміщення, -
11 жовтня 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із зазначеним позовом, за яким просили визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1, зобов'язати Дніпровський РВ у місті Дніпродзержинську Головного управління ДМС у Дніпропетровській області зняти відповідача з реєстраційного обліку по зазначеній квартирі, зобов'язати ТОВ «Абонент ХХІ» внести відповідні зміни в особовий рахунок на квартиру та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір в сумі 107,30 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог посилались на те, що вони, позивачі, є матір'ю та донькою, і проживають та зареєстровані в квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1, яка складається із двох житлових кімнат, житловою площею 28,9 кв.м, загальною площею 48,3 кв.м., і позивач ОСОБА_3 є відповідальним наймачем квартири. Крім них, у квартирі зареєстрований та проживає ОСОБА_5, який є сином позивача ОСОБА_4 Також в спірній квартирі зареєстрований ОСОБА_2, який є колишнім чоловіком позивача ОСОБА_3, шлюб з яким розірвано 29 січня 1985 року. В 1995 році відповідач залишив спірну квартиру, забрав всі свої особисті документи, речі та інше майно, і в теперішній час проживає в житловому будинку, розташовану в АДРЕСА_6, створивши нову сім'ю. Але він так і не знявся з реєстраційного обліку по спірній квартирі. Вони, позивачі, протягом тривалого часу не чинили відповідачу перешкоди в проживанні в квартирі, а він, у свою чергу, постійно обіцяв добровільно знятися з реєстраційного обліку, а тому вони не зверталися до суду з позовом про визнання його таким, що втратив право на житло в квартирі. Але відповідач не виконав своєї обіцянки, а тому в 2012 році вони вирішили зняти відповідача з реєстраційного обліку по спірній квартири в судовому порядку, так як з 1995 року він у квартирі не проживає без поважних причин і не цікавиться нею, як приміщенням, що потрібно йому для проживання. В процесі збору доказів, вони 06 серпня 2012 року отримали копію особового рахунку на квартиру, 18 вересня 2012 року ТОВ «Крона» склало та видало їм акт про непроживання відповідача в квартирі по АДРЕСА_1. Але, як тільки відповідачу стало відомо про їх наміри, він одразу ж 23 серпня 2012 року звернувся до Дніпровського РВ м. Дніпродзержинська із заявою про чинені йому перешкоди в проживанні в квартирі. 17 вересня та 22 вересня 2012 року відповідач повторно звернувся до Дніпровського РВ з аналогічними заявами, але при цьому він повідомив їх, що не збирається проживати в спірній квартирі, не має потреби у житловому приміщенні, але бажає, щоб вони заплатили йому за виписку із квартири грошові кошти. Вважають, що відповідач втратив право користування житловим приміщенням у спірній квартирі, оскільки він з 1995 року в квартирі не проживає без поважних причин, залишив житлове приміщення добровільно і ніколи не намагався повернутися проживати до квартири. З 1995 року вони самостійно сплачують всі комунальні платежі, утримують квартиру в належному житловому стані, виконують ремонтні роботи, тобто, виконують обов'язки наймачів житлового приміщення. Квартира по АДРЕСА_1 є їх, та ОСОБА_5 єдиним постійним зареєстрованим місцем проживання. З 1995 року і до 23 серпня 2012 року відповідач нікуди не звертався із заявами про перешкоди в проживанні в спірній квартирі. В зв'язку з чим просили суд задовольнити їх позовні вимоги в повному обсязі
18 липня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про вселення до жилого приміщення. В обґрунтування позову посилався на те, що він перебував у шлюбі з ОСОБА_3 по 1985 рік, і після розірвання шлюбу продовжує проживати у спірній квартирі, яка є комунальною власністю, і яка була виділена ОСОБА_3 з урахуванням його інтересів, як члена сім'ї, в період його проходження строкової військової служби взамін квартири, яка знаходилася у санітарній зоні, й була знесена. Після повернення із армії, він отримав прописку у спірній квартирі, весь час проживав в ній, періодично відлучаючись з квартири в зв'язку із лікуванням або по роботі, оплачував комунальні послуги за себе в розмірі 50 грн., які передавав відповідачам. В серпні 2012 року, появившись у місці своєї реєстрації, він виявив, що відповідачі замінили вхідні двері та замки, і тому він був вимушений звернутися до правоохоронних органів із заявою про усунення перешкод в користуванні квартирою. Вважав, що відповідачі порушують його право на проживання в спірній квартирі, а його відсутність в квартирі, пов'язана із лікуванням, і тому на цей період часу за ним зберігалося право на житло. Він є інвалідом 2-ї групи, іншого місця проживання в нього немає, і він вимушений наймати житло. Враховуючи зазначене, просив суд вселити його до квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, зобов'язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні житловим приміщенням.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 серпня 2013 року зазначені позовні заяви об'єднані в одне провадження.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 лютого 2014 року ухвалено: позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити; визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_2, що є підставою для зняття ОСОБА_2 з реєстраційного обліку по квартирі та виключення відомостей про нього із особового рахунку на квартиру; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 сплачений позивачем судовий збір в сумі 107 грн. 30 коп.; в позові ОСОБА_2 - відмовити.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у задоволенні їх позовних вимог та задовольнити його позовні в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просять апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, а рішення суду - законним та обґрунтованим.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що в квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані та проживають ОСОБА_3, її донька ОСОБА_4 та онук ОСОБА_5, відповідальним наймачем квартири є ОСОБА_3 Крім них, в квартирі з 14 жовтня 1980 року зареєстрований ОСОБА_2, що підтверджується копією особового рахунку на квартиру, виданою ТОВ «Абонент ХХІ» від 06 серпня 2012 року. 29 січня 1985 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до 1994 року проживали в квартирі, розташованій в АДРЕСА_3. Як зазначив ОСОБА_2 в судовому засіданні, з 1994 року він став підтримувати фактичні шлюбні відносини із своєю другою дружиною, і в січні 1995 року вони зареєстрували шлюб, в 1996 році він переїхав на проживання до квартири, розташованої в АДРЕСА_4, за місцем проживання своєї другої дружини. Ці обставини підтверджуються і копією паспорту ОСОБА_2, в якому є запис про реєстрацію шлюбу між ним та ОСОБА_6 від 13 січня 1995 року та про розірвання цього шлюбу на підставі рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області 26 грудня 2011 року. На підставі акту про непроживання від 18 вересня 2012 року, який складений техніком - наглядачем дільниці №1 ТОВ «Крона» Білан Л.В. та затверджений начальником дільниці № 1 ТОВ «Крона» Карнаух А.В., ОСОБА_2 дійсно не проживає в АДРЕСА_1 з 1995 року по день складення акту. Акт про непроживання був складений на підставі свідчень мешканців сусідніх квартир будинку АДРЕСА_7 - ОСОБА_9, квартири 89 - ОСОБА_10, квартири 83 - ОСОБА_11, які підтвердили факт не проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі з 1995 року.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, районний суд обґрунтовано виходив з того, що факт непроживання ОСОБА_2 у спірній квартирі з 1995 року підтверджується актом, складеним техніком - наглядачем дільниці №1 ТОВ «Крона» Білан Л.В. та затверджений начальником дільниці № 1 ТОВ «Крона» Карнаух А.В. Також ці обставини підтверджені особами, які підписали вказаний акт про непроживання, в судовому засіданні в якості свідків. З січня 1995 року до грудня 2011 року, тобто на протязі 17 років ОСОБА_2 перебував у шлюбі з іншою жінкою, вони разом проживали, вели спільне господарство, і навіть, зі слів ОСОБА_2, придбали у шлюбі квартиру та житловий будинок, що розташований в смт. Петриківка, де він проживав разом із другою дружиною. А тому до його пояснень, що він до січня 2012 року, кожні два дні на тиждень ночував в спірній квартирі, суд відноситься критично, і на їх підтвердження ОСОБА_2 не надав суду жодного доказу. Крім цього, суд приймає до уваги, що в спірній квартирі, яка складається із двох кімнат, проживає 4 особи: ОСОБА_3, її донька ОСОБА_4 з чоловіком та їх повнолітній син ОСОБА_5, що підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які часто бувають у спірній квартирі. Цей факт також розцінюється судом не на користь ОСОБА_2, оскільки в двокімнатній квартирі проживають чотири дорослі особи, а ОСОБА_2 не зазначив, яким чином він мав можливість ночувати в спірній квартирі, в якій із кімнат. Ті обставини, що ОСОБА_2 05 грудня 1995 року отримав виробничу травму та лікувався до 1997 року, а в 1999 році йому встановлена третя група інвалідності, не можуть бути визнані судом поважними причинами для непроживання ОСОБА_2 у спірній квартирі понад встановлені законом строки, оскільки на момент отримання травми він більше шести місяців вже не проживав у спірній квартирі, не повернувся проживати до спірної квартири і після закінчення лікування і навіть під час лікування проживав в іншому місці й за ним здійснювала догляд його друга дружина, що підтвердив в судовому засіданні особисто ОСОБА_2 Позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не чинили ОСОБА_2 перешкоди в проживанні в спірній квартирі, оскільки останній з січня 1995 року в цій квартирі не проживав, не користувався нею, як приміщенням, що потрібно йому для проживання, і відповідно не переймався житловим станом квартири та не сплачував комунальні послуги за житло. А твердження ОСОБА_2, з приводу того, що 23 серпня 2012 року, 17 вересня 2012 року та 22 вересня 2012 року він звертався до Дніпровського РВ м. Дніпродзержинська із заявами про чинені йому перешкоди у проживанні в АДРЕСА_1, пов'язані саме із намірами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зняти відповідача з реєстраційного обліку по спірній квартирі шляхом визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням у спірній квартирі. Посилання ОСОБА_2 щодо заміни вхідних дверей в спірну квартиру в січні 2012 року, що стало перепоною для його проживання в цій квартирі, то судом встановлено, що заміна дверей відбулася внаслідок їх пошкодження через затоплення покрівлі будинку, на 9-му поверсі якого розташована спірна квартира. Але при цьому, ОСОБА_2, наполягаючи на тому, що перешкоди в проживанні йому стали чинити з 01 січня 2012 року, до 23 серпня, тобто 7 місяців та 23 дня, не звертався до будь-яких установ з приводу порушення його житлових прав ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Є суперечливими пояснення ОСОБА_2 і щодо дати виявлення ним заміни вхідних дверей до спірної квартири, а саме: в заяві до Дніпровського РВ ОСОБА_2 зазначив, що виявив цей факт в січні 2012 року, а в своєму позові зазначив, що це відбулося в серпні 2012 року. Зазначене дає суду підстави вважати, що звернення ОСОБА_2 до Дніпровського РВ м. Дніпродзержинська було здійснено внаслідок повідомлення з боку позивачів за первинним позовом про їхній намір вирішити питання щодо визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням у спірній квартирі в судовому порядку і після їх відмови сплатити йому грошові кошти за виписку з квартири, в якій він не проживав без поважних причин з 1995 року. Ці обставини не спростовані ОСОБА_2 і підтверджуються дослідженими судом доказами. Окрім цього, згідно довідки до обліку ІБД, що знаходиться в матеріалі № 3864, ОСОБА_2 перебуває на обліку АБД в Петриківському ОВД з 10 грудня 2011 року як побутовий порушник. Останній раз ОСОБА_2 притягався до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 за заявою його другої дружини ОСОБА_13, яка 27 листопада 2011 року звернулася до Петриківського РВ з приводу, того, що 27 листопада 2011 року, приблизно о 16.00 годин, її чоловік ОСОБА_2, який мешкає разом із нею в АДРЕСА_6, прийшов додому в стані алкогольного сп'яніння та пошкодив віконні шибки на будинку. Судом достовірно встановлено, що до 23 серпня 2012 року ОСОБА_2 постійно проживав в АДРЕСА_6. До такого висновку суд прийшов на підставі дослідження матеріалу Дніпровського РВ м. Дніпродзержинська № 3864 (ЖРЗСП № 4983 від 23 серпня 2012), який був витребуваний судом за клопотанням ОСОБА_2 Згідно протоколу усної заяви про злочин ОСОБА_2 від 23 серпня 2013 року, своїм місцем проживання він зазначає: АДРЕСА_6. Ця ж адреса зазначена і в постанові про відмову в порушенні кримінальної справи. Що стосується відсутності у ОСОБА_2 іншого місця проживання на теперішній час, окрім спірної квартири, та проживання його в орендованих квартирах, то в цій частині суд не приймає пояснення свідка ОСОБА_14 про те, що з лютого 2012 року ОСОБА_2 проживає разом з ним в його квартирі, оскільки ці обставини не підтверджені іншими доказами у справі. Наявність придбаного під час другого шлюбу ОСОБА_2 житлового будинку і квартири, право власності на які зареєстровані на ім'я його другої дружини, ставить під сумнів відсутність у ОСОБА_2 іншого місця проживання, аніж спірна квартира. Свідки зі сторони ОСОБА_2 - ОСОБА_15 та ОСОБА_16 не підтвердили доводи вказаного позивача, а їх пояснення про те, що в 2011 році вони приходили до нього в гості в спірну квартиру, спростовуються поясненнями самого ОСОБА_2 про те, що з 1995 року ключів від спірної квартири у нього не було. Приймаючи до уваги встановлені обставини та докази у справі, суд дійшов до висновку, що ОСОБА_2 дійсно не проживає у спірній квартирі без поважних причин з 1995 року, тобто більше ніж шість місяців, не встановлено чинення йому перешкод в проживанні в спірній квартирі зі сторони ОСОБА_3 та ОСОБА_4, не встановлений судом факт порушення прав ОСОБА_2 на користування спірним житловим приміщенням, а тому є підстави для задоволення позовних вимог про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користуватися спірною квартирою та для відмови у задоволенні позову про його вселення у вказану квартиру, керуючись при цьому ст.ст. 71,72 ЖК України.
Колегія суддів вважає, що суд правильно вирішив спір.
Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло, і ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частини 1 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира або інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Як вбачається з абзацу 6 ч.1 ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація - це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. Тобто правовою підставою для перебування на реєстраційному обліку є проживання чи перебування в житлі за певною адресою.
Згідно статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік, місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік, реєстрацією є внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Відповідно до статті 71 Житлового Кодексу України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається житлове приміщення протягом шести місяців.
Відповідно до ст. 72 Житлового Кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Статтею 71 ЖК України визначено, якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Встановлення поважності причин відсутності понад установлені законом строки має відбуватися тільки після встановлення факту відсутності відповідача в шестимісячний строк.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникають в практиці застосування судами Житлового кодексу України", - у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 Житлового кодексу України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Таким чином, за вказаною справою відповідно до вимог вищевказаних норм закону необхідно з'ясувати: належність спірної квартири, статус квартири та зареєстрованих в ній осіб, на якій підставі користуються сторони квартирою (ордер) та з якого часу, факт не проживання відповідача ОСОБА_2 та конкретно з якого часу, неповажність причини його не проживання в спірній квартирі, наявність чинення перешкод йому у користуванні спірною квартирою.
Судова колегія встановила, і це підтверджується матеріалами справи, що спірна квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, відноситься до комунальної власності і знаходиться на балансі ТОВ «Абонент ХХІ», не є приватизованою. Згідно ордеру № 240 на право зайняття жилої площі в двокімнатній квартирі АДРЕСА_1, виданого виконавчим комітетом Баглійської райРади депутатів трудящих від 26 квітня 1979 року на підставі рішення Баглійської районної Ради депутатів трудящих від 26.04.78 року на ім'я ОСОБА_3 на сім'ю з трьох осіб, а саме: її, дочки ОСОБА_4 та чоловіка ОСОБА_2, - надана спірна квартира (а.с.17). ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані в спірній квартирі з 11.09.1979 року, ОСОБА_2 - з 14.10.1980 року, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4 (онук ОСОБА_3.) з 18.04.1995 року. Основним квартиронаймачем є ОСОБА_3 (а.с.12). Технічне обслуговування спірної квартири здійснюється дільницею № 1 ТОВ «Крона». Згідно акту про непроживання № 596 від 18 вересня 2012 року, складеного ТОВ «Крона», ОСОБА_2 в спірній квартирі не проживає з 1995 року.
Доказами у справі встановлено, що ОСОБА_2 не проживає в спірній квартирі з 1995 року та ним не доведено, що непроживання протягом тривалого часу виникло з поважних причин. Одруження з іншою жінкою 13 січня 1995 року та проживання з нею за іншою адресою, не можна вважати поважною причиною непроживання в спірній квартирі. Отримання виробничої травми 05 грудня 1995 року та визнання його інвалідом 2 групи з 12.05.1996 року, а з 01.04.1999 року інвалідом третьої групи (а.с.46-47), - також не можна віднести до поважних причин непроживання у спірній квартирі. Відповідно до дозволу на роботу в Архангельській області в якості машиніста екскаватора у період з 13.09.2007 року по 13.09.2008 року, виданого на ім'я ОСОБА_2 (а.с. 113), то вказаний дозвіл не підтверджує факту тимчасового виїзду з постійного місця проживання спірної квартири ОСОБА_2, оскільки відсутні докази його роботи у вказаний період часу в Архангельській області, жиле приміщення в спірній квартирі не бронювалося і відповідно до вимог статей 71,73 ЖК України, - за ним жиле приміщення не зберігалося. Відтак цю обставину, на яку посилається позивач ОСОБА_2, також не можна оцінити як поважну причину непроживання в спірній квартирі, оскільки вона є недоведеною.
Також і після вказаної дати, відсутні докази проживання в спірній квартирі ОСОБА_2
З матеріалів справи не вбачається, що обставини чинення перешкод у користуванні спірною квартирою доведені позивачем ОСОБА_2, у зв'язку з чим у суду не має підстав для задоволення позову про його вселення.
Суперечливі доводи ОСОБА_2 про те, що у січні або у серпні 2012 року встановлені нові вхідні двері в спірній квартирі, що є перешкодою для його проживання в ній, спростовуються його доводами про те, що з 1995 року у нього ключів від вхідної двері спірної квартири не було, однак з цього часу і до 23 серпня 2012 року він не заявляв про те, що його право на користування квартирою порушено. Таким чином, встановлення ОСОБА_3 нових дверей за причиною їх пошкодження внаслідок залиття водою, - не можна віднести до дій, які спрямовані на чинення перешкод у користуванні спірною квартирою ОСОБА_2
Інших доводів чинення перешкод у користуванні спірною квартирою ОСОБА_2 не зазначено.
Оцінюючи докази у справі, судова колегія вважає, що ОСОБА_2 не доведено факт чинення йому перешкод зі сторони ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у користуванні спірною квартирою.
Згідно ч.3 ст. 10, ст.ст. 57-60 ЦПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Докази повинні бути належними і допустимими. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює.
Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Відповідно до ст. 212 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не прийнятий до уваги той факт, що він постійно проживав у спірній квартирі, сплачував комунальні послуги та лише інколи виїжджав для лікування в лікувально-профілактичний заклад або по роботі, судова колегія вважає неспроможними, оскільки ці обставини спростовуються матеріалами справи.
Суд першої інстанції врахував всі докази у справі і дав їм належну оцінку у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, судова колегія не вбачає.
Судова колегія приходить до висновку, що рішення суду постановлено у відповідності з вимогами закону та не має підстав для його скасування, і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст.303,304, п.1 ч.1 ст.307, ст. 308, ч.1 п.1 ст.314, 317,319, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 лютого 2014 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді