Справа № 750/1290/14 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/795/318/2014
Категорія - ч. 1 ст. 286 КК України Доповідач ОСОБА_2
11 червня 2014 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чернігові в порядку апеляційного розгляду кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12013260010005946 від 24 листопада 2013 року за апеляційною скаргою потерпілого ОСОБА_6 на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 березня 2014 року,
щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, з базовою загальною середньою освітою, не працюючого, неодруженого, зареєстрованому та проживаючому по АДРЕСА_1 , раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України
з участю учасників кримінального провадження: прокурора - ОСОБА_8 , захисника - адвоката ОСОБА_9 , представника потерпілого - адвоката ОСОБА_10 , обвинуваченого - ОСОБА_7
До апеляційного суду Чернігівської області надійшла апеляційна скарга від потерпілого ОСОБА_6 , в якій він просить вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 березня 2014 року в частині призначеного покарання скасувати, призначити ОСОБА_7 покарання у вигляді виправних робіт строком на 2 роки чи арешту строком на 6 місяців з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки. Вирок в частині залишення без розгляду його цивільного позову скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути на його користь: з Приватного акціонерного товариства Страхової компанії «ІНКОМСТРАХ» в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 4773,08 грн. та в рахунок моральної шкоди 5 000,00 грн., з ОСОБА_7 на його користь моральну шкоду завдану злочином у розмірі 55 000, 00 грн., судові витрати у вигляді оплати правової допомоги в розмірі 6 000 грн. стягнути з Приватного акціонерного товариства Страхової компанії «ІНКОМСТРАХ» та ОСОБА_7 .
Даним вироком ОСОБА_7 визнано винним у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1(один) рік.
Відповідно до ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_7 наступні зобов'язання: - не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції; - повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання чи роботи;- періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати за проведення судової автотехнічної експертизи у розмірі 391 грн. 20 коп.
Цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 та ПрАТ СК «ІНКОМСТРАХ» про стягнення матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду.
Питання речових доказів вирішено в порядку вимог ст. 100 КПК України.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги потерпілий ОСОБА_6 вказує, що судом допущені порушення щодо винесення вироку, призначення покарання, вирішення цивільного позову. Вирок винесений при неповноті судового розгляду з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. Суд у вироку дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, призначив покарання, яке за своїм розміром є явно несправедливим через м'якість. Помилково залишив без розгляду цивільний позов. Вказує, що суд врахував як пом'якшуючу покарання обставину щире каяття, з чим він не погоджується з наступних підстав. Зазначає, за той час, що він перебував в безпорадному стані та не мав можливості самостійно пересуватись (а це вже майже п'ять місяців), ОСОБА_7 не вчиняв жодних дій аби виправити ситуацію чи будь - яким чином йому допомогти. Вважає, що саме з вини ОСОБА_7 він залишився інвалідом, що підтверджується матеріалами кримінального провадження. Вказує, що в результаті дорожньо - транспортної пригоди раптово змінився звичний хід його життя, різко погіршився стан його здоров'я та стан всіх його звичних справ. Допитана в судовому засідання в якості свідка його дружина ОСОБА_11 показала, що ніяких перешкод для відвідування в лікарні у ОСОБА_7 , чи будь - яких інших осіб, не було. Також, повідомила, що ОСОБА_7 навістив його, коли він перебував вдома, але такий візит був викликаний тільки одним наміром - підписанням мирової угоди у кримінальному провадженні. Під час цього візиту, ОСОБА_7 повідомив, що нічим допомагати не збирається. Зазначає, що дружина ОСОБА_7 частково відшкодувала мені витрати на лікування, але як зазначив в судовому засіданні ОСОБА_7 , більше жодної допомоги з його боку не буде, оскільки останній вважає, що жодних моральних страждань йому не завдав, а грошові кошти вирішив витратити на свого адвоката. Слід зауважити, що ОСОБА_7 з самого ДТП не визнавав завдання йому тілесних ушкоджень, навіть з місця ДТП зник, мотивуючи це тим, що побачив його обличчя у крові. Такі дії обвинуваченого свідчать про його зухвалу, цинічну поведінку та відношення до вчиненого ним злочину. Відповідно спростовують твердження суду про те, що ОСОБА_7 щиро розкаявся. Вважає, що суд, залишаючи його позовні вимоги без розгляду вимог законодавства не врахував, безпідставно пославшись на те, що вимоги цивільного позову потребують окремого доказування обсягу та матеріальних витрат на лікування, вони виходять за межі розгляду даного кримінального провадження, ґрунтуються на цивільно - правових відносинах між страховиком і страхувальником, у зв'язку із чим дійшов висновку про розгляд вимог в порядку цивільного судочинства. Але, такі висновки суду суперечать нормативно - правовим актам. Суд, навіть не врахував того, що ОСОБА_7 в судовому засіданні частково визнав позовні вимоги, про що зазначено у вироку, а саме, в частині відшкодування матеріальних витрат в розмірі 1705 грн., та моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн. Також, суд пославшись на те, що між ним та адвокатом договір про надання правової допомоги був укладений 24 січня 2014 року, встановив неможливість відшкодування витрат у кримінальному судочинстві, що суперечить вимогам ст.ст. 118,120,126 КПК України. З такою позицією він не погоджується, оскільки, адвокат відповідно до умов договору про надання правової допомоги, угоди, розрахунку, які наявні в матеріалах справи, надавав йому адвокатські послуги у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_7 , де він є особою потерпілою від злочину, зокрема, знайомився з матеріалами справи, заявляв клопотання, готував цивільний позов та відповідні додатки, надавав йому консультації, був допущений до участі в суді та здійснював представництво його інтересів.
Інші учасники кримінального провадження апеляційні скарги на вирок суду не подавали.
Суд першої інстанції встановив, 24 листопада 2013 року о 17 год. 30 хв. ОСОБА_7 , керуючи автомобілем марки «ВАЗ 21121», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись у місті Чернігові по вул. Київській зі сторони проспекту Миру в напрямку вулиці Горького та наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, який розташований в районі будинку № 19 по вул. Київській, проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку та не надав дорогу пішоходу ОСОБА_6 , який рухався по нерегульованому пішохідному переходу зліва направо відносно напрямку руху автомобіля, в результаті чого ОСОБА_7 скоїв наїзд на потерпілого.
Внаслідок наїзду пішохід ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого уламкового перелому верхньої третини правої великогомілкової кістки зі зміщенням, закритого перелому середньої третини правої малогомілкової кістки зі зміщенням, закритої черепно-мозкової травми, забиття головного мозку, субарахноїдального крововиливу, забитої рани лівої скроневої ділянки голови, перелому кісток носа, саден та забиття м'яких тканин обличчя, верхніх та нижніх кінцівок, які згідно висновків судово-медичної експертизи № 55 від 20 січня 2014 року та №18 від 31 січня 2014 року в своїй сукупності відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я строком понад 21 день.
У даній дорожній обстановці ОСОБА_7 грубо порушив вимоги п.п. 2.3 (б), 18.1 Правил дорожнього руху, що перебувають у причинному зв'язку з настанням даної дорожньо-трнспортної пригоди.
Заслухавши доповідача, пояснення представника потерпілого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_10 , яка просила задовольнити апеляційну скаргу потерпілого із зазначених у ній підстав, вирок суду скасувати в частині призначеного покарання, призначити ОСОБА_7 покарання у вигляді виправних робіт строком на 2 роки чи арешту строком на 6 місяців з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки. Вирок в частині залишення без розгляду цивільного позову потерпілого скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути на користь потерпілого: з Приватного акціонерного товариства Страхової компанії «ІНКОМСТРАХ» в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 4773,08 грн. та в рахунок - моральної шкоди 5 000,00 грн., з ОСОБА_7 на користь потерпілого: моральну шкоду завдану злочином у розмірі 55 000, 00 грн., судові витрати у вигляді оплати правової допомоги в розмірі 6 000 грн. стягнути з Приватного акціонерного товариства Страхової компанії «ІНКОМСТРАХ» та ОСОБА_7 , в іншій частині вирок суду залишити без змін, обвинуваченого ОСОБА_7 та в його інтересах захисника - адвоката ОСОБА_9 , які просили апеляційну скаргу потерпілого залишити без задоволення, а вирок суду - без змін, оскільки він обґрунтований, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги потерпілого, і просила її залишити без задоволення, а вирок суду - без змін, оскільки він обґрунтований, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга потерпілого ОСОБА_6 задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Під час апеляційного провадження судом апеляційної інстанції встановлено, що 24 листопада 2013 року о 17 год. 30 хв. ОСОБА_7 , керуючи автомобілем марки «ВАЗ 21121», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись у місті Чернігові по вул. Київській зі сторони проспекту Миру в напрямку вулиці Горького та наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, який розташований в районі будинку № 19 по вул. Київській, проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку та не надав дорогу пішоходу ОСОБА_6 , який рухався по нерегульованому пішохідному переходу зліва направо відносно напрямку руху автомобіля, в результаті чого ОСОБА_7 скоїв наїзд на потерпілого.
Внаслідок наїзду пішохід ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого уламкового перелому верхньої третини правої великогомілкової кістки зі зміщенням, закритого перелому середньої третини правої малогомілкової кістки зі зміщенням, закритої черепно-мозкової травми, забиття головного мозку, субарахноїдального крововиливу, забитої рани лівої скроневої ділянки голови, перелому кісток носа, саден та забиття м'яких тканин обличчя, верхніх та нижніх кінцівок, які згідно висновків судово-медичної експертизи № 55 від 20 січня 2014 року та №18 від 31 січня 2014 року в своїй сукупності відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я строком понад 21 день.
У даній дорожній обстановці ОСОБА_7 грубо порушив вимоги п.п. 2.3 (б), 18.1 Правил дорожнього руху, що перебувають у причинному зв'язку з настанням даної дорожньо-трнспортної пригоди.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні зазначеного у вироку кримінального правопорушення за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджується сукупністю зібраних у кримінальному провадженні і досліджених в судовому засіданні доказів, яким судом першої інстанції дана оцінка в сукупності з іншими доказами і на підставі яких прийнято законне та обґрунтоване рішення суду.
В судовому засіданні суду першої інстанції та апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_7 свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні за ч. 1 ст. 286 КК України визнав повністю та пояснив, що не є власником автомобіля та керував ним за довіреністю. Ніде не працює, тому неофіційно займався перевезенням на автомобілі пасажирів. 24 листопада 2013 року після 17-ї год. віз пасажирів та рухався по вул. Київській. Була темна пора доби та мокрий асфальт, тому при перетині перехрестя з вул. Мстиславською він не помітив вчасно пішохода, що перетинав на пішохідному переході вулицю Київську, внаслідок чого збив його автомобілем. Від'їхавши від місця ДТП він зупинився, пасажири вийшли. Побачивши на місці ДТП кров на одязі та обличчі потерпілого, який був у тяжкому стані, але розмовляв, він злякався та поїхав додому, де поставив автомобіль, а сам пішов у місто, щоб заспокоїтись. Години через дві прийшов до ДАІ, щоб зізнатися у дорожньо-транспортній пригоді. Після ДТП провідував потерпілого в лікарні і вдома 3-4 рази, допомагав матеріально. Потерпілий та його дружина погоджувались на укладення угоди та закриття справи в разі задоволення їх матеріальних претензій, але щоразу суму відшкодування називали різну, тому вони не домовились. Всі витрати за лікування в розмірі 15 050 грн. він відшкодував потерпілому.
Вина ОСОБА_7 знайшла повне підтвердження в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді.
Зокрема, показаннями свідка ОСОБА_13 в суді першої інстанції підтверджується, що ОСОБА_6 є її чоловіком. Ввечері 24 листопада 2013 року сусідка повідомила, що її чоловіка збив автомобіль. Наступного дня після того, як чоловіка поклали до лікарні з численними тілесними ушкодженням, до лікарні приходили дві жінки та просили вибачення. ОСОБА_7 його дружина привела до лікарні лише на третій день. При зустрічі він вів себе зухвало, не переймався наслідками свого діяння. Хоча словесно він і просив пробачення за скоєне, розкаяння в його словах вона не відчула. Основну допомогу на лікування вони отримували безпосередньо не від обвинуваченого, а від його дружини. Через серйозні травми внаслідок ДТП чоловік втратив можливість самостійно пересуватися, тому весь клопіт по його утриманню та обслуговуванню ліг на її плечі. ОСОБА_7 30 грудня 2013 року при зустрічі заводив розмову про можливість примирення з потерпілим, проте зауважив, що це можливо лише після того, як йому буде пред'явлено обвинувачення. Сам ОСОБА_6 такої пропозиції не висловлював. Обвинувачений ОСОБА_7 дійсно сплатив їм 15 050 грн, хоча коштів на лікування потерпілого витрачено значно більше і він надалі потребує лікування.
Також винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 підтверджується показаннями свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , протоколом огляду місця ДТП від 24 листопада 2013 року та схемою до нього (а.п. 168-175), протоколом огляду автомобіля ВАЗ 21121, д.н.з. НОМЕР_1 (а.п. 179-181), висновком судово-медичної експертизи № 55 від 20 січня 2014 року та висновком комісійної судово-медичної експертизи № 18 від 31 січня 2014 року (а.п. 188-191, 192-197), висновком судової автотехнічної експертизи № 26 від 17 січня 2014 року, (а.п. 198-202), які узгоджуються з фактичними обставинами кримінального правопорушення.
З урахуванням встановлених судом обставин кримінального правопорушення умисні дії ОСОБА_7 судом вірно кваліфіковані за ч. 1 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання у кожному конкретному випадку і щодо кожного обвинуваченого, суд зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, дані про особу винного, обставини кримінального провадження, що пом'якшують та обтяжують покарання, і призначити покарання необхідне й достатнє для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
При призначенні виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд першої інстанції у відповідності з вимогами ст. ст. 65, 66, 67 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, позитивно характеризується по місцю проживання, щиро кається, раніше не судимий, а також приймаючи до уваги, що скоєний ним злочин не є тяжким, суд визнав зазначені обставини такими, що дають підстави вважати можливим виправлення ОСОБА_7 без відбування покарання, в зв'язку з чим визнав за доцільне на підставі ст. 75 КК України звільнив його від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком та покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України
Твердження ОСОБА_6 про те, що обвинуваченому ОСОБА_7 призначене невідповідне покарання тяжкості скоєного злочину та особі обвинуваченого внаслідок його м'якості, не заслуговують на увагу, оскільки суд при призначенні покарання ОСОБА_7 врахував вимоги ст. 65 КК України і призначив необхідне й достатнє покарання для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
З огляду на вимоги ст. 65 КК України, колегія суддів дійшла висновку, що обрана судом першої інстанції міра покарання обвинуваченому ОСОБА_7 є необхідною й достатньою для його виправлення та попередження нових злочинів.
Отже, обставини, які зазначені у апеляційній скарзі потерпілого ОСОБА_6 , враховані судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання, а тому підстав для її задоволення в цій частині немає.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Потерпілим ОСОБА_6 - цивільним позивачем у кримінальному провадженні заявлений цивільний позов до ОСОБА_7 та ПрАТ СК «ІНКОМСТРАХ» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, зокрема, про стягнення з ОСОБА_7 55 000 грн на відшкодування моральної шкоди, а з ПрАТ СК «ІНКОМСТРАХ» - 4 773 грн 08 коп матеріальної шкоди та 5 000 грн моральної, а також про стягнення з відповідачів 6 000 грн витрат на оплату правової допомоги.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілий ОСОБА_6 перебував на лікуванні у стаціонарі Чернігівської міської лікарні № 2 у періоди: з 24.11.2013 р. по 18.12.2013 р (а.п. 13) у травматологічному відділенні з приводу отриманої 24.11.2013 р. побутової травми - ДТП (а.п. 66-67); з 30.01.2014 р. по 14.02.2014 р у неврологічному відділенні в плановому порядку за направленням зі скаргами на головний біль, запаморочення, погіршення сну, погіршення пам'яті. Крім того, встановлений діагноз за період лікування 30 січня-14 лютого 2014 року, включає перелік захворювань, в тому числі і хронічних, відсутніх у діагнозі та обсягу лікування, проведеному у період 24 листопада-18 грудня 2013 року, про що зазначено у виписному епікризі № 15380 (а.п. 13).
Враховуючи, що вимоги цивільного позову потребують окремого доказування обсягу та матеріальних затрат на лікування, а на момент розгляду кримінального провадження не були розмежовані хронічні захворювання потерпілого із отриманими з вини ОСОБА_7 середнього ступеню тілесними ушкодженнями, тобто не було надано достатніх доказів для розгляду цивільного позову по суті, а тому суд не мав можливості його розглянути і залишив без розгляду.
За таких обставин, судом першої інстанції не порушені права потерпілого-цивільного позивача ОСОБА_12 оскільки відповідно до ч. 7 ст. 128 КПК України особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Оскільки цивільний відповідач - страхова компанія у судове засідання не з'явився, а згідно вимог ч. 3 ст. 62 КПК України вони мають право висловити свою думку щодо позовних вимог, тому суд не мав можливості розглянути цивільний позов по суті, а тому залишив його без розгляду.
Стосовно витрат на оплату правової допомоги потерпілого, суд виходить з того, що відповідно до ч. 2 ст. 120 КПК України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги представника потерпілого та цивільного позивача, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий та цивільний позивач. Сторони (адвокат і потерпілий) уклали 24 січня 2014 року такий договір (а.п. 36-37), у зв'язку з чим зазначені витрати у кримінальному судочинстві не підлягають відшкодуванню.
Під час апеляційного розгляду кримінального провадження не встановлено істотних порушень кримінального процесуального закону та порушень прав обвинуваченого ОСОБА_7 на захист, які б потягли за собою безумовне скасування вироку суду.
За таких обставин апеляційна скарга потерпілого ОСОБА_6 задоволенню не підлягає, оскільки підстав для зміни чи скасування вироку суду та постановлення нового вироку немає, так як рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим
Проте, у вступній частині вироку зазначена дата народження обвинуваченого ОСОБА_7 14 жовтня 1983 року, проте відповідно до його паспортних даних датою народження ОСОБА_7 є 04 жовтня 1983 року (т. 1 а.п. 203), тому колегія суддів вважає, що допущена технічна помилка в цій частині, яку необхідно виправити.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 376, 404, 407, 419 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 березня 2014 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
Виправити технічну помилку у даті народження обвинуваченого ОСОБА_7 у вступній частині вироку, вважати дату народження ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвала суду може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4