04 червня 2014 року м.Львів Справа № 876/3903/13
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р.Й.,
суддів Макарика В.Я.,
Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.01.2013 року у справі за позовом державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську Івано-Франків-ської області Державної податкової служби до приватного підприємства «Малахнагер» про накладення арешту на кошти,
У січні 2013 року державна податкова інспекція в м.Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби (далі - ДПІ в м.Івано-Франківську) звернулася з позовом до приватного підприємства «Малахнагер» (далі - ПП «Малахнагер») про накладення арешту на кошти, з огляду на те, що за відповідачем рахується податкова заборгованість у сумі 4741,45 грн.
У порядку, передбаченому ст.6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ, позивачу надсилались перша податкова вимога № 1/1411 від 13.07.2010 року та друга податкова вимога № 2/1680 від 16.08.2010 року, які виконані не були.
Оскільки податковий борг не погашений у добровільному порядку, позивач просив накласти арешт на кошти та інші цінності ПП «Малахнагер», що знаходиться на рахунках у банківських установах, котрі обслуговують відповідача.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.01.2013 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції мотивує своє рішення порушенням процедури накладення арешту на рахунки у банках, які обслуговують ПП «Малахнагер», а саме - відсутністю прийнятого рішення про застосування адміністративного арешту органом державної податкової служби.
Постанову суду оскаржила ДПІ в м.Івано-Франківську, яка вважає, що оскаржувана постанова прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржену постанову та прийняти нову, якою позов задоволити.
Особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, клопотань про розгляд справи за їх участю не подали, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України колегія суддів вважає можливим здійснювати розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у ній матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами по справі, що ПП «Малахнагер» перебуває на обліку в ДПІ у м.Івано-Франківську як платник податків.
Відповідно до ст.36 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та боргу в порядку і строки, визначені цим Кодексом. Податковий обов'язок платника податків виникає за кожним податком та збором.
З матеріалів справи видно, що на момент розгляду справи ПП «Малахнагер» має податковий борг на суму 4741,45 грн.
Пунктом 57.3 статті 57 ПК України встановлено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Відповідно до п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий борг - це сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Відповідно до п.59.1 ст.59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
На виконання вимог ст.6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) 13.07.2010 року ДПІ в м.Івано-Франків-ську надсилало відповідачу першу податкову вимогу та 16.08.2010 року - другу податкову вимогу, які відповідач залишив без реагування.
Позивачем з метою виявлення активів платника податків були направлені запити до ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» та ДАІ УМВС України в Івано-Франківській області.
З відповідей на вищенаведені запити (копії наявні у матеріалах справи) встановлено, що будь-якого рухомого або нерухомого майна за відповідачем не зареєстровано. Наявні лише відкриті на його ім'я розрахункові рахунки у банківських установах, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом.
Відповідно до пп.20.1.17 п.20.1 ст.20 ПК України, органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Враховуючи наведене викладене та те, що у відповідача наявний непогашений борг, суд приходить до переконання, що позовні вимоги податкового органу підлягають частковому задоволенню - у межах суми податкового боргу.
Щодо висновків суду першої інстанції про порушення позивачем процедури накладення арешту на рахунки у банках, які обслуговують ПП «Малахнагер», а саме - відсутністю прийнятого рішення про застосування адміністративного арешту органом державної податкової служби, всупереч положенням п.7.3 розділу VII «Особливості застосування арешту коштів на рахунках платника податків» Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Мінфіну України від 07.11.2011 р. № 1398, то колегія суддів з такими не погоджується з огляду на таке.
Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту органами державної податкової служби визначені статтею 94 ПК України.
Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов'язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 ПК України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.
Отже, норми статті 94 ПК України регулюють застосування будь-якого адміністративного арешту незалежно від предмета такого арешту.
Водночас чинне законодавство послідовно розмежовує порядок накладення адміністративного арешту на майно платника податків, відмінне від коштів, та арешту коштів платника податків.
Адміністративний арешт майна платника податків відповідно до пункту 94.10 статті 94 ПК України накладається за рішенням керівника органу державної податкової служби, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.
Натомість арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК України здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду. Жодного рішення податковий орган в такому разі не приймає.
При цьому згідно з пунктом 7.3 Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 7 листопада 2011 року № 1398, для застосування арешту коштів на рахунку платника податків орган державної податкової служби подає до суду позовну заяву в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.
Правило, передбачене нормою цього Порядку, застосовується в тому разі, якщо податковим органом визнано за необхідне застосувати адміністративний арешт як майна платника податків, відмінного від коштів, так і коштів на рахунку такого платника податків. Арешт майна та арешт коштів на рахунках платника податку за процедурою, визначеною пунктом 7.3 вказаного Порядку, накладається з підстав, передбачених пунктом 94.2 статті 94 ПК України.
Водночас Податковим кодексом України передбачені також інші, додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу.
Так, відповідно до підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 ПК України органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Відсутність підстав для застосування арешту коштів платника податків, передбачених підпунктом 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 ПК України, серед підстав для застосування адміністративного арешту, що входять до переліку, встановленого пунктом 94.2 статті 94 ПК України (сформульованого як вичерпний), не може розглядатися як перешкода для застосування арешту коштів на рахунках платника податків у відповідних випадках.
За таких обставин звернення податкового органу до суду з вимогою про накладення арешту на кошти з підстав, передбачених підпунктом 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 ПК України, може здійснюватися без урахування норми пункту 7.3 Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 7 листопада 2011 року № 1398. Отже, таке звернення може відбуватися не лише в день прийняття рішення про накладення адміністративного арешту на майно платника податків.
Враховуючи викладене, суд приходить до переконання, що податковий орган звернувшись до суду на підставі пп.20.1.17 п. 20.1 ст. 20 ПК України, з вимогою про накладення арешту на кошти боржника, діяв у спосіб передбачений законом, а тому доводи апеляційної скарги є законним і обґрунтованими та спростовують висновки суду першої інстанції.
Пунктом четвертим частини 1 статті 202 КАС України передбачено, що підставою для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Керуючись ст.ст.195, 197, 198 п.4 ч.1, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу скаргу державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби задовольнити частково.
Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.01.2013 року в адміністративній справі № 809/160/13-а скасувати.
Позов державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби задовольнити частково.
Накласти арешт на кошти та інші цінності приватного підприємства «Малахнагер», що знаходяться на рахунках у банківських установах, у межах суми 4741 (чотири тисячі сімсот сорок одна) грн. 45 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.
Головуючий судді Р.Й.Коваль
Судді В.Я.Макарик
Н.М.Судова-Хомюк