Справа № 817/1547/14
13 червня 2014 року м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гломба Ю.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі
доВідділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Сарненському районі
про стягнення невідшкодованих витрат,
Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі звернулося до суду з позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Сарненському районі про стягнення заборгованості з відшкодування витрат, пов'язаних з виплатою основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, у сумі 33,69 грн., допомоги на поховання, виплаченої сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, у сумі 115,14 грн.
На обґрунтування позовних вимог орган Пенсійного фонду зазначає, що за результатами звірки за лютий-квітень 2014 року відповідачем не прийнято до відшкодування витрати з виплати основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, виплаченої особі, нещасний випадок з якою стався на території СРСР та витрати на виплату допомоги на поховання, виплачені сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, смерть якої не пов'язана із страховим випадком. Вважає, що такі дії відділення виконавчої дирекції Фонду суперечать вимогам законодавства. Просить позов задовольнити повністю.
В судове засідання представник позивача не прибув, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, подав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 13.06.2014 року, для надання йому можливості зібрати та надати суду додаткові докази.
Відповідач подав письмові заперечення проти позовних вимог. На їх обґрунтування зазначив, що в силу вимог Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, завданої працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язані з виконанням ними трудових обов'язків, підписаної 09.09.1994 року між державами-учасниками Співдружності Незалежних Держав, пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, що сталось на території колишніх республік СРСР, повинна виплачуватись роботодавцем потерпілої особи. На думку відповідача, така потерпіла особа не є застрахованою особою в розумінні законодавства України. Крім того, відповідач вказав, що відшкодування допомоги на поховання осіб, які отримували пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, здійснюється за рахунок коштів Фонду лише в разі доведеності факту настання страхового випадку. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.
В судове засідання представник відповідача не прибув, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, подав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Суд приходить до висновку, що причини для відкладення розгляду справи, наведені у клопотанні позивача, не є поважними, оскільки з моменту подання адміністративного позову останній мав достатньо часу для збору та надання доказів в обґрунтування позовних вимог.
Враховуючи подані сторонами заяви, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за їх відсутності, на основі наявних у матеріалах справи доказів.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, суд вважає, що позов підлягає до задоволення частково з огляду на наступне.
Судом встановлено, що Управлінням Пенсійного фонду України в Сарненському районі на підставі списків осіб, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та списку померлих осіб і осіб, знятих з обліку з інших причин, які отримували пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання проведено з відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Сарненському районі звірку витрат по особових справах потерпілих за лютий-квітень 2014 року, за результатами якої складено відповідні акти.
Із наявних у матеріалах справи актів звірки, довідок та таблиць розбіжностей вбачається, що відділенням виконавчої дирекції Фонду не прийнято до відшкодування:
- витрати на виплату основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, у загальній сумі 33,69 грн., яку нараховано та виплачено громадянам держав-учасників СНД та членам їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в Україну та витрат на доставку цих пенсій;
- витрати на виплату допомоги на поховання, виплаченої сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, у сумі 115,14 грн., оскільки смерть потерпілого не пов'язана із страховим випадком державного соціального страхування (а.с. 5-14).
Відповідно до ч. 5 - ч. 7 ст. 6 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 року №16/98-ВР (надалі - Основи), страховиками є цільові страхові фонди, в тому числі, пенсійного страхування та страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Страхові фонди беруть на себе зобов'язання щодо надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків. Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених статтею 25 цих Основ.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 25 Основ, за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення як страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, яке в сою чергу включає: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Частиною 3 статті 26 Основ передбачено, що в разі якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.
Пунктом 4 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, що затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України, правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04.03.2003 року №5-4/4, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16.05.2003 року за №376/7697 (надалі - Порядок) встановлено, що відшкодуванню підлягають суми, що виплачуються відповідно до Законів України "Про пенсійне забезпечення", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та інших нормативно-правових актів, а саме: сума основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; щомісячна цільова грошова допомога на прожиття, якщо така надавалася пенсіонеру, який одержував вищезазначену пенсію; допомога на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала вищезазначену пенсію; сума витрат Пенсійного фонду з виплати і доставки вищезазначених пенсій. Розмір допомоги на поховання в частині, що підлягає відшкодуванню Фондом соціального страхування від нещасних випадків, визначається управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах (далі - органи Пенсійного фонду), виходячи з основного розміру вищезазначеної пенсії померлого пенсіонера та щомісячної цільової грошової допомоги на прожиття, якщо така надавалася пенсіонеру, який отримував вищезазначену пенсію. Суму витрат з виплати і доставки пенсій визначають органи Пенсійного фонду на підставі Граничних тарифів на основні послуги зв'язку, що затверджені Наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 07.06.2002 року №120, зареєстровані у Міністерстві юстиції України 19.07.2002 року за №595/6883.
Частиною 2 статті 4 Основ визначено, що відносини, що виникають за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Правова основа, економічний механізм та організаційна структура загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві визначені Законом України "Про обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.1999 року №1105-ХІV (надалі - Закон №1105-ХІV).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону №1105-ХІV, в разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті.
Згідно з ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 28 Закону №1105-ХІV, страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Зазначені грошові суми складаються, зокрема, із страхової виплати пенсії по інвалідності потерпілому.
Частиною 1 статті 25 Закону №1105-ХІV передбачено, що усі види страхових виплат і соціальних послуг застрахованим та особам, які перебувають на їх утриманні, а також усі види профілактичних заходів, передбачених статтями 21 та 22 цього Закону, провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за рахунок коштів цього Фонду.
Водночас, абзацом 2 пункту 5 статті 24 Закону №1105-ХІV встановлено, що в разі якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.
Судом досліджено, що 25.09.1991 року з гр. ОСОБА_1, котрий працював майстром-будівельником у колгоспі ім. Орджонікідзе (Канишекський район, Курська область, РРФСР), стався нещасний випадок на виробництві, внаслідок чого останньому присвоєно інвалідність (а.с. 15-18).
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону №1105-XIV, особи, право яких на отримання відшкодування шкоди, що раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку, відповідно до цього Закону.
Згідно з пп. "а" ст. 27 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XII, громадянам України - переселенцям з інших держав, які не працювали в Україні, пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання призначаються незалежно від стажу роботи.
Абзацами 2-3 пункту 3 Прикінцевих положень Закону №1105-XIV, передбачено, що відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги. Уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника - Фондом соціального страхування від нещасних випадків.
Отже, за змістом наведеної норми обов'язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відшкодувати потерпілим на виробництві та членам їх сімей матеріальну і моральну (немайнову) шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, не залежить від того, чи сплачували цьому Фонду страхові платежі підприємства, що ліквідувалися та на яких було ушкоджено здоров'я потерпілого.
Абзацом 7 пункту 3 Прикінцевих положень Закону №1105-XIV, визначено, що Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці, передбачених статтею 21 Закону України "Про охорону праці" від 14.10.1992 року №2694-XII , які ліквідуються.
Тому, страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, яка стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, а в разі виплати такої органами Пенсійного фонду - відшкодувати останньому витрати, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Правова позиція з даного питання висловлена Верховним Судом України у постанові від 21.11.2011 року по справі №21-3615а11, яка в силу положень ч. 1 ст. 244-2 КАС України, є обов'язковою для застосування відповідачем та врахування судом при вирішенні даної адміністративної справи.
Доводи відповідача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, завданої працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язані з виконанням ними трудових обов'язків, підписаної 09.09.1994 року між державами-учасниками Співдружності Незалежних Держав (надалі - Угода), є необґрунтованими.
Відповідно до ст. 1 Угоди, виплати по відшкодуванню шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними трудових обов'язків, здійснюється працівникам, які раніше працювали на підприємствах, а у разі їх смерті - особам, які мають право на відшкодування шкоди , які є громадянами і мають постійне місце проживання на території будь-якої із Сторін.
Згідно з ст. 2 Угоди, відшкодування шкоди, завданої працівнику внаслідок трудового каліцтва, іншого ушкодження здоров'я (у тому числі при настанні втрати працездатності в результаті нещасного випадку на виробництві, пов'язаного з виконанням працівниками трудових обов'язків, після переїзду потерпілого на територію іншої Сторони), смерті здійснюється роботодавцем Сторони, законодавство якої поширювалось на працівника в момент одержання каліцтва, іншого ушкодження здоров'я, смерті. Роботодавець, відповідальний за завдання шкоди, здійснює її відшкодування відповідно до свого національного законодавства.
Таким чином, норми вказаної Угоди не поширюються на спірні правовідносини щодо відшкодування витрат Пенсійного фонду України з виплати пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які сталися на території інших республік СРСР.
Крім того, статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення, підписаної 13.03.1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 3 цієї Угоди встановлено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за даною Угодою, несе держава, яка надає забезпечення.
За змістом цієї норми взаємні розрахунки між державами можуть проводитися лише на підставі двосторонніх договорів.
Правова позиція з даного питання висловлена Верховним Судом України у постановах від 30.05.2007 року по справі №21-1473во06, від 20.03.2007 року №21-1087во06 та в силу положень ч. 1 ст. 244-2 КАС України, є обов'язковою для застосування відповідачем та врахування судом при вирішенні даної адміністративної справи.
За наведених обставин, адміністративний позов в частині позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості з відшкодування витрат, пов'язаних з виплатою основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання у сумі 33,69 грн. є обґрунтованим та підлягає до задоволення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону №1105-ХІV, в разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України зобов'язаний у встановленому законодавством порядку організувати поховання померлого, відшкодувати вартість пов'язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.
Згідно з ч. 8 ст. 34 Закону №1105-ХІV, у разі смерті потерпілого від нещасного випадку або професійного захворювання витрати на його поховання несе Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань згідно з порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України.
Судом досліджено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер гр. ОСОБА_2, який отримував пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання. Органом Пенсійного фонду виплачено сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання, допомогу на поховання у сумі 115,14 грн. (а.с. 43-45).
Порядком проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2001 року №826, передбачено, що витрати на поховання провадяться у разі смерті потерпілого, що настала за обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. Організація поховання працівника, який загинув на виробництві або помер у лікарні під час лікування отриманої на виробництві травми, проводиться страхувальником (пункт 2, пункт 5).
Абзацом 2 частини 9 Закону №1105-ХІV встановлено, що причинний зв'язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів.
Інструкцією про встановлення причинного зв'язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом, яка затверджена Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 15.11.2005 року №606, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.12.2005 року за №1455/11735 визначено, що висновок про наявність або відсутність причинного зв'язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом (нещасним випадком на виробництві) оформляється довідкою у трьох примірниках, що використовується медико-соціальною експертною комісією за формою, що затверджується Міністерством охорони здоров'я України та видається: перший - установі, що надавала направлення до медико-соціальної експертної комісії, другий - відповідному відділенню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, третій - заявнику. Підставою є акт визначення причинного зв'язку смерті з профзахворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом (нещасним випадком на виробництві) (форма акта затверджується Міністерством охорони здоров'я України).
В силу вимог пункту 4 Порядку, розмір допомоги на поховання в частині, що підлягає відшкодуванню Фондом, визначається управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, виходячи з основного розміру вищезазначеної пенсії померлого пенсіонера та щомісячної цільової грошової допомоги на прожиття, якщо така надавалася пенсіонеру, який отримував вищезазначену пенсію.
Аналіз норм Закону №1105-XIV та Порядку, дає підстави вважати, що Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України зобов'язаний відшкодовувати виплачені іншими страховиками суми допомоги на поховання лише тих осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, тобто за умови наявності причинного зв'язку їх смерті з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
При цьому, положення пункту 4 Порядку, яким Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України зобов'язано відшкодовувати Пенсійному фонду України витрати з виплати допомоги на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, котра отримувала пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, суперечать положенням Закону України №1105-XIV. Зокрема, стаття 21 Закону України №1105-XIV пов'язує виникнення у Фонду такого обов'язку зі смертю працівника, а не з отриманням померлим, який не працював, зазначеної вище пенсії.
Правову позицію з даного питання висловлено Верховним Судом України у постанові від 23.05.2011 року по справі №21-48а11, яка в силу положень ч. 1 ст. 244-2 КАС України, є обов'язковою для застосування відповідачем та врахування судом при вирішенні даної адміністративної справи.
Позивачем не надано доказів на підтвердження наявності причинного зв'язку смерті із нещасним випадком на виробництві, складання якої передбачено Інструкцією про встановлення причинного зв'язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом, затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 15.11.2005 року №606, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.12.2005 року за №1455/11735.
За наведених обставин, адміністративний позов в частині позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості з відшкодування витрат на виплату допомоги на поховання, виплаченої сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, у сумі 115,14 грн. є необґрунтованим та не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Сарненському районі Рівненської області на користь Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі невідшкодовані витрати з виплати основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання у сумі 33 (тридцять три) грн. 69 (шістдесят дев'ять) коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Гломб Ю.О.