02 червня 2014 року місто Київ № 810/2596/14
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Шевченко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_1
доБілоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 18.12.2013 № 2688/0007431702/110 прийняте з порушенням норм матеріального права, є таким, що суперечить чинному законодавству України та підлягає скасуванню.
В призначений день та час у судове засідання з'явився позивач та представник позивача, представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неприбуття суд не повідомив.
Позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили суд позов задовольнити.
В наданих суду запереченнях на адміністративний позов відповідач просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, тому суд протокольною ухвалою від 02.06.2014 вирішив подальший розгляд справи проводити в порядку письмового провадження.
Під час судового розгляду справи представниками сторін надавалися додаткові докази по справі, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.
Всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, код за РНОКПП: НОМЕР_1.
З матеріалів справи встановлено, що 11.11.2013 Білоцерківською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт від 11.11.2013 № 1786/17-2/2850209292/150 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1) від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту податку на додану вартість за серпень 2013 року».
Перевіркою встановлено та в Акті зафіксовано наступні порушення вимог податкового законодавства, зокрема:
- пункт 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, а саме: підприємцем безпідставно завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за серпень 2013 року в розмірі 16 568, 00 гривень.
На підставі Акта перевірки від 11.11.2013 № 1786/17-2/2850209292/150 Білоцерківською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області було винесено податкове повідомлення-рішення від 18.12.2013 № 2688/0007431702/110 на суму завищення від'ємного значення ПДВ в розмірі 16 568, 00 гривень.
Позивач, не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, оскаржив його в адміністративному порядку шляхом подання скарг до ГУ Міндоходів у Київській області та Міністерства доходів і зборів України. За результатами розгляду скарг позивача на податкове повідомлення-рішення від 18.12.2013 № 2688/0007431702/110, Рішенням ГУ Міндоходів у Київській області про результати розгляду скарги від 28.02.2014 № 246/с/10-36-10-01-206/111 та Рішенням Міністерства доходів і зборів України про результати розгляду повторної скарги від 27.03.2014 № 1794/с/99-99-10-01-03-14, вищевказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги позивача без задоволення.
Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суд з даним позовом, в якому просив суд визнати його протиправним та скасувати, що і є предметом даного спору.
Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, слід зазначити наступне.
З матеріалів справи вбачається, що висновки контролюючого органу зроблені у зв'язку з тим, що позивачем не надано документів на запит заступника начальника Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області Васецького А.В. від 30.10.2013 № 2561/10/17-2/661 та з урахуванням змісту рішень контролюючого органу про розгляд скарг, у зв'язку з відсутності реальності правочинів.
Під час судового розгляду справи встановлено, що позивачем отриманий запит заступника начальника Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області Васецького А.В. від 30.10.2013 № 2561/10/17-2/661 про витребування інформації та її документального підтвердження (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою) по господарських відносинах з ПСП «Яблуневий сад», код ЄДРПОУ 32342775 за період червень, серпень 2013 року.
Позивачем надано відповідь, в якій наголошувалось, що відповідно до вимог Податкового кодексу України, саме під час проведення перевірки, перебуваючи у платника податків, а не в приміщенні контролюючого органу, працівники останнього мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, отримання копій документів оформляється описом, складеного посадовими (службовими) особами контролюючого органу.
Також позивач зазначив, що документи будуть надані для перевірки у зручний час працівникам контролюючого органу, а у разі необхідності, з урахуванням вимог Податкового кодексу України, працівникам контролюючого органу будуть надані засвідчені належним чином копії документів.
Таким чином, відповідач дійшов висновку про відсутність у ПСП «Яблуневий Сад» та позивача фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань та відсутність наміру створення правових наслідків, що свідчить про нереальність операцій.
З такими висновками відповідача суд не погоджується з огляду на наступне.
Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Відповідно до вимог пункту 85.4 статті 85 Податкового кодексу України, при проведенні перевірок посадові особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).
Згідно з пунктом 85.7 статті 85 Податкового кодексу України, отримання копій документів оформляється описом. Копія опису, складеного посадовими (службовими) особами контролюючого органу, вручається під підпис платнику податків або його законному представнику. Якщо платник податків або його законний представник відмовляється від засвідчення опису або від підпису про отримання копії опису, то посадові (службові) особи контролюючого органу, які отримують копії, роблять відмітку про відмову від підпису.
Проаналізувавши положення вищевказаних норм податкового законодавства суд зазначає, що саме під час проведення перевірки, перебуваючи у платника податків, а не в приміщенні контролюючого органу, працівники останнього мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, отримання копій документів оформляється описом, складеного посадовими (службовими) особами контролюючого органу.
Встановлено, що контролюючий орган не прибув до платника податків для проведення перевірки, в тому числі і для отримання витребовуваних документів, чим порушив порядок (процедуру) проведення документальної позапланової виїзної перевірки.
Щодо господарський відносин позивача з ПСП «Яблуневий сад», суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підставі видаткової накладної № ЯС-0000006 від 25.06.2013 було придбано товар - ячмінь озимий на суму 99 405, 20 гривень, в тому числі ПДВ - 16 567, 53 гривень.
Відповідно до податкової накладної від 25.06.2013 № 7, позивачем було сформовано податковий кредит на підставі отриманої податкової накладної.
Як вбачається з Акта зарахування зустрічних однорідних вимог від 25.06.2013 ПСП «Яблуневий сад» мало перед позивачем непогашене зобов'язання у сумі 99 405, 20 гривень, яке виникло на підставі уступки права вимоги від 10.09.2012 № 10-09-12.
Позивач в свою чергу має непогашене зобов'язання на суму 99 405,20 гривень, яке виникло на підставі договору-купівлі 25/06 від 25.06.2013 щодо купівлі ячменю озимого.
Згідно з пунктом 5 Акта зарахування зустрічних однорідних вимог від 25.06.2013 сторони дійшли згоди зарахувати зустрічні однорідні вимоги за зобов'язаннями у пунктах 1 та 2 Акта у сумі 99405, 20 гривень. З моменту підписання цього Акта такі зобов'язання вважаються припиненими.
Таким чином, правочин між позивачем та ПСП «Яблуневий сад» був спрямований на реальне настання правових наслідків і дані наслідки підтверджуються відповідними доказами, наявними в матеріалах справи.
Усі копії вищевказаних документів наявні в матеріалах справи.
Факт виконання сторонами договірних зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: податковою накладною, видатковою накладною, актом звірки взаєморозрахунків за 1 півріччя 2013 року тощо.
Вказані документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні до договору документи дають змогу визначити, який саме товар було поставлено та за якою ціною.
Суд звертає увагу, що в Акті перевірки не наведено належних доводів, також відповідачем жодними доказами не підтверджено, що правочин між позивачем та ПСП «Яблуневий сад» був спрямований на проведення безтоварних фінансових потоків для здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання з метою штучного формування податкового кредиту і відсутності реальності господарської операції.
З матеріалів справи не вбачається, що на час укладання та виконання правочину, контрагент позивача не був зареєстрований юридичною особою та не був платником податку на додану вартість.
Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочинів між позивачем та контрагентом ПСП «Яблуневий сад»недійсними у судовому порядку.
Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача так і його контрагента.
Щодо правомірності формування податкового кредиту, слід зазначити наступне.
Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Згідно з пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.
Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).
За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.
Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.
Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідач під час перевірки про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного законодавства не зазначив.
З приводу вищенаведеного слід зазначити, що відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.
Згідно з вимогами статті 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:
назву документа (форми);
дату і місце складання;
назву підприємства, від імені якого складено документ;
зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказ Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення № 88), господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення (пункт 1.2 Положення № 88).
Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (пункт 2.1 Положення № 88).
Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (пункт 2.4 Положення № 88).
Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг (пункт 2.5 Положення № 88).
Первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм (пункт 2.7 Положення № 88).
Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників (пункт 2.15 Положення № 88).
Позивачем надано суду всі первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання зазначеного товару.
При цьому, суд звертає увагу на наступне. Відповідач робить висновок, що позивач не підтвердив податковою накладною суми податкового кредиту, але в пунктах 3.13 - 3.14 Акта перевірки контролюючий орган зазначає, що станом на 29.10.2013 за результатами опрацювання податкових періодів, починаючи з періоду виникнення від'ємного значення, не встановлено включення ФОП ОСОБА_1 до складу податкового кредиту за серпень 2013 року податкових накладних незареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Єдиний реєстр). Перевіркою не виявлено взаємовідносин із суб'єктами господарювання, які припинили діяльність на підставі рішення суду, або договори, первинні чи інші документи яких визнано судом недійсними (які мають ознаки фіктивності), тощо. В ході проведення перевірки не виявлено серед постачальників суб'єктів господарювання, які надали податковий кредит і не задекларували податкові зобов'язання, здійснюють операції, не обумовлені економічними причинами (цілями ділового характеру). За результатами опрацювання податкових періодів, починаючи з періоду виникнення від'ємного значення, не встановлено наявність розбіжностей у податковій звітності. Станом на 29.10.2013 серед постачальників не виявлено платників, якими надано ризиковий кредит.
Тобто, контролюючий орган підтверджує здійснення господарських операцій, відстежив податкові накладні, задекларовані дані покупця та продавця підтверджено, серед постачальників не виявлено платників, якими надано ризиковий кредит та всупереч своїм твердженням, робить висновки, які стали підставою винесення оскаржуваного позивачем рішення.
Слід зазначити, що у відповідності до вимог пункту 86.7 статті 86 Податкового кодексу України, у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податків протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються контролюючим органом протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.
Згідно з пунктом 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності (пункт 44.7 статті 44 Податкового кодексу України).
Враховуючи вимоги статей 44, 86 Податкового кодексу України, платником податків, направлено поштою заперечення на Акт перевірки, що підтверджується поштовою квитанцією № 0960000915878 від 09.12.2013. До зазначеного заперечення були додані документи, які визначені контролюючим органом як відсутні.
Білоцерківською ОДПІ залишено заперечення без розгляду в зв'язку з тим, що заперечення були направлені поштою та отримані ОДПІ поза межами строку, передбаченого пунктом 86.7 статті 86 Податкового кодексу України, зазначивши, що заперечення отримане контролюючим органом 11.12.2013, а строк на подання заперечень сплинув 10.12.2013 включно.
Суд зазначає, що відповідачем неправомірно не прийнято до розгляду заперечення позивача на Акт перевірки, посилаючись на пропущення останнім строку для подання заперечень, встановленого пунктом 86.7 статті 86 Податкового кодексу України, виходячи з наступного.
Положення Податкового кодексу України окремо не містять порядку та визначення початку перебігу та закінчення терміну, встановленого пунктом 86.7 статті 86 Податкового кодексу України.
При цьому, пунктом 5.3 статті 5 Податкового кодексу України встановлено, що інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Таким чином, порядок початку перебігу терміну та порядок вчинення дій в останній день строку (процесуальні строки) повинен визначатись іншими діючими заковами України.
Так, статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Статтею 255 Цивільного кодексу України передбачено, що у випадку коли строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.
Оскільки Акт перевірки отримано позивачем 04.12.2013, то строк з урахуванням вихідних сплинув би 11.12.2013 о 24 годині 00 хвилин, тоді як заперечення були направлені відповідачу до цього терміну, зокрема 09.12.2013, а отримані 11.12.2013.
Також, Верховний Суд України, розглядаючи 10.10.2011 справу щодо визнання протиправним податкової вимоги, повернення з Державного бюджету коштів та визнання недійсним податкового повідомлення-рішення зазначив, що у зв'язку з не встановленням податковим законодавством порядку обчислення перебігу строку то, до них, застосовуються положення статті 253 Цивільного кодексу України та статті 3 Європейської конвенції про обчислення строків від 16.05.1972.
Обов'язок подання платниками податків заперечень на Акти перевірок до приміщення контролюючого органу Законом не передбачено, як і не заборонено направлення заперечень засобами поштового зв'язку, що є виключним правом позивача і не може бути обмежено будь-якими чином.
Отже, враховуючи вищенаведене суд вважає неправомірним залишення без розгляду заперечень позивача на Акт перевірки та, відповідно, не взяття до уваги надісланих позивачем документів.
Суд звертає увагу відповідача, що у відповідності до вимог пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Надані представником позивача докази, у сукупності з доказами, приєднаними до матеріалів справи свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та ПСП «Яблуневий сад».
Так, ані Акт перевірки, ані письмові заперечення відповідача, не містять аналізу дотримання як позивачем, так і його контрагентом податкової дисципліни у спірних правовідносинах. Органом державної податкової служби не наведено доказів, що контрагентом позивача грошові зобов'язання за господарськими правовідносинами із позивачем не декларувались та не сплачувались.
Висновки органу державної податкової служби щодо порушення позивачем приписів Податкового кодексу України ґрунтуються лише в ненаданні на вимогу податкового органу витребовуваних документів.
Вирішуючи питання про реальність придбання у ПСП «Яблуневий сад» товару з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність, як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
В свою чергу факт безпосереднього права на формування податкового кредиту повинен бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, робіт або послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.
Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.
При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Судом встановлено, що згідно Витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, до видів діяльності позивача, зокрема, належить: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту та інше.
З метою здійснення своєї господарської діяльності позивач купував товар у ПСП «Яблуневий сад».
Як вбачається з матеріалів справи придбаний товар в подальшому реалізовувався ТОВ «РОНА-С», що підтверджується видатковою накладною № 1 від 25.06.2014, а саме: ячмінь озимий на суму 99 405, 20 гривень, в тому числі ПДВ: 16 567, 53 гривень.
Також матеріалами справи документально підтверджені і взаємовідносини позивача з ТОВ «РОНА-С», що підтверджується договором № 25/06 від 25.06.2013 про спільну діяльність, предметом якого є взаємовідносини співробітництва, які передбачають умови отримання покупцем (ТОВ «РОНА-С») ячмінь безпосередньо у позивача (продавця).
Таким чином, вказані висновки відповідача були спростовані в ході розгляду справи у зв'язку з реальністю господарських операцій між позивачем та ПСП «Яблуневий сад».
З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, висновок податкового органу про нереальність правочинів між позивачем та його контрагентом ПСП «Яблуневий сад» суд вважає безпідставним та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях посадових осіб податкового органу.
Слід відмітити, що податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.
Із системного аналізу положень Податкового кодексу України, вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у тому числі платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).
Відтак, у ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій та необхідних на їх підтвердження фінансово-господарських документів, шляхом надання належних та допустимих доказів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій за вказаним правочином.
Згідно первинних бухгалтерських документів та податкової накладної позивачем включено відповідну суму до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за відповідний період, що відображено у податкових деклараціях.
Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт придбання позивачем товару (ячмінь озимий) документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту виконання таких операцій під час судового розгляду справи не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарських операцій.
На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України. Тобто, фактично позивачу у вину поставлено не здійснення відповідачем своїх функціональних обов'язків щодо процедури (правомірності) проведення документальної позапланової виїзної перевірки і небажання отримувати відповідні підтверджуючи докази від позивача шляхом зловживання правами, передбаченими чинним податковим законодавством.
Судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
При розгляді даної справи належних та допустимих доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди та доказів того, що безпосередній контрагент позивача не здійснює господарську діяльність, а операції є безтоварними, відповідачем суду не надано, натомість контролюючі органи в своїх рішеннях зазначають про нереальність правочинів між позивачем та його контрагентом, однак жодними документально підтвердженими доказами свою позицію не обґрунтовують.
Виходячи з вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідачем всупереч нормам чинного законодавства прийняте оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення, оскільки судом встановлено правомірність формування податкового кредиту, виходячи з реальності укладеного правочину, а, отже, доводи відповідача про завищення від'ємного значення з ПДВ і нарахування за такі порушення податкових зобов'язань є необґрунтованими.
У зв'язку з наведеним, суд вважає, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставами для скасування податкового повідомлення-рішення та визнання його протиправним, а тому, адміністративний позов підлягає задоволенню.
В силу пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.
Згідно зі статтею 71 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій та винесення відповідних рішень.
Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 128, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 18.12.2013 № 2688/0007431702/110.
3. Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в сумі 182 (сто вісімдесят дві) гривні 70 копійки.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.
Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Шевченко А.В.