02 червня 2014 року Справа № 3039/14
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого-судді Довга О.І.,
судді Ліщинський А.М.,
судді Запотічний І.І.
при секретарі Коцур В.К.
за участю : позивача ОСОБА_1
представника відповідача - Штангрет У.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Личаківському районі м.Львова на постанову Личаківського районного суду м.Львова від 10.02.2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Личаківському районі м.Львова про зобов'язання провести перерахунок та виплату надбавки до пенсії,-
03 грудня 2013 року позивач звернувся в суд з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України у Личаківському районі м.Львова, в якому просив визнати дії відповідача неправомірними, зобов'язати провести перерахунок та виплату підвищення до пенсії, як реабілітованому, відповідно до п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Постановою Личаківського районного суду м.Львова адміністративний позов задоволено , визнано неправомірними дії відповідача, зобов'язано управління Пенсійного фонду України у Личаківському районі м.Львова здійснювати позивачу нарахування та виплату недоотриманого підвищення до пенсії у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, як члену сім'ї реабілітованих жертв політичних репресій, починаючи з 03 червня 2013 року.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій покликається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує на те, що відповідно до пп. 2 п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» встановлено, що з 01 вересня 2008 року громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачують замість пенсії, проводиться підвищення і відповідно така надбавка виплачується і позивачу в розмірі 43,52 грн.
Апелянт також зазначає, що посилання позивача на те, що визначення розміру мінімальної пенсії за віком проводиться виходячи з рівня прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, суперечить нормі ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», де вказано, що такий застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з вищевказаним законом. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову повністю.
Відповідач в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі.
Позивач в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, посилаючись на те, що оскаржувана постанова винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просив відмовити в її задоволенні.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги , колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, виходячи з наступного.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», дія якого поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.
Статтею 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» встановлено, що реабілітованими є, зокрема, особи, які з політичних мотивів були необгрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Довідкою Управління внутрішніх справ Львівської області №4/4 - 506 від 29 травня 2002 року підтверджується, що ОСОБА_1 разом з родиною з політичних мотивів в 1949 році була виселена на спец поселення з конфіскацією майна в Красноярський край.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у відповідача, та отримує підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн. відповідно до пп. 2 п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян».
Відповідно до п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 відсотків, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Отже, підвищення до пенсії в розмірі 43,52 грн., яке щомісячно виплачується відповідачем позивачу як члену сім'ї репресованої і згодом реабілітованої особи і яку було примусово переселено, виплачується у розмірі меншому, ніж передбачено законом.
З урахуванням наведеного та виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів вважає, що при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачу, як особі, що є членом сім'ї політично репресованого і реабілітованого і яку було примусово переселено, застосуванню підлягає п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а не Постанови Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Доводи апелянта про те, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз.1 ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, тому цей розмір не може застосовуватись для інших розрахунків (доплат, підвищень, дотацій, надбавок) є безпідставними, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання підвищення розміру пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Дана правова позиція суду, узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 08 листопада 2005 року в справі «Кечко проти України» зазначив, що держава самостійно визначає, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє. Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не порушено норми матеріального права, а постанова є законною та обгрунтованою з врахуванням вищевикладених підстав.
Керуючись ст.ст. 160, 195,196, 198, 200, 205, ст.ст.206,254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Личаківському районі м.Львова залишити без задоволення, а постанову Личаківського районного суду м.Львова від 10.02.2014 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
На ухвалу протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Довга О.І
Судді Ліщинський А.М.
Запотічний І.І.