11.06.2014 р. Справа № 914/1198/14
За позовом: Концерну «Військторгсервіс», м.Київ
до відповідача-1: Військової частини НОМЕР_1 , м.Львів
до відповідача-2: Управління Державної казначейської служби України у Львівській області, м.Львів
про стягнення 51791,20грн.
Суддя Щигельська О.І.
при секретарі Зарицькій О.Р.
Представники:
від позивача: Чир А.П. - представник за довіреністю
від відповідача-1: не з'явився
від відповідача-2: Можаєва Н.В. - представник за довіреністю
Суть спору: позов заявлено Концерном «Військторгсервіс», м.Київ до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення заборгованості в сумі 51791,20грн., з яких 49754,67грн. основного боргу та 2036,53грн. 3% річних за користування коштами.
Ухвалою суду від 09.04.2014р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 30.04.2014 року. Ухвалою суду від 30.04.2014р. до участі у справі в якості відповідача-2 залучено Управління Державної казначейської служби України у Львівській області, у зв'язку з чим розгляд справи відкладено на 11.06.2014р.
Представникам сторін роз'яснено права, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.
Представник позивача в судовому засіданні 11.06.2014р. повідомив, що заборгованість відповідача-1 - Військової частини НОМЕР_1 в розмірі 49754,67грн. погашено в травні 2014 року. Позовні вимоги щодо стягнення 2036,53грн. 3% річних підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві, та просив позов в цій частині задоволити.
Відповідач-1 явки повноважного представника в судове засідання 11.06.2014р. повторно не забезпечив, додаткових доказів по суті спору не подав, поважності причин неявки суду не повідомив, хоча про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Представник відповідача-2 в судовому засіданні 11.06.2014р. проти позову заперечив з мотивів, вказаних у поданому ним відзиві на позову заяву (вх.№34872/14 від 06.06.2014р.). Зазначив, що 14.05.2014р. Військовою частиною НОМЕР_1 подано до управління платіжне доручення №293 щодо сплати в користь позивача заборгованості на суму 49754,67грн. Вказане платіжне доручення оплачено управлінням 16.05.2014р. в повному обсязі, відтак, в задоволенні позовних вимог щодо відповідача-2 про стягнення суми боргу просив відмовити.
Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, в яких достатньо доказів для прийняття рішення по суті спору, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, у зв'язку із чим передбачені у ст.77 ГПК України підстави для відкладення розгляду справи не вбачаються.
Розглянувши матеріали справи та оцінивши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.
Між Військовою частиною НОМЕР_2 (замовник за договором) та Дирекцією «Дім побуту» Концерну «Військторгсервіс» (позивач по справі, виконавець за договором) укладено договір №44 від 15.10.2014р., за яким виконавець у 2012 році надав послуги з індивідуального пошиття військової форми одягу (п.1.1) на загальну суму 99586,00грн. згідно актів виконаних послуг №76/1 від 15.10.2012р. та №6/1 від 07.11.2012р., які замовником, всупереч взятих на себе за договором зобов'язань, оплачено лише частково.
Зважаючи на це, Дирекція «Дім побуту та торгівлі» Концерну «Військторгсервіс» надіслано на адресу Військової частини НОМЕР_2 претензію №181 від 20.06.2013р. про сплату заборгованості в розмірі 49754,67грн.
Контрагентами проведено звіряння взаєморозрахунків за договором, за результатами якого складено акт від 01.10.2013р., підписаний повноважними представниками скріплений їх печатками, за яким узгоджене сальдо на 01.10.2013р. у сумі 49754,67грн. на користь Дирекції «Дім побуту та торгівлі» Концерну «Військторгсервіс».
Між Військовою частиною НОМЕР_2 (первісний боржник), Військовою частиною НОМЕР_1 (новий боржник) та Дирекцією «Дім побуту та торгівлі» Концерну «Військторгсервіс» (кредитор) укладено договір №37 про переведення боргу від 21.10.2013р., за яким первісним божником переведено на нового боржника борг (зобов'язання по оплаті за пошиття обмундирування) на суму 49754,67грн. що виник на підставі основного договору (договір №44 від 15.10.2012р.), а новий боржник погоджується виконати зазначене зобов'язання по оплаті на умовах, викладених в основному договорі (п.п.1, 2).
Відповідно до п.3.1 договору №44 від 15.10.2012р., формою розрахунку за цим договором є оплата не пізніше, ніж через 3 доби після отримання продукції від виконавця.
Зважаючи на відсутність оплати за договором, Концерн «Військторгсервіс» звернувся до суду із позовом про стягнення з нового боржника - Військової частини НОМЕР_1 заборгованості за договором №44 від 15.10.2012р. в розмірі 49754,67грн. та 2036,53грн. 3% річних, нарахованих у відповідності до ст.625 ЦК України.
Відповідно до Положення про дирекцію «Дім побуту та торгівлі» Концерну «Військторгсервіс», остання є відокремленим структурним підрозділом Концерну «Військторгсервіс» (засновник), не є юридичною особою та здійснює свою діяльність від імені засновника (п.п.1.2, 1.6, 1.7).
Згідно ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.
Як передбачено ч.1 ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
До матеріалів справи долучено платіжне доручення №293 від 14.05.2014р., з якого вбачається, що кредиторська заборгованість Військової частини НОМЕР_1 за обмундирування в розмірі 49754,67грн. перед Дирекцією «Дім побуту та торгівлі» Концерну «Військторгсервіс» погашено повністю 16.05.2014р.
Відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження справі, якщо відсутній предмет спору.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що провадження по справі в частині стягнення 49754,67грн. основного боргу слід припинити.
Що стосується стягнення 2036,53грн. 3% річних, суд зазначає наступне.
Порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Правова норма ч.1 ст.612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пленумом Вищого господарського суду України у п.4.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. роз'яснено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Окрім цього, а в п.5.1 вказаної Постанови зазначено, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.
Щодо тверджень відповідача-1 на відсутність вини Військової частини НОМЕР_1 в тому, що перед Концерном «Військторгсервіс» утворилась заборгованість за надані згідно договору послуги, оскільки ним, у відповідності до ст.193 ГК України, вжито усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов'язання за договором, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу, зокрема, зареєстровано бюджетні та бюджетні фінансові зобов'язання в розмірі 49754,67грн., суд зазначає, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому, у випадках порушення грошового зобов'язання, суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України). Про це, серед іншого, йдеться в п.1.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р.
Проаналізувавши умови договору №44 від 15.10.2012р., договору №37 від 21.10.2013р. та долучені до позовної заяви розрахунки дебіторської заборгованості, суд, провівши відповідний перерахунок, приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення із відповідача-1 2036,53грн. 3% річних, нарахованих, як зазначено позивачем, за 498 днів, що відповідає періоду з 19.10.2012р. (перший день прострочення платежу за послуги, надані згідно акту №76/1 від 15.10.2012р.) по 28.02.2014р. включно, підлягає до задоволення в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Однак, ч.2 ст.49 ГПК України передбачено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.
Пленумом Вищого господарського суду України у п.4.7 Постанови №7 від 21.02.2013р. роз'яснено, що зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача. Або у разі коли в позові відмовлено, але з обставин справи вбачається, що спір доведено до судового розгляду внаслідок ухилення відповідача від розгляду претензії позивача, якщо вона пред'являлася (статті 6 - 8 ГПК), то судовий збір також покладається на відповідача. При цьому якщо у відповідних випадках позивача звільнено від сплати судового збору, то останній стягується в доход державного бюджету України.
Зважаючи на те, що заборгованість частково погашена Військовою частиною НОМЕР_1 після подання Концерну «Військторгсервіс» позову до суду та порушення провадження у справі, суд приходить до висновку, що судовий збір слід покласти на відповідача-1 в повному обсязі - 1827,00грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, п.1-1 ч.1 ст.80, 82, 84, 85, 116 ГПК України, суд, -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь Концерну «Військторгсервіс» (м.Київ, вул.Молодогвардійська, буд.28-а; код ЄДРПОУ 33689922) 2036,53грн. 3% річних та 1827,00грн. судового збору.
3. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.
4. В частині стягнення 49754,67грн. основного боргу провадження по справі припинити.
5. В позові до відповідача-2 - відмовити.
6. Строк і порядок оскарження рішення суду визначені ст.ст.91-93 ГПК України.
Повне рішення складено 16.06.2014р.
Суддя Щигельська О.І.