Україна
Господарський суд Чернігівської області
м. Чернігів, проспект Миру,20 Тел.678-853
Іменем України
11 червня 2014р. справа №927/505/14
За позовом: Товариства з додатковою відповідальністю «Автодар»,
вул. Новаторська, будинок 55-А, кімната 1, м. Мінськ, Республіка Білорусь,
220053, поштова адреса: 3-й Загородний провулок, будинок, 4-а, офіс 307,
м. Мінськ, Республіка Білорусь, 220053
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Провіант»,
вул. Пушкіна, будинок 16, м. Чернігів, 14017
про стягнення 34222грн.90коп.
Суддя Книш Н.Ю.
Від позивача: ОСОБА_1. адвокат довіреність №22 від 25.03.2014р.
Від відповідача: Савенко М.М. представник, довіреність від 01.05.2014р.
Рішення приймається після оголошеної в судовому засіданні з 28.05.2014р. по 11.06.2014р. перерви на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.
Товариство з додатковою відповідальністю «Автодар» (м. Мінськ) звернулося до господарського суду Чернігівської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Провіант» (м. Чернігів) про стягнення пені у сумі 34222,90грн. у зв'язку з порушенням виконання відповідачем зобов'язань по контракту №02/09-11 від 02.02.2011 року, витрат на юридичні послуги у сумі 1 000 000 білоруських рублів на підставі договору про надання юридичних послуг №225-02/2013 від 14.11.2013р., укладеного між товариством з додатковою відповідальністю «Автодар» та товариством з додатковою відповідальністю «Юридична компанія «Новель», державного мита у сумі 1827,00грн.
Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 11.04.2014р. порушено провадження у справі №927/505/14, призначено судове засідання на 14.05.2014р. на 10год.00хв., а також вирішено питання щодо звернення у встановленому законом порядку до компетентного суду Республіки Білорусь - економічного суду м. Мінська із судовим дорученням про надання правової допомоги щодо вручення позивачу вказаної ухвали.
За змістом статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
У відповідності до приписів ст.79 Господарського процесуального кодексу України ухвалою господарського суду Чернігівської області від 11.04.2014р. провадження у справі №927/505/14 було зупинено до 14 травня 2014 року.
Згідно ухвали господарського суду Чернігівської області від 14.05.2014р. провадження у справі №927/505/14 поновлено.
Представник позивача в судовому засіданні 14.05.2014р. надав клопотання від 14.05.2014р. про відшкодування витрат на юридичну допомогу, в якому зазначив, що на підставі договору про надання юридичних послуг від 14.11.2013р. №225-02/2013, укладеного між ТДВ «Автодар» та ТДВ «Юридична компанія Новель», ТДВ «Автодар» понесло витрати на юридичні послуги (підготовку позовної заяви) в розмірі 1 000 000,00 білоруських рублів. Крім того, для захисту прав і інтересів при розгляді в господарському суді Чернігівської області справи з ТОВ «Провіант» згідно договору від 01.04.2014р. №42, ТДВ «Автодар» сплатило адвокату ОСОБА_1 за юридичну допомогу в розмірі 7 000 000,00 білоруських рублів та просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму витрат по оплаті юридичної допомоги в розмірі 8 000 000,00 білоруських рублів. Вказане клопотання представника позивача прийнято судом до розгляду.
Представник позивача в судовому засіданні 28.05.2014р. надав клопотання про відшкодування витрат на юридичну допомогу, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача суму витрат по оплаті юридичної допомоги в розмірі 15000000,00 білоруський рублів, зазначивши, що на підставі договору про надання юридичних послуг від 14.11.2013р. №225-02/2013 ТДВ «Автодар» понесло витрати на юридичні послуги (підготовку позовної заяви) в розмірі 1000000,00 білоруських рублів, крім того, для захисту прав і інтересів при розгляді в господарському суді Чернігівської області спору з ТОВ «Провіант», згідно договору від 01.04.2014р. №42 ТДВ «Автодар» сплатило адвокату ОСОБА_1 за юридичну допомогу в розмірі 14000000,00 білоруських рублів. Вказане клопотання представника позивача прийнято судом до розгляду.
Представник позивача в судовому засіданні 28.05.2014р. надав письмове пояснення, в якому, посилаючись ст.1124 Цивільного кодексу Республіки Білорусь зазначив, що у п.7.6 контракту №02/09-11 від 02.09.2011р. сторони встановили право до застосування Республіки Білорусь, що матеріально-правові вимоги позивача до відповідача про стягнення пені в розмірі 34222,90грн. обумовлені наявністю зі сторони покупця прострочки в оплаті товару, відвантаженого постачальником на виконання умов контракту по міжнародним товарно-транспортним накладним №0063353, №0063355, №0063356, №0063363 на загальну суму 624818,00грн. В якості правового обґрунтування позивач посилається на положення статей 290, 310, 311, 424, 456, 486, 1124 ЦК Республіки Білорусь та зазначає, що згідно п.4 Постанови КМ Республіки Білорусь від 08.07.96р. №444 «Про затвердження Положення про поставку товарів в Республіки Білорусь» договір вважається укладеним і тоді, коли між сторонами погоджені лише найменування товару, його кількість і ціна чи встановлений порядок їх визначення. Позивач зазначає, що сторони в п.1 Контракту встановили, що постачальник зобов'язаний поставити, а покупець прийняти і оплатити товар згідно Специфікацій до контракту, які є невід'ємною частиною контракту, що в специфікації №1 від 02.09.2011р. до контракту сторони визначили найменування товару, його кількість і ціну, порядок розрахунків і строк поставки, інші специфікації, в т.ч. №1-001, 1-002, 1-003 та 1-004, які вказані в рахунках-фактурах, сторонами не були належним чином оформлені, таким чином контракт №02/09-11 від 02.09.2011р. вважається укладеним. Крім того, виходячи із п.2 ст. 404 ГК Республіки Білорусь договір поставки товарів в письмовій формі може бути укладений шляхом складання одного документу, підписаного сторонами, а також шляхом обміну документами поштою, телеграфом, телетайпом, електронним або іншим засобом зв'язку, який дозволяє достовірно встановити, що документ направлений від сторони по договору, що контракт №02/09-11 від 02.09.2011р. був укладений між позивачем та відповідачем шляхом складання одного документу, підписаного сторонами, при цьому обмін документами проведений сторонами шляхом електронного зв'язку.
Представники позивача та відповідача в судовому засіданні 28.05.2014р., 11.06.2014р. надали клопотання про не здійснення фіксації судового процесу, які задоволені судом та долучені до матеріалів справи.
Представник позивача в судовому засіданні надав клопотання від 11.06.2014р. про залучення документів до матеріалів справи, яке задоволено судом, документи долучені до матеріалів справи.
У відзиві на позовну заяву від 10.06.2014р. відповідач заперечує проти позову та вважає його необґрунтованим, посилаючись на те, що в підставу своєї вимоги щодо стягнення пені позивач покладає п.5.2 контракту №02/09-11 від 02.09.2011р., в той же час з пункту 2.3. контракту вбачається, що оплата здійснюється відповідачем на підставі рахунку, пред'явленого до оплати, у відповідності до специфікацій, відповідач вважає, що строк оплати товару, поставленого за контрактом у самому контракті не визначено. Окрім того, позивач при визначенні строку оплати посилається на укладену сторонами специфікацію від 02.09.2011 року № 1, однак відповідач вважає, що специфікація № 1 не може визначати строк оплати товару, отриманого відповідачем за міжнародними ТТН №0063353, 0063355, 0063356, 0063363, оскільки у міжнародних ТТН чітко вказано номера та дати рахунків, які визначали вартість товару та які пред'являлися позивачем відповідачу (вони передавалися разом з товаром); такі рахунки містять чіткі посилання та призначення платежу на інші специфікації, а саме № 1-001 від 07.10.2011, № 1-002 від 10.10.2011, № 1-003 від 13.10.2011, № 1-004 від 27.10.2011, але в той же час сам позивач вказує на те, що такі специфікації сторонами укладені та підписані так і не були. За таких обставин, відповідач вважає, що сторонами не було визначено строк оплати товару контрактом, він залишився невизначеним, і сам позивач це підтверджує, оскільки при визначенні моменту прострочки посилається не на специфікацію № 1, а на норми ст. 424, 456 ЦК Республіки Білорусь та пункт 14 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду Республіки Білорусь від 05.12.2012 № 12 «Про деякі питання розгляду справ, що виникають з договорів поставки товарів», які визначають, що відповідач повинен оплатити товар безпосередньо після його отримання, при цьому початок періоду прострочки починає обраховуватися після спливу передбаченого законодавством строку на здійснення банківського переводу, що обраховується з дня, наступного за днем отримання товару. Вбачається, що пункт 5.2. контракту передбачає нарахування позивачем пені за порушення строків оплати товару встановленим саме контрактом, а не діючи законодавством, але контрактом такий строк сторони не визначили, отже застосування пені не має законного підґрунтя. Крім того, відповідач зазначив, що із наявної у матеріалах справи копії контракту вбачається, що по-перше сторінки копії неоднакові за масштабом та шрифтом, по-друге сам контракт не передбачає можливості його укладення шляхом обміну сторонами електронними повідомленнями, також сторонами не зазначено адрес електронних скриньок за допомогою яких сторони контракту могли б обмінюватися електронними повідомленнями, що унеможливлює достовірне встановлення факту надіслання повідомлення та копії документу саме відповідачем (як того вимагає п.2 ст. 404 ЦК Республіки Білорусь), а по-третє сам позивач не надав жодних доказів направлення та/або отримання таких електронних повідомлень, як то звіт або довідка провайдера послуги електронного зв'язку тощо. З акту, складеного посадовими особами відповідача 04.06.2014, вбачається, що відповідачем було втрачено його екземпляр контракту (у зв'язку з чим відповідальні особи будуть притягнуті до дисциплінарної відповідальності). Відповідач пояснює, оскільки з моменту укладення контракту пройшло майже три роки, генеральний директор товариства не пам'ятає достеменно яким чином сторони укладали контракт та умови, що було закріплено сторонами у контракті. Із наявних в матеріалах справи документів, зокрема і копії контракту не можливо ідентифікувати, що саме у такій редакції сторонами спору було укладено контракт. Також відповідач вважає, що ГПК України не передбачено віднесення до судових витрат оплату юридичних послуг, якщо вони надавалися не адвокатом. Зокрема, за приписами пункту 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № б-рп/2013 у справі № 1-4/2013. Відповідач вважає, що позивачем взагалі не надано жодних документів в обґрунтування вартості послуг адвоката, а також не було надано належних та допустимих доказів оплати послуг адвоката, оскільки копії платіжних доручень, наявні в матеріалах справи не засвідчені належним чином установою банку і не можуть підтверджувати оплату послуг. Згідно умов договору між позивачем та адвокатом за участь у одному судовому засіданні позивач сплачує 7000000,00 білоруських рублів, що станом на 10.06.2014 за курсом НБУ еквівалентно 8190 грн. Відповідач вважає, що гонорар адвоката необґрунтовано високий та є неспіврозмірним з ціною позову, адже складає більше 50% ціни позову, не зважаючи на те, що саму позовну заяву складала інша особа. За приписами пункту 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Розглянувши подані матеріали, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, господарський суд встановив:
Згідно Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 14.05.2014р. в реєстрі значиться товариство з обмеженою відповідальністю «Провіант», ідентифікаційний код 32729070, місцезнаходження: м. Чернігів, вул. Пушкіна, будинок 16.
Як стверджує позивач 02.09.2011р. між ним (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено контракт №02/09-11, згідно якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар згідно специфікацій до контракту, які є невід'ємними частинами контракту. Відповідно до п 7.6 контракту №02/09-11 у всьому, що не врегульовано положеннями контракту сторони керуються законодавством Республіки Білорусь.
Відповідно до ст.4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності (вчиненої в м. Києві 20.03.1992р.) компетентний суд держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав має право розглядати спори, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб'єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними, якщо на території цієї держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав: відповідач мав постійне місце проживання або місце знаходження на день висування позову.
Згідно ст.76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача
Відповідно до частин 1, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що право, яке підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.
Згідно з частинами 1-4 статті 5 Закону України «Про міжнародне приватне право», у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом. Вибір права може бути здійснений щодо правочину в цілому або його окремої частини. Вибір права щодо окремих частин правочину повинен бути явно вираженим.
Частиною 1 статті 32 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до приписів ст. 43 Закону України «Про міжнародне приватне право» сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законом України.
Частиною 1 статті 44 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частини другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є : продавець - за договором купівлі-продажу.
Відповідно до частини другої, третьої ст.32 Закону України «Про міжнародне приватне право» у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.
Згідно з частиною 4 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд у випадках, передбачених законом чи міжнародним договором, застосовує норми права інших держав.
Враховуючи вищенаведене суд прийшов до висновку, що при вирішенні даної справи застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство Республіки Білорусь, зокрема, Цивільний кодекс Республіки Білорусь.
У статті 476 Цивільного кодексу Республіки Білорусь зазначено, що за договором поставки постачальник-продавець, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати в обумовлений строк чи строки вироблені або закуплені їм товари покупцю для використання їх у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім та іншим подібним використанням.
Позивачем до матеріалів справи подано засвідчену заступником директора ТДВ «Автодар» копію контракту №02/09-11 від 02.09.2011р., яка складається із трьох сторінок, які неоднакові за масштабом та шрифтом (а.с.16-18).
На вимогу суду ні позивач, ні відповідач не надали оригінал контракту №02/09-11 від 02.09.2011р.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на умови контракту №02/09-11 від 02.09.2011р., згідно якого постачальник (позивач у справі) зобов'язується поставити товар покупцю (відповідачу у справі) окремими партіями в період з 01.08.2011р. по 31.12.2012р. включно у строки, вказані у специфікаціях до договору. Згідно п.2.1 контакту ціна на товар погоджується у специфікаціях. Загальна вартість товару, що постачається - 34000000,00грн. (п.2.2 контракту). В обґрунтування вимог позивач посилається на специфікацію №1 від 02.09.2011р., копія якої ним подана до справи, в якій зазначено, що сторони погодили асортимент, кількість і ціну товару: банка металева №7 (h78) в комплекті з кришкою літографованою d=72,8 мм, кількість 4000,000тис.шт., ціна 920,00грн., вартість 3680000,00грн.. Умови оплати: покупець здійснює авансовий платіж в розмірі 800000,00грн. до 06.09.2011р., у подальшому оплата кожної партії товару здійснюється за 3 дні до відвантаження. Умови поставки FCA (Правила Інкотермс-2010) - Республіка Білорусь, Брестська обл., м.Ляховичи, строк поставки - в період вересень-жовтень 2011р. Пункт митного оформлення - м. Ніжин, Чернігівська обл.
Позивач у позовній заяві зазначив, що умови контракту були виконані ним повністю шляхом поставки товару по міжнародним товарно-транспортним накладним №0063353, №0063355, №0063356, №0063363 на загальну суму 624818,00грн. Відповідач же свої зобов'язання по оплаті товару виконав з простроченням оплати отриманого товару, на підставі чого йому відповідно до п.5.2 нараховано пеню в сумі 34222,90грн.
Відповідно до ст.31 Закону України «Про міжнародне приватне право» якщо інше не передбачено законом, форма правочину має відповідати вимогам права, яке застосовується до змісту правочину, але достатньо дотримання вимог права місця його вчинення, а якщо сторони правочину знаходяться в різних державах, - права місця проживання сторони, яка зробила пропозицію, якщо інше не встановлено договором.
Частиною першою статті 310 Цивільного кодексу Республіки Білорусь передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватися неустойкою, заставою, утриманням майна боржника, поручительством, гарантією, банківською гарантією, завдатком та іншими способами, передбаченими законодавством чи договором.
За змістом частин першої і другої статті 311 Цивільного кодексу Республіки Білорусь неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законодавством або договором грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору, якщо інше не передбачено законодавчими актами, у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема у разі прострочення виконання. На вимогу про сплату неустойки кредитор не зобов'язаний доводити заподіяння йому збитків.
У статті 312 Цивільного кодексу Республіки Білорусь зазначено, що угода про неустойку повинна бути зроблена у письмовій формі незалежно від форми основного зобов'язання. Недотримання письмової форми тягне недійсність угоди про неустойку.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на п. 5.2 контракту, в якому передбачено, що якщо оплата товару не буде проведена покупцем в установлені контрактом строки, постачальник має право нарахувати, а покупець повинен оплатити пеню із розрахунку 0,1% вартості неоплаченого в строк товару за кожний день прострочки.
Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи, що із наявних в матеріалах справи документів, зокрема і копії контракту не можливо ідентифікувати, що саме у такій редакції сторонами спору було укладено контракт. Примірник контракту у відповідача відсутній.
Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
В силу ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності зі статті 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідно до ч. 2 ст.404 Цивільного кодексу Республіки Білорусь договір у письмовій формі може бути укладений шляхом складання одного документу, підписаного сторонами, а також шляхом обміну документами за допомогою поштового, телеграфного, телетайпного, електронного чи іншого зв'язку, що дозволяє достовірно встановити, що документ виходить від сторони за договором.
Позивач стверджує, що контракт №02/09-11 від 02.09.2011р. був укладений між ним та відповідачем шляхом складання одного документу, підписаного сторонами, при цьому обмін документами проведений сторонами шляхом електронного зв'язку.
Проте, позивачем не подано суду доказів направлення контракту на електронну адресу відповідача, як і оригіналу самого контракту від 02.09.2011р. №02/09-11.
Крім того, із наявного в матеріалах справи тексту контракту №02/09-11 від 02.09.2011р. вбачається, що контракт, всі додатки до нього, інші документи, пов'язані з даним контрактом, а також повідомлення сторін одна одну про порядок його виконання, передані сторонами по факсимільному зв'язку, будуть юридично значимі і обов'язковими для обох сторін. Інші способи зв'язку використовуються, якщо це прямо передбачено контрактом (п.7.2 контракту).
Поданий позивачем примірник контракту №02/09-11 від 02.09.2011 року та матеріали справи не містять доказів укладення сторонами контракту в обумовлений ними спосіб, а саме шляхом передачі по факсимільному зв'язку.
На укладення сторонами контракту іншим способом, зокрема шляхом електронного зв'язку, контракт не містить прямої вказівки, а також відсутні письмові домовленості між позивачем та відповідачем щодо такого способу укладення контракту.
Окрім того, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які дозволяють суду достовірно згідно ч.2 ст. 404 Цивільного кодексу Республіки Білорусь встановити, що текст контракту №02/09-11 від 02.09.2011р., який доданий позивачем до даної справи, виходить від покупця (відповідача у справі) за контрактом.
Таким чином, суд вважає, що з наявного в матеріалах справи тексту контракту від 02.09.2011р. №02/09-11 не можливо зробити беззаперечний висновок, що між сторонами укладено контракт саме з таким текстом (змістом), досягнута у письмовій формі угода про неустойку і саме по цьому контракту проведена поставка, оплата товару. Позивач належними та допустимими доказами не довів суду факту існування контракту від 02.09.2011р. №02/09-11 саме у такій формі та змісту, яка міститься у матеріалах справи.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що позивачем не було подано доказів укладання контракту від 02.09.2011р. №02/09-11 відповідно до вимог Закону Республіки Білорусь «Про електронний документ і електронний цифровий підпис».
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача щодо стягнення неустойки в повному обсязі. Заперечення відповідача проти позову судом прийняті до уваги.
Згідно з ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката покладаються на позивача при відмові в позові.
Оскільки у позові позивачу відмовлено, то відповідно до приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України не підлягають задоволенню вимоги про стягнення 14000000,00 білоруських рублів за надану юридичну допомогу позивачу адвокатом по договору №42 від 01.04.2014р.
Окрім того слід зазначити, що у розумінні вищевказаних статей судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у ст.ст.4, 13, 14, 15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», тобто адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання.
Вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на юридичну допомогу у сумі 1000000,00 білоруських рублів згідно договору на надання юридичних послуг №225-02/2013 від 14.11.2013р. укладеного між позивачем та Товариством з додатковою відповідальністю «Юридична компанія Новель» на підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судом відхилені, виходячи з того, що за змістом ст.48 та ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладання на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката, адвокатського бюро, адвокатського об'єднання, а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Згідно поданих позивачем до матеріалів справи копії статутних документів Товариства з додатковою відповідальністю «Юридична компанія Новель» та ліцензії №02240/0616151, вказане товариство не є за своїм правовим статусом ні адвокатським об'єднанням, ні адвокатським бюро, а тому сплачені позивачем витрати на юридичну допомогу у сумі 1000000,00 білоруських рублів не є послугами адвоката.
Керуючись ст.ст. 3, 11, 312 Цивільного кодексу Республіки Білорусь, ст. 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, ст.ст. 31, 32, 34, 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», ст.ст. 22, 33, 34, 49, 77, ст.ст. 82-85, 124 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
У позові відмовити повністю.
Повний текст рішення складено 16.06.2014р.
Суддя Н.Ю.Книш