Справа: № 823/3662/13-а(в 3-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Гаврилюк В.О. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.
Іменем України
11 червня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.
за участю секретаря Муханькової Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» (далі по тексту - позивач) звернулося до суду з позовом до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000342200 від 08.11.2013 про зменшення від'ємного значення сум податку на додану вартість на загальну суму 1 029 846 грн.
Черкаський окружний адміністративний суд своєю постановою від 17 грудня 2013 року адміністративний позов задовольнив в повному обсязі.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року та постановити нову про відмову в задоволенні адміністративного позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду підлягає залишенню без змін, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Катеринопільський елеватор», як суб'єкт господарювання - юридична особа, ідентифікаційний код 32580463, зареєстрований 30.06.2004 року, взятий на облік в органах державної податкової служби 12.07.2004 року, є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва від 27.08.2004 року № 32392796, індивідуальний податковий номер 325804623171, на час розгляду справи перебуває на обліку в Звенигородській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області.
Судом встановлено, що за результатами проведеної Звенигородською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Черкаській області документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту податку на додану вартість за липень 2013 року складено акт від 30.10.2013 року № 107/23-12-22-016/32580463.
В акті перевірки встановлені порушення: п. 198.1, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме: ТОВ «Катеринопільський елеватор» включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість у липні 2013 року на суму 1 029 846 грн., згідно податкових накладних, які виписані за операціями, що не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю та підлягають виключенню з податкового обліку, що призвело до завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за липень 2013 року на 1 029 846 грн.
На підставі акту від 30.10.2013 року № 107/23-12-22-016/32580463 Звенигородською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Черкаській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.11.2013 року № 0000342200 про зменшення від'ємного значення сум податку на додану вартість на загальну суму 1 029 846 грн.
З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.
Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Порядок формування податкового кредиту визначено ст.198 Податкового кодексу України. Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, визначено в п.198.1 ст.198 ПК України.
Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Пункт 201.8 вказаної статті передбачає, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Відповідно до першого абзацу пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що позивачем для перевірки надані всі належні первинні документи щодо відображення господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку, але відповідачем для обґрунтування висновків використана виключно інформація інших податкових органів, яка відображена в акті про неможливість проведення зустрічної перевірки та акті документальної позапланової перевірки. Під час перевірки відповідачем не перевірялась, вказана в даних актах перевірки, інформація щодо можливого порушення податкового законодавства контрагентами позивача, а взято до уваги лише суб'єктивну думку перевіряючих.
Отже, на думку суду, в акті від 30.10.2013 року № 107/23-12-22-016/32580463 не використано прямих та належних доказів, які б свідчили про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування податкового кредиту та від'ємного значення між сумою податкового кредиту та податкових зобов'язань.
Про фактичне здійснення господарських операцій позивача з ФГ «Кравець», ПАП «Альтаїр» та ТОВ «Вторметекспорт» свідчать наявні в матеріалах справи договори поставки, видаткові накладні та товарно-транспортні накладні.
Податковий кредит ТОВ «Катеринопільський елеватор» сформовано у відповідності до вимог Податкового кодексу України, на підставі наданих постачальниками податкових накладних, які відповідають усім передбаченим вимогам щодо їх оформлення.
З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на формування податкового кредиту не може ставитися у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Платника податку не може бути позбавлено права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, яка свідчить про незаконність такого формування, при цьому платник податку не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його контрагентами, якщо платник податку на додану вартість не знав про такі зловживання та не міг про них знати.
Як свідчать матеріали справи, позивачем було перевірено статус його постачальників - ФГ «Кравець», ПАП «Альтаїр» та ТОВ «Вторметекспорт» шляхом отримання від останніх копій витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, довідок про включення до ЄДРПОУ, довідок про взяття на облік платника податків та свідоцтв про реєстрацію платниками податку на додану вартість, а будь-які докази залучення позивача до протиправної діяльності, які свідчать про незаконність формування податкового кредиту, податковим органом не надано.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області - залишити без задоволення.
Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Чаку Є.В.
Судді: Файдюк В.В.
Мєзєнцев Є.І.