27 травня 2014 р. Справа № 160718/12
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Улицького В. З., Гулида Р. М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Тернопільської районної державної адміністрації на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16.11.2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Тернопільської районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та спонукання вчинити дії,
13.09.2011 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправною відмову управління праці та соціального захисту населення Тернопільської районної державної адміністрації у виплаті одноразової компенсації за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі, що передбачений ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та зобов'язати відповідача провести нарахування і виплату позивачу одноразову компенсацію за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, що встановлена Законом України «Про державний бюджет».
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16.11.2011 року вказаний позов задоволено, визнано протиправною відмову управління праці та соціального захисту населення Тернопільської районної державної адміністрації у виплаті позивачу одноразової компенсації за шкоду заподіяну здоров'ю як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Зобов'язано відповідача провести виплату позивачу одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної на день виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в розмірі 5 мінімальних заробітних плат з урахуванням виплачених сум.
У поданій апеляційній скарзі відповідач просить вищезазначену постанову скасувати, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність його висновків обставинам справи. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються видатки на загальносуспільні потреби, їх розмір та цільове спрямування і що управління не вправі самостійно визначати розмір спірної компенсації. Стверджує, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення не були враховані положення бюджетного законодавства України та видаткові можливості основного фінансового документу держави. Вважає свої дії з виплати позивачу спірної допомоги правомірними, а тому просить відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі.
Сторони в судове засідання не з'явились, що не перешкоджає розгляду справи в письмовому провадженні за наявними в справі матеріалами відповідно до положень статті 197 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Судом першої інстанції безспірно встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС I категорії та визнаний інвалідом ІІ групи, інвалідність пов'язана з виконанням обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а тому відповідно до вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на одержання одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, що виплачується в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права і фактичним обставинам справи та є правильними.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У зв'язку з тим, що Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 28 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими на 2008 рік було обмежено виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати, встановлених, зокрема, у ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із вказівкою на те, що дане рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Надання законодавцем відповідно до ст. 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим законом.
За таких обставин, колегія суддів приходить до переконання про підставність вимог позивача в частині невиплати одноразова компенсація в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат і покладення на відповідача обов'язку щодо проведення позивачу нарахування та виплати за вказаний період у зазначеному розмірі.
Покликання апелянта на відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплат, як на причину невиконання державою взятих на себе зобов'язань, до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України».
Відтак колегія суддів приходить до переконання, що судом першої інстанції було повно і правильно встановлено фактичні обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Доводи апелянта висновків суду не спростовують, а тому подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України суд,
апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Тернопільської районної державної адміністрації залишити без задоволення, а постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16.11.2011 року у справі № 2а-22081/11 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий Кузьмич С. М.
Судді Улицький В. З.
Гулид Р. М.