26 травня 2014 року м. Київ К/9991/15421/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим
на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 19.03.2010 р.
та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2011 р.
у справі №2а-13753/09/9/0170
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут «Шельф»
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим
про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інститут «Шельф» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим (далі - відповідач) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 19.03.2010 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2011 р., позовні вимоги задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 15.09.2009 р. №0008722301/1 (№4695/10/1/23-2), №0008732301/1 (№4694/10/1/23-2) та від 30.11.2009 р. №0008722301/2 (№168/10/402), №0008732301/2 (№167/10/402).
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Працівниками податкового органу проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 р. по 31.12.2008 р., про що складено акт від 23.06.2008 р. №5796/23-2, яким встановлено порушення позивачем вимог п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на 451 686,00 грн. та завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування за 2008 рік на 1 460 000,00 грн. та п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого встановлено завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на 653 349,00 грн.
За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 07.07.2009 р. №0008732301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 849 613,00 грн., з яких 451 686,00 грн. за основним платежем та 397 927,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а також №0008722301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 980 023,50 грн., з яких 653 349,00 грн. за основним платежем та 326 674,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
У результаті адміністративного узгодження вказаних податкових повідомлень-рішень податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.09.2009 р. №0008722301/1 (№4695/10/1/23-2), №0008732301/1 (№4694/10/1/23-2) та від 30.11.2009 р. №0008722301/2 (№168/10/402), №0008732301/2 (№167/10/402), аналогічні за змістом.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про завищення позивачем скоригованих валових витрат по інжиніринговим послугам, отриманим від ПП «САН МАКС», ТОВ «Фактор-С», ПП «Картас Буд» на 3 266 747,00 грн. та завищення податкового кредиту на 653 349,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість та складу валових витрат по господарським операціям з придбання послуг у ПП «САН МАКС», ПП «Картас Буд», ТОВ «Фактор-С».
З матеріалів справи вбачається, між позивачем та ПП «САН МАКС» укладено договір про надання інжинірингових послуг від 12.07.2007 р. №12/07/07, а також укладено додаткову угоду від 12.07.2007 р. №1 до договору, за якими останній зобов'язувався виконати послуги «Підбір обладнання підготовки нафти».
Також, між позивачем та ТОВ «Фактор-С» укладено договір від 17.05.2007 р. №05-07/154, відповідно до якого останній зобов'язався виконати інжинірингові послуги до проекту виконання робіт з будівництва Морського трубопроводу Варандейського нафтового відвантажувального терміналу.
Крім того, позивачем укладено договори від 20.09.2007 р. №ДГ-209-07 та від 12.09.2008 р. №ДГ 12/09/08 з ПП «Картас-буд», відповідно до яких останній зобов'язався виконати інжинірингові послуги з внесення змін до процедури проекту виробництва робіт будівництва Морського трубопроводу Варандейського нафтового відвантажувального терміналу на підставі рекомендацій Germanischer Lloyd та виконати інжинірингові послуги з розробки процедур по стабілізації східного компресора та засипці котловану і ділянок траншей трубопроводів, що примикають до СМЛОП.
Виконання вказаних договорів підтверджується актами приймання-передачі виконаних послуг, податковими накладними та іншими первинними бухгалтерськими документами.
За висновками податкового органу, вказані підприємства не займаються інжинірингом і не мають досвідченого персоналу для виконання таких послуг, у зв'язку з чим відсутнє підтвердження надання послуг та їх зв'язок з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), не доведено їх використання у власній господарській діяльності позивача, а отже відсутня підстава для включення вартості даних послуг до складу валових витрат та формування на їх підставі податкового кредиту.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 ст. 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно із нормою абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.
Встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі не дозволяється (п.5.10 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що витрати позивача понесені в рамках здійснення господарської діяльності з ПП «САН МАКС», ПП «Картас Буд», ТОВ «Фактор-С» є документально підтвердженими, використання придбаних послуг підприємством у власній господарській діяльності доведено.
На підставі виписаних контрагентами позивача податкових накладних, останній суму податку на додану вартість у розмірі 653 349,00 грн., сплачену у ціні придбаних послуг, включив до складу податкового кредиту
Відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).
Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємствами-контрагентами, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарських операцій.
Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентами зареєстрованими платниками податку на додану вартість.
Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ПП «САН МАКС», ПП «Картас Буд», ТОВ «Фактор-С».
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що податкове законодавство не ставить у залежність формування позивачем податкового кредиту та складу валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що встановлення факту незнаходження контрагентів за місцем реєстрації, неподання податкової звітності та недостатність у них трудових, виробничих або інших ресурсів не є обставинами, які самі по собі позбавляють правового значення виданих контрагентами підприємства податкових накладних, що виключає відповідальність платника податків (позивача).
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень 15.09.2009 р. №0008722301/1 (№4695/10/1/23-2), №0008732301/1 (№4694/10/1/23-2) та від 30.11.2009 р. №0008722301/2 (№168/10/402), №0008732301/2 (№167/10/402) та наявність підстав для їх скасування.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 19.03.2010 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2011 р. у справі №2а-13753/09/9/0170 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.