26 травня 2014 року м. Київ К/9991/39937/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим
на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 13.01.2011 р.
та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 р.
у справі №2а-6704/10/11/0170
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аеросвіт Курорт»
до Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Аеросвіт Курорт» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим (далі - відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 13.01.2011 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 р., позовні вимоги задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 03.11.2005 р. №0005142301/0, від 10.02.2006 р. №0005142301/2 та від 21.04.2006 р. №0005142301/3, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судових витрат.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Працівниками податкового органу проведено комплексну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового і валютного законодавства позивачем у період з 28.07.2004 р. по 30.06.2005 р., про що складено акт від 27.10.2005 р. №299/33006417/231, яким встановлено порушення позивачем вимог п.п. «в» п.13.1, 13.2 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого встановлено заниження податку на доходи нерезидентів за ІV квартал 2004 року у розмірі 8 272,58 грн., за І квартал 2005 року у розмірі 8 261,83 грн.
За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.11.2005 р. №0005142301/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 49 603,24 грн., з яких 16 534,41 грн. за основним платежем та 33 068,83 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
У порядку адміністративного узгодження вказаного податкового повідомлення-рішення податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.02.2006 р. №0005142301/2 та від 21.04.2006 р. №0005142301/3, аналогічні за змістом.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 11.11.2004 р. між позивачем та компанією Libra Hospitality LLC (резидент Сполучених Штатів Америки) був укладений договір №LLC/FOR/000111, за умовами якого компанія Libra Hospitality LLC надала позивачу комп'ютерну програму на умовах ліцензійного використання, послуги по впровадженню програмного забезпечення і послуги по його технічному обслуговуванню, згідно із додатком 1 до договору, згідно якого, загальна вартість елементів програмного забезпечення становить 20 788,00 доларів США з урахуванням знижки на суму 2 152,00 доларів США.
Згідно вказаного додатку загальна вартість послуг по впровадженню програмного забезпечення становить 12 944,00 доларів США, а послуг по технічному обслуговуванню - 7 845,48 доларів США.
На виконання умов договору позивач перерахував компанії Libra Hospitality LLC грошові кошти за примірник комп'ютерної програми.
Грошові кошти були перераховані нерезиденту згідно платіжних доручень від 24.12.2004 р. №1 у розмірі 10 394,00 доларів США та від 23.02.2005 р. №2 у розмірі 10 394,00 доларів США.
За висновками податкового органу, зазначений дохід нерезидента, отриманий на території України, та відповідає ознакам «роялті» відповідно до п.1.30 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а отже підлягає оподаткуванню згідно ст.13 вказаного Закону.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій, враховуючи загальну вартість елементів програмного забезпечення (20 788,00 доларів США), положення п.п. 6.1.1, 6.1.2 договору та загальну суму перерахованих коштів за платіжними дорученнями від 24.12.2004 р. №1, від 23.02.2005 р. №2 (20 788,00 доларів США), виходили з того, що вказані платежі здійснені як компенсація вартості саме програмного забезпечення (без урахування вартості послуг і технічного обслуговування), а отже такі доходи не є доходом нерезидента із джерелом походження із України.
Так, відповідно п.13.1 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.
Зокрема, п.«в» вказаного пункту Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти роялті, фрахту та доходи від послуг типу «інжиніринг».
Резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності (п.13.2 ст.13 вказаного Закону).
Згідно п.1.30 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).
Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України.
З матеріалів справи вбачається, що за умовами договору, позивачеві передано об'єкт авторського права (комп'ютерна програма), а не право користування авторськими правами на вказаний об'єкт. Продаж екземпляра комп'ютерної програми не спричиняє за собою відчуження (передачу) майнових прав на комп'ютерну програму, як на твір - об'єкт авторського права.
Таким чином, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зроблено висновок про те, що укладений між позивачем і нерезидентом договір не є авторським договором у розумінні ст.31 Закону України «Про авторські і суміжні права», оскільки умовами договору передбачено лише перехід права власності на примірник комп'ютерної програми (програмне забезпечення), а не перехід позивачу прав користування авторськими правами.
Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про авторське право та суміжні права», авторське право і право власності на матеріальний об'єкт, в якому втілено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об'єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки.
Враховуючи вказане, висновок відповідача, за яким він ототожнює сплачені позивачем кошти із поняттям «роялті», визначеного Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», є помилковим.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку стосовно відсутності у позивача обов'язку по утриманню податку, передбаченого ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з виплачених нерезиденту 20 788,00 доларів США.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість прийнятих податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 13.01.2011 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 р. у справі №2а-6704/10/11/0170 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.