26 травня 2014 року м. Київ К/9991/27607/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька
на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22.02.2011 р.
та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.04.2011 р.
у справі № 2а/0570/199/2011
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфагаз»
до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфагаз» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька (далі - відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22.02.2011 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.04.2011 р., позовні вимоги задоволено: визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 08.12.2010 р. №00009323/030, №0000922303/0, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 3,40 грн.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Працівниками податкового органу проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань правових відносин з ТОВ «Укрспецстройтранс» у період з 01.01.2009 р. по 30.06.2010 р., про що складено акт від 29.11.2010 р. № 4219/23-1/33654331, яким встановлено порушення позивачем вимог ч.1 ст.203, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на прибуток на 14 463,00 грн. та податку на додану вартість на 11 571,00 грн.
За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 08.12.2010 р. №0000922303/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 19 988,00 грн., з яких 14 463,00 грн. за основним платежем та 5 525,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а також №00000932303/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 22 149,00 грн., з яких 14 766,00 грн. за основним платежем та 7 383,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про те, що позивачем включено до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість вартість товарно-матеріальних цінностей, отриманих від ТОВ «Укрспецстройтранс» за нікчемним правочином.
Контролюючий орган в акті перевірки зазначив, що господарські операції позивача з вказаним контрагентом не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень на іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення такої діяльності.
Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість та складу валових витрат по господарським операціям з придбання товарів у ТОВ «Укрспецстройтранс».
Як вбачається з акту перевірки, податковий орган вважає, що позивачем безпідставно включено до складу валових витрат у ІV кварталі 2009 року, І кварталі 2010 року, суми витрат, пов'язаних із придбанням товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Укрспецстройтранс» та включено до складу податкового кредиту у жовтні, грудні 2009 року, січні 2010 року суми податку на додану вартість, сплачені у ціні придбаного товару у вказаного контрагента.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність таких доводів податкового органу з огляду на наступне.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 ст. 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно із нормою абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.
Встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі не дозволяється (п.5.10 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
З огляду на встановлення судами попередніх інстанцій факту документального підтвердження витрат позивача понесених у рамках здійснення господарської діяльності з ТОВ «Укрспецстройтранс», а також використання придбаних товарів підприємством у власній господарській діяльності, податковим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток.
Також колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність формування позивачем податкового кредиту по податковим накладним, отриманим від ТОВ «Укрспецстройтранс».
Так, відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).
Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.
Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.
Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «Укрспецстройтранс».
Крім того, висновок податкового органу про те, що неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента позивача та відсутність його за місцезнаходженням, а також ведення його господарської діяльності з сумнівними платниками податку, свідчить про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та формування складу валових витрат є помилковим з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про протиправність прийнятих податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька залишити без задоволення.
2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22.02.2011 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.04.2011 р. у справі №2а/0570/199/2011 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.