28 травня 2014 року м. Київ К/9991/47522/12
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Севбеленерго" (далі - Товариство)
на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2012
у справі № 2а-111/12/2770
за позовом Товариства
до державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя (далі - ДПІ)
про скасування податкового повідомлення-рішення.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
Позов подано про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 11.01.2012 № 0000012200.
Постановою окружного адміністративного суду міста Севастополя від 21.02.2012 позов задоволено.
Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2012 зазначене рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено.
Посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм міжнародного договору, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції та залишити в силі рішення окружного адміністративного суду міста Севастополя зі спору.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі з'ясовано, що оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 62373,38 грн. за основним платежем та 9960,35 грн. за штрафними санкціями, було прийнято податковим органом за наслідками проведення позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання Товариством вимог валютного законодавства за період з 01.01.2009 по 01.12.2011, оформленої актом від 27.12.2011 № 4531/10/22-020/31934848.
Підставою для оспорюваного донарахування став висновок ДПІ про те, що позивач не утримав та не перерахував до бюджету відповідну суму податку на прибуток з доходу, виплаченого нерезидентові (товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестиційні корпорація «Альянс», Російська Федерація) у вигляді орендної плати за користування нерухомим майном.
Відповідно до пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.
Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти, зокрема, лізинговуа (орендну) плату, що сплачується (нараховується) резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента-лізингодавця (орендодавця) (підпункт «г»).
В силу вимог пункту 13.2 статті 13 цього Закону резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.
Аналогічні за змістом положення містяться і у статті 160 Податкового кодексу України.
Так, згідно з пунктом 160.1 цієї статті Кодексу будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею.
Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються, зокрема, лізингова/орендна плата, що сплачується резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента - лізингодавця/орендодавця за договорами оперативного лізингу/оренди.
Приймаючи рішення про задоволення цього позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до пункту 1 статті 6 Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків (яка ратифікована України 06.10.1995 та набрала чинності для України 03.08.1999) доходи, що одержуються резидентом Договірної Держави від нерухомого майна (включаючи доходи від сільського або лісового господарства), яке міститься в другій Договірній Державі, можуть оподатковуватись у цій другій Державі. За правилами пункту 3 цієї ж статті Угоди положення пункту 1 застосовуються також до доходів, одержуваних від прямого використання, здавання в оренду або використання нерухомого майна в будь-якій іншій формі.
Пунктом 1 статті 21 названої Угоди передбачено, що нерухоме майно, про яке йдеться у статті 6, що є власністю резидента однієї Договірної Держави та міститься в другій Договірній Державі, може оподатковуватись у цій другій Державі.
Однак апеляційний суд цілком об'єктивно зазначив про те, що здійснене судом першої інстанції тлумачення викладених норм міжнародного договору не ґрунтується на їх змісті.
Адже аналіз наведених норм міжнародного права дають підстави для висновку про те, що доход, сплачений позивачем резиденту Російської Федерації за використання нерухомого майна, може оподатковуватись в Україні відповідно до її законодавства з урахуванням норм міжнародних угод щодо максимального розміру ставки податку та інших особливостей оподаткування за цими угодами.
Положення пункту 1 статті 21 названої Угоди не можуть трактуватися як такі, що надають платнику податку право вибору, в якій саме з двох договірних держав здійснюватиметься оподаткування одержаного доходу, оскільки таке тлумачення не відповідає дійсному змісту вказаних міжнародних угод та суті податку, наведеному у статті 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Згідно з пунктом 1 статті 22 зазначеної Угоди якщо резидент однієї Договірної Держави одержує доход або володіє майном у другій Договірній Державі, які відповідно до положень цієї Угоди можуть оподатковуватись у другій Державі, сума податку на цей доход або майно, сплачена в цій другій Державі, підлягає вирахуванню з податку, який стягується з такого резидента стосовно такого доходу або майна в першій згаданій Державі. Ці вирахування, проте, не будуть перевищувати суму податку першої Держави на такий доход або майно, нарахованого відповідно до її податкового законодавства і правил.
З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком апеляційного суду про порушення Товариством порядку оподаткування доходу, виплаченого нерезиденту, що обумовлює правомірність оспорюваного донарахування.
У зв'язку з викладеним процесуальних підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного адміністративнихого суду зі спору не вбачається.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Севбеленерго" відхилити.
2. Постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2012 у справі № 2а-111/12/2770 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:І.О. Бухтіярова
І.В. Приходько