19 травня 2014 року м. Київ К/9991/28622/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційні скарги Першого заступника прокурора Одеської області та Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2011 р.
у справі №2а-13571/09/1570
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернаціональні телекомунікації»
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі,
за участю Прокурора Київського району міста Одеси,
про визнання частково протиправним та часткове скасування податкового повідомлення-рішення у частині зменшення бюджетного відшкодування та визнання протиправним та скасування в повному обсязі податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтернаціональні телекомунікації» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі (далі - відповідач) про визнання частково протиправним та часткове скасування податкового повідомлення-рішення у частині зменшення бюджетного відшкодування та визнання протиправним та скасування в повному обсязі податкового повідомлення-рішення.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2010 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2011 р. скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено, визнано частково протиправним та частково скасовано податкове повідомлення-рішення від 02.12.2009 р. №0000751530/0 у частині зменшення суми бюджетного відшкодування на 236 632,32 грн.; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 02.12.2009 р. №0000761530/0.
Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, прокурор та податкова інспекція звернулися до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами, в яких просили його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційні скарги прокурора та податкового органу, за змістом яких просив рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Працівниками податкового органу проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у період з 01.07.2009 р. по 31.07.2009 р., про що складено акт від 20.11.2009 р. №730/15-3/30109015/30, яким встановлено порушення п.п.7.2.1, 7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення заявленої до відшкодування суми податку на додану вартість за серпень 2009 року на 246 416,00 грн. та завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість за серпень 2009 року на 154 816,00 грн., а також завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість за липень 2009 року, визначеною уточнюючими розрахунками за липень 2009 року від 17.09.2009 р. та від 13.10.2009 р. на 75 030,00 грн.
За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.12.2009 р. №0000751530/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 246 416,00 грн. та №0000761530/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 201 260,80 грн., з яких 154 816,00 грн. за основним платежем та 46 444,80 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Податкове повідомлення-рішення від 02.12.2009 р. №0000751530/0 є спірним у частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 236 632,32 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційних скаргах, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (платник), Службою безпеки України (замовник) та ЗАТ «Альтрон» (виконавець) було укладено договір від 10.07.2009 р. №АLТ - 17/06-09 на поставку обладнання системи перехоплення телекомунікацій (СПТ), до складу якого входить програмне забезпечення.
Відповідно до пп. 5.5 вказаного Договору виконавець передав платнику право власності на Обладнання (крім СПЗ - спеціального програмного забезпечення, яке входить до складу програмної частини Обладнання), у той же час, платник надав замовнику право користування Обладнанням.
Відповідно до умов договору позивачем здійснено передоплату, згідно платіжного доручення від 28.07.2009 р. №12392 на суму 632 191,20 грн., у т.ч. ПДВ - 105 365,20 грн.
Разом із тим, відповідач вважає, що позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі податкової накладної від 28.07.2009 року № 07282, отриманої від ЗАТ «Альтрон», оскільки придбаний товар не був використаний безпосередньо ним у власній господарській діяльності.
Крім того, між позивачем та ПП «Ентер-Ком» було укладено договори від 08.07.2009 р. №08/07, від 28.08.2009 р. №28-08 та від 28.07.2009 р. №0728-04, за якими позивачем придбано телефони у кількості 2401 шт. за договірною ціною, та включено до складу податкового кредиту суму ПДВ, сплачену у звязку з придбанням зазначених телефонів.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що позивач у перевіряємому періоді проводив публічні акції з підключення до мережі мобільного зв'язку при реалізації радіотелефонів за 1,00 грн.
Заперечуючи правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку, сплаченої в ціні зазначених телефонів, відповідач виходив з того, що при визначенні звичайної ціни на телефони у кількості 2401 шт. у розмірі 1 грн. за 1 шт., звичайною для вказаних телефонів є ціна, яка в подальшому була заявлена позивачем як акційна та відповідно є звичайною для такого виду продукції.
Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку вказаним доводам контролюючого органу правомірно визначився із наступним.
Так, відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).
З урахуванням наведених нормативних приписів, а також зважаючи на наявність об'єктивних доказів того, що спірне майно (обладнання), оплачене позивачем згідно договору із ЗАТ «Альтрон», використовувалось у господарської діяльності позивача, слід погодитись із думкою суду апеляційної інстанції, який зазначив, що умови та зміст договору від 10.07.2009 р. №АLТ - 17/06-09 свідчать на користь висновку про використання позивачем придбаного обладнання у власній господарській діяльності, адже вказане обладнання придбане та встановлене за власний кошт позивача, встановлено на власних телекомунікаційних мережах позивача, обслуговується та утримується безпосередньо позивачем, що безперечно дозволяє віднести господарські операції з придбання та використання спірного обладнання саме до його господарської діяльності.
Відтак, суд касаційної інстанції вважає правильним висновок суду попередньої інстанції, що при оплаті поставки та виконанні робіт по установці обладнання за договором від 10.07.2009 р. №АLТ - 17/06-09, позивачем було дотримано вимоги законодавства, регулюючого порядок включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту.
Що стосується визначення договорами між позивачем та ПП «Ентер-Ком» ціни на придбані телефони, суд апеляційної інстанції також аргументовано вказав на приписи абз. 1 пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пп. 1.20.1 п. 1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Так, відповідно до абз. 1 пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.
За правилами пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Системний правовий аналіз наведених положень дозволив суду апеляційної інстанції правомірно дійти висновку, що звичайною для вказаних телефонів є ціна, визначена договорами між позивачем та ПП «Ентер-Ком», що свідчить про наявність правових підстав для включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку у розмірі 135 896,69 грн.
Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірних сум податку за господарськими операціями з ЗАТ «Альтрон» та ПП «Ентер-Ком».
Неправомірність включення позивачем до уточнюючих розрахунків сум податку за податковими накладними попередніх періодів на суму 75 030,00 грн. також була спростована судом апеляційної інстанції. Так, у ході розгляду справи було встановлено наявність необхідних та належним чином оформлених податкових накладних, за якими така сума була включена позивачем до складу податкового кредиту, тоді як посилання відповідача на аб. 2 пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» є безпідставними з огляду на те, що відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну отримувачу таких товарів (послуг) не було, а законодавцем визнано за платником податку лише право на подання такої заяви, а не обов'язок.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.
Мотивація та докази, наведені у касаційних скаргах, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду попередньої інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційних скарг порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційні скарги слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційні скарги Першого заступника прокурора Одеської області та Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі залишити без задоволення.
2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2011 р. у справі №2а-13571/09/1570 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.