"07" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/39920/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Приватного підприємства «Ламінат»
на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2011 р.
у справі №2а-12954/10/2070
за позовом Приватного підприємства «Ламінат»
до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Приватне підприємство «Ламінат» (далі-позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова (далі-відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2011 р. позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення від 16.02.2010 р. №0000252330/1, від 15.04.2010 р. №0000252330/2, від 18.06.2010 р. №0000252330/3 та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2011 р. скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Працівниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 р. по 30.06.2009 р., про що складено акт від 30.11.2009 р. № 2339/23-30/31635819, яким встановлено порушення пп.5.2.1 п.5.2 ст.5, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.1 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін в Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток підприємства на 53 753,00 грн. та завищено амортизаційні відрахування на 73 605,00 грн.
За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.12.2009 р. №0001682330/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 79 328,90 грн., з яких 53 753,00 грн. за основним платежем та 25 575,90 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
У порядку адміністративного узгодження податковим органом скасовано вказане податкове повідомлення-рішення у частині нарахування суми податку на прибуток підприємств у розмірі 15 928,00 грн. та застосованих штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 6 663,40 грн., про що прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.02.2010 р. №0000252330/1, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 56 737,50 грн., з яких 37 825,00 грн. за основним платежем та 18 912,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Повторні скарги позивача на вказане податкове повідомлення-рішення залишені контролюючими органами без змін та прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.04.2010 р. №0000252330/2 та від 18.06.2010 р. №0000252330/3, аналогічні за змістом.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Фактичною підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств слугував висновок податкового органу про завищення позивачем сум валових витрат у зв'язку з непідтвердженням їх відповідними первинними документами та завищенням сум амортизаційних відрахувань у зв'язку з неправильним застосуванням норм законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем (Замовник) з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (Перевізник) укладено договори від 05.05.2007 р. № 1, від 05.05.2008 р. № 1 та від 05.01.2009 р. № 1 щодо надання транспортних послуг з доставки товарів зі складу замовника у місті Харкові покупцям замовника у м. Харкові та Харківській області.
Суми витрат у розмірі 141 405,00 грн., сплачені в ціні наданих контрагентом позивача послуг, були віднесені останнім до складу валових витрат відповідного податкового періоду.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 ст. 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно із нормою абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.
Згідно з п. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Суд першої інстанції, задовольняючі позовні вимоги у цій частині правомірно дійшов висновку, що з правого аналізу зазначених норм, а також з вимог ведення податкового обліку, не вбачається обмеження форми та виду документів які підтверджують понесені витрати підприємства.
Крім того, вартість отриманих позивачем послуг від перевізника підтверджено актами на виконання робіт-послуг, які містять всі необхідні реквізити, наявними у матеріалах справи.
З огляду на викладене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про фактичне надання транспортних послуг одержаних позивачем від фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 та відповідно правомірність віднесення до складу валових витрат суми понесених витрат за отримані послуги перевезення.
Крім того, як свідчать матеріали справи, позивачем було укладено з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 договір купівлі-продажу від 22.04.2008 р. №1, за яким у останнього придбано комбайн «Deere 9680 WTS», 2002 року випуску, вартістю 500 000,00 грн. та договір купівлі-продажу від 22.04.2008 р. № 1 з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6, за яким придбано жниварку зернову «Deere 625R», 2002 року випуску, вартістю 450 000,00 грн.
У той же час, у ході перевірки податковий орган дійшов висновку, що позивач помилково застосував до вказаних основних фондів третьої групи норму амортизаційних відрахувань за ставкою 6% в квартал, тоді як повинен був застосувати норму амортизаційних відрахувань за ставкою 3,75 % в квартал, виходячи з того, що комбайн Джон Дір 9680 WTS та жатка Deere 625R» придбані після 01.01.2004 р., а виготовлені до 01.01.2004 р.
Так, відповідно до пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.
За приписами пп. 8.1.2 п. 8.1 цієї ж статті Закону амортизації підлягають витрати, зокрема, на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення.
Підпунктом 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 названого Закону (у редакції, що діяла до 01.01.2004 р.) було встановлено норми амортизації у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал): група 1 - 1,25 відсотка; група 2 - 6,25 відсотка; група 3 - 3,75 відсотка; група 4 - 15 відсотків.
Однак, Законом України від 24.12.2002 р. № 349-IV «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначені норми було викладено в іншій редакції, згідно з якою: група 1 - 2 відсотки; група 2 - 10 відсотків; група 3 - 6 відсотків; група 4 - 15 відсотків.
Згідно з абзацом першим пункту 1 Перехідних положень Закону України від 01.07.2004 р. № 1957-IV «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» норми амортизаційних відрахувань, зазначені у ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для основних фондів груп 1, 2 і 3, застосовуються щодо витрат, понесених (нарахованих) платником податку після 1 січня 2004 року у зв'язку з придбанням або спорудженням нових основних фондів груп 1, 2 і 3, а також витрат на поліпшення таких нових основних фондів.
Здійснене податковим органом тлумачення поняття «нових основних фондів» у розумінні наведеної норми Закону, згідно з яким до таких основних фондів відносяться лише основні засоби, які взагалі ніколи раніше не експлуатувалися, є помилковим. Адже придбання або спорудження нових фондів у цій нормі розглядається в контексті понесених платником витрат, а не відносно часу існування таких фондів.
Тобто, у разі придбання основних фондів після 01.01.2004 р. такі фонди є новими для платника, незалежно від строку попередньої експлуатації таких фондів.
Таким чином, слід погодитися з висновками попередніх судових інстанцій про те, що понесені після 01.01.2004 р. витрати на придбання (поліпшення) основних фондів, які не експлуатувалися, можуть амортизуватися за новими нормами амортизації незалежно від того, чи були такі основні фонди в експлуатації у інших осіб.
Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст.226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Ламінат» задовольнити.
2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2011 р. у справі №2а-12954/10/2070 скасувати.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2011 р. у справі №2а-12954/10/2070 залишити в силі.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.