22 квітня 2014 року м. Київ К/9991/17117/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04.10.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011 у справі № 2а-6131/10/1870
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Сумивтормет"
до Державної податкової інспекції в м. Суми
про скасування податкового повідомлення, -
Товариство звернулось до суду із позовною заявою до Державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення від 31.03.2010 № 0000272312/0/22563, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податком на прибуток у розмірі 2 869 085,00 грн.
Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено частково: податкове повідомлення - рішення від 31.03.2010 № 0000272312/0/22563 скасовано в частині донарахування Товариству податкового зобов'язання за основним платежем в сумі 1 374 166,00 грн. та штрафних фінансових санкцій - 1 374 165,50 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
У поданих запереченнях на скаргу відповідач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена планова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 30.09.2009, за підсумками якої складено акт від 18.03.2010 № 1991/2312/00193140/16. На підставі цього акта Державна податкова інспекція прийняла оспорюване податкове повідомлення-рішення.
У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено ряд порушень у позивача, в тому числі і порушення п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1, п. 5.2 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" в результаті здійснення безтоварних операцій між Товариством та ТОВ "Компанія "Моноліт Груп", що призвело до заниження податку на прибуток у ІІІ кварталі 2008 року на суму 1 374 166,00 грн. При цьому як на підставу таких висновків відповідач посилається на те, що Товариством у відповідному звітному періоді до складу валових витрат віднесено витрати, які не підтверджені відповідними первинними документами, зокрема, товарно - транспортними документами, підтверджуючих факт поставки товару (металобрухту), а акти ф. 19, які стали підставою для формування валових витрат, видаткові накладні та інші документи, сформовані ТОВ "Компанія "Моноліт Груп" за наслідками операцій з постачання брухту та відходів чорних металів, заснованих на договорі від 21.02.2007 б/н в ІІІ кварталі 2008 року, не в повній мірі підтверджують реальний характер укладених правочинів та не підтверджують, що понесені витрати були пов'язані з господарською діяльністю Товариства. Крім того, як на підставу безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентом Державна податкова інспекція посилається на недотримання цим контрагентом податкової дисципліни та його відсутністю за місцем реєстрації.
Основні засади державної політики щодо формування платниками податку валових витрат визначені Законом від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств".
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 цього Закону валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
Отже, на підставі норм статей 5, 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" товари, придбані для їх подальшого використання у господарській діяльності платника податку, відображаються у складі валових витрат підприємства за правилом першої події. При цьому, відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому законі, не дозволяється (п. 5.11 ст. 5 Закону № 334/94-ВР).
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що документальне оформлення виконання договору купівлі - продажу металобрухту відбувалося шляхом складання приймально-здавальних актів за формою № 19, які були досліджені в ході проведення перевірки. Згідно даних, зазначених в приймально-здавальних актах, були складені видаткові накладні, на підставі яких позивачем було оприбутковано товар (металобрухт), отриманий від ТОВ "Компанія "Моноліт Груп" у ІІІ кварталі 2008 року на загальну суму - 6 480 718,92 грн., а саме: від 31.07.2008 № РН - 0000060 в кількості 2131,22 тон на суму (без ПДВ) - 3 772 350,90 грн.; від 31.08.2008 № РН - 0000070 в кількості 1 138,0 тон на суму (без ПДВ) -2 068 616,02 грн.; від 30.09.2008 № РН - 0000076 в кількості 433,80 тон на суму (без ПДВ) -639 752,00 грн. Станом на 30.09.2008 розрахунки за поставлений металобрухт були здійснені у повному обсязі.
Щодо відсутності транспортних документів на перевезення брухту, суди з урахуванням визнання державним податковим органом товарності операцій між позивачем та ТОВ "Компанія "Моноліт Груп" за цим же договором у попередніх періодах, які документально були оформлені ідентично операціям ІІІ-го кварталу 2008 року, та відсутності економічної вигоди внаслідок сплати 100 % суми за поставлений товар лише з метою отримати 25 % податкової вигоди від сплаченої суми, з урахуванням того, що відповідно до п. 10.1 ст. 10 Закону № 334/94-ВР ставка податку складає 25 %, зазначили, що сам факт відсутності у вантажоодержувача другого екземпляру товарно - транспортної накладної не є безумовним доказом безтоварності господарських операцій, які мали місце між позивачем та його контрагентом. Дане твердження є обґрунтованим, оскільки законодавець не ставить в залежність відсутність транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток таких операцій, оскільки зазначені документи є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами перевезення, а не договорами поставки, які були укладені позивачем з відповідними суб'єктами господарювання.
Також, без правової оцінки судів не залишилось те, що на момент вчинення господарських операцій, за якими податкова інспекція встановила порушення позивачем податкового законодавства, контрагент позивача мав спеціальну та податкову правосуб'єктність, відповідні дозвільні документи (ліцензія на закупівлю металобрухту), а наступна реалізація металобрухту іншим контрагентам після його придбання у ТОВ "Компанія "Моноліт Груп" свідчить про реальність господарської операції та використання придбаного товару у господарській діяльності підприємства.
Наведені обставини справи свідчать про помилковість висновків державного податкового органу про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Компанія "Моноліт Груп", внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 1 374 166,00 грн.
Щодо визнання недійсним податкового повідомлення - рішення податкової служби в іншій частині, в якій у задоволенні позову вбуло відмовлено, то в цій частині постанова суду першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, не оскаржена сторонами, відповідає закону і залишається без змін з мотивів, наведених у постанові.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми відхилити.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04.10.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011 у справі № 2а-6131/10/1870 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко