"28" травня 2014 р. м. Київ К/9991/16350/12
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова (далі - ДПІ)
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2011
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012
у справі № 2а-12461/11/2070
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Локомотив" (далі - Товариство)
до ДПІ
про скасування податкового повідомлення-рішення.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.09.2011 № 0000191820, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 76 793,75 грн. (у тому числі 61435 грн. за основним платежем та 15358,75 грн. за штрафними санкціями).
У прийнятті цих рішень попередні судові інстанції виходили з того, що реальність виконання операцій з поставки позивачеві підрядних робіт (за якими податкова інспекція не визнала право позивача на формування податкового кредиту) підтверджується необхідними, належним чином оформленими первинними документами, тоді як ДПІ не доведено фіктивності правочинів та безтоварності розглядуваних операцій.
Посилаючись на невідповідність висновків судів нормам чинного податкового законодавства та дійсним обставинам справи, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити позові. Зокрема, на обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про формування позивачем даних податкового обліку за фіктивними операціями, які не були опосередковані реальним виконанням.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.
Як встановили суди за наслідками дослідження наявних у матеріалах справи документів, підставою для оспорюваного донарахування став висновок податкового органу про незаконне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ у ціні субпідрядних робіт, придбаних у товариства з обмеженою відповідальністю «Електроспецтех» протягом 2010 року.
При цьому відповідач зазначає, що вказані операції не опосередковувалися реальним виконанням, а були оформлені фіктивним документообігом з метою створення сприятливих наслідків у податковому обліку Товариства.
На обґрунтування цього висновку ДПІ посилається на відсутність у названого постачальника майна, основних фондів та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для виконання розглядуваних операцій з поставки підрядних робіт, а також зазначає про відсутність посадових осіб цього контрагента за місцезнаходженням.
Вирішуючи даний спір, суди обох попередніх інстанцій цілком об'єктивно не погодилися із наведеною правовою позицією податкового органу.
Як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
У справі, що переглядається, суди встановили, що позивачем (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Електроспецтех» (підрядник) було укладено ряд договорів, якими передбачалося виконання останнім ремонтних робіт на об'єктах позивача.
На підтвердження виконання зазначених робіт Товариством подано договори, довідки про вартість виконаних робіт типової форми № КБ-3, акти приймання виконаних робіт, податкові накладні.
Вказані первинні документи підписані сторонами без застережень та містять необхідні для цілей оподаткування відомості щодо переліку робіт, виконаних названим постачальником та їх вартість, а тому цілком об'єктивно були розцінені судами як такі, що підтверджують факт виконання спірних операцій.
ДПІ, в свою чергу, не подано доказів, які свідчать про те, що роботи насправді не поставлялися позивачеві, або поставлялися іншою особою, ніж тою, що вказана у первинних документах.
Суди правомірно відхилили доводи податкового органу про відсутність у названого постачальника об'єктивної можливості для виконання поставки товарів та робіт силу відсутності основних засобів та робочого персоналу.
Адже у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо); до того ж податковою інспекцією не доведено неможливості виконання спірним постачальником ремонтних робіт наявними у нього силами та засобами з урахуванням видів та обсягів виконаних робіт.
Відомості ж про наявне у контрагентів на праві власності або оренди майно не знаходяться у вільному доступі, у зв'язку з чим у позивача була відсутня реальна можливість перевірити такі дані відносно його постачальника.
Так само і перевірка фактичного перебування посадових осіб контрагента за місцем реєстрації не входить до кола обов'язків платника податків-покупця, а відтак не може впливати на порядок формування ним даних податкового обліку.
Слід зазначити, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.
За таких обставин висновок судів про дотримання Товариством необхідних умов для формування податкового кредиту та про відсутність у податкового органу підстав для здійснення оспорюваного донарахування відповідає наявним у справі доказам.
Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних рішень, судом касаційної інстанції не встановлені.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.10.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012 у справі № 2а-12461/11/2070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:І.О. Бухтіярова
І.В. Приходько