ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
13 травня 2014 року № 826/3230/14
об 11 год. 35 хв.
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Соколової О.А., при секретарі судового засідання Ковалівській Л.М., розглянувши у відкритому судовому засідання адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжинірингове підприємство «Кліматспецтехнології»
до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.04.2013 року №0004152250/0 та №0006142250/0,
за участю представників сторін:
від позивача Хомишин М.А.,
від відповідача Ісаєв С.П.,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інжинірингове підприємство «Кліматспецтехнології» (далі - позивач, ТОВ «ІП «КСТ») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.04.2013 року №0004152250/0 та №0006142250/0.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідач на підставі хибних висновків акту перевірки від 08.04.2013 року №198/1-22-50-38129342 з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Міжгалузева торгівельна компанія» за серпень, вересень 2012 року прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.04.2013 року №0004152250/0 та №0006142250/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.
У судовому засіданні позивач надав пояснення аналогічні викладеним в адміністративному позові та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача заперечує проти задоволення позову та вказує на обґрунтованість висновків актів перевірки 08.04.2013 року №198/1-22-50-38129342 та, відповідно, податкових повідомлень-рішень від 23.04.2013 року №0004152250/0 та №0006142250/0.
Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи спір по суті суд виходив з наступного.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інжинірингове підприємство «Кліматспецтехнології», зареєстровано як юридичну особу від 29.02.2012 року №1068102000002953, до видів діяльності відноситься: монтаж водопровідних мереж, системи опалення та кондиціонування, інші будівельно-монтажні роботи, оптова торгівля деревино, будівельними матеріалами та санітарно-технічними обладнаннями, оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього, неспеціалізована оптова торгівля, діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування у цих сферах. (т.1 а.с.75, 77)
На час розгляду справи позивач зареєстрований як платник податку на додану вартість з 05.04.2012 року, відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №200039460. (т.1 а.с.76)
Державною податковою інспекцією у Голосіївсбкому райооні Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Міжгалузева торгівельна компанія» за серпень, вересень 2012 року та складено акт перевірки від 08.04.2013 року №198/1-22-50-38129342.
Відповідно до висновків акту перевіркою встановлено порушення ТОВ «ІП «КТС» п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року за №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 21500 грн., у тому числі за серпень 2012 року в сумі 11540 грн., за серпень 2012 року в сумі 9960 грн.; п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року за №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 24725 грн., у тому числі за 3 квартал 2012 року на суму 24725 грн.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:
- від 23.04.2013 року №0004152250/0, яким збільшено податок на додану вартість на загальну суму 30906 грн., я т.ч. за основним платежем в розмірі 24725 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 6181 грн.;
- від 23.04.2013 року №0004162250/0, яким збільшено податок на прибуток на загальну суму 26875 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 21500 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 5375 грн.
Проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги в частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду. Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.
Відповідно до абзацу 11 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
Таким чином платник податку може включати до податкового кредиту суми податку по податковим накладним протягом 365 днів з дати їх виписки, при цьому скарга на постачальника, який порушив порядок заповнення та/або порядок реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі, подається в тому звітному періоді, в якому суми податку на додану вартість по вказаних податкових накладних включені до складу податкового кредиту.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.
Як вбачається із акту перевірки Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві від 08.04.2013 року №198/1-22-50-38129342 висновки щодо порушення позивачем приписів Податкового кодексу України зроблено з огляду на встановлення здійснення операцій між ТОВ «ІП «КТС» та ТОВ «Міжгалузева торгівельна компанія» з метою штучного формування податкового кредиту та складу валових витрат, за відсутності факту реальності господарських операцій.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем та спірним контрагентом ТОВ «Міжгалузева торгівельна компанія» укладено договір поставки від 01.08.2012 року №МТК010812-1, відповідно до якого постачальник (спірний контрагент) зобов'язується протягом терміну дії цього договору передати у власність покупця (позивач) кондиціонери, комплектуючі до нього, приладдя та обладнання, а покупець в свою чергу зобов'язується прийняти та оплатити його в порядку, визначеним цим договором. (т.1 а.с.134)
На підтвердження виконання умов договору надано рахунки оплату від 03.08.2012 №6, від 06.08.12 №4, від 30.08.12 №116, від 06.09.12 №200, видаткові накладні від 03.08.2012 року №6, від 17.08.12 №33, від 13.08.12 №32, від 06.08.12 №19, від 30.08.12 №116, від 06.09.12 №200.
На ім'я позивача ТОВ «Міжгалузева торгівельна компанія» виписано податкові накладні від 03.08.12 №5, від 01.08.12 №1, від 02.08.12 №3, від 06.08.12 №9, від 30.08.12 №92, від 06.09.12 №12.
Також позивачем на виконання поставки замовленого обладнання та здійснення монтажу згідно з договором від 01.08.2012 року №МТК010812-1 надано договір поставки на виконання робіт від 11.07.12 №1107 та додаток до нього №1.
Розрахунок між позивачем та спірним контрагентом проводився у безготівковій формі, на підтвердження сплати сум за договорами позивачем надано виписки по рахунку.
До матеріалів справи надані товарно-транспортні накладні від 03.08.2012 року, від 06.08.2012 року, від 30.08.2012 року, від 06.09.2012 року, які підписані сторонами та скріплені печатками.
Таким чином, у позивача згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України виникло право на віднесення сум податку до податкового кредиту з дати отримання товарів.
Також позивачем надано до матеріалів підтверджуючі документи подальшої реалізації придбаного товару, а саме: договори, укладені з ТОВ «АТЕК-Сервіс», ПП «Біата», на виконання цих договорів до матеріалів справи надано видаткові накладні, податкові накладні, специфікації, рахунки на оплату.
Окрім цього, позивачем надано лист від ТОВ «Міжгалузева Торговельна Компанія» (далі-ТОВ «МТК») від 14.03.2014 року №1403, яким директором К.В.Жуковським повідомлено, що ТОВ «МТК» не є фіктивним підприємством, підприємство діє відповідно до законодавства України та статутних завдань, перебуває за податковою адресою, має свідоцтво платника ПДВ, що також підтверджується витягом з ЄДР юридичних осіб та фізичних очіб-підприємців станом на 07.04.2013 року. Також зазначив, що протягом серпня-вересня 2012 року мало фінансово-господарські взаємовідносини з позивачем. (т.2 а.с.5, 2)
Відповідачем на спростування реальності господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ «Міжгалузева торговельна компанія», вказано на висновки акту Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 16.01.13 року №133/22-8/37701112 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Міжгалузева торговельна компанія» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 26.04.2011 року по 31.11.2012 року. При цьому, жодних первинних документів по господарським взаємовідносинам цього товариства із контрагентами, як вбачається із названого акту перевірки, органом державної податкової служби не досліджувалось.
Також представник відповідача вказує на те, що листом ДПС у м. Києві від 28.11.2012 року надані пояснення, отримані від ОСОБА_4, а саме що фактично управлінням спірного підприємства ТОВ «Міжгалузева торговельна компанія» не займався, а був тільки номінальним директором.
Водночас суд не бере до уваги доводи та посилання представника відповідача з огляду на наступне.
Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Згідно з статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.
Виходячи з вищевикладеного, посилання відповідача на свідчення ОСОБА_4 не є доказом нікчемності цивільно-правового правочину, оскільки сама по собі фіктивність реєстрації контрагента не може бути безпосереднім свідченням одержання платником необґрунтованої податкової вигоди без підтвердження факту відсутності реального здійснення господарських операцій. Доказів того, що позивач знав або повинен був знати, що директор контрагента був номінальним керівником, податковим органом не подано, узгодженості дій позивача та контрагента, спрямованих виключно на штучне створення умов для виникнення податкової вигоди, державною податковою інспекцією у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві не наведено. Також суд звертає увагу, що інформації щодо встановлення вироком суду обставин щодо фіктивності реєстрації контрагента позивача, відповідачем суду не надано.
Крім того, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит та віднесення сум, понесених витрат, до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачено відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.
Аналогічну правову позицію висловлено також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 23.02.2012 №К/9991/40332/11, від 23.04.2012 №К/9991/26905/12.
Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес"АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
В процесі розгляду справи відповідачем доказів крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем також не надано.
За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між ТОВ «Інжинірингове підприємство «Кліматспецтехнології» та ТОВ «Міжгалузева торговельна компанія» не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому суд вважає, що відповідачем неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосовано штрафні (фінансові) санкції, у зв'язку із чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 23.04.2013 року №0004152250/0 та №0004162250/0 підлягають скасуванню.
Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111,112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжинірингове підприємство «Кліматспецтехнології» Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.04.2013 року №0004152250/0 та №0006142250/0 - задовольнити.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 23.04.2013 року №0004152250/0 та №0006142250/0.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжинірингове підприємство «Кліматспецтехнології» витрати по сплаті судового збору у розмірі 182 грн. 70 коп.
Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 13 травня 2014 року.
Постанову у повному обсязі складено 19 травня 2014 року.
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.А. Соколова