"04" червня 2014 р. м. Київ К/9991/21586/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Лосєва А.М.,
Бившевої Л.І.,
Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.08.2011
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2012
у справі № 2а-9393/11/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕМ БУД»
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.08.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2012, задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕМ БУД» (надалі - позивач, ТОВ «СЕМ БУД») до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (надалі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.06.2011 № 0003752303 та № 0003762303.
Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновок податкового органу щодо фіктивності укладених правочинів є неправомірним, оскільки первинними документами підтверджено настання реальних правових наслідків, зміну майнового стану позивача, а також безпосередній зв'язок проведених операцій із господарською діяльністю ТОВ «СЕМ БУД». Суди спростували доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат із порушенням норм податкового законодавства.
Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.08.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2012 і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «СЕМ БУД» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 18.04.2008 по 31.12.2010, про що складено акт № 1365/2303/35895939 від 06.06.2011.
На підставі вказаного акта перевірки відповідачем було винесено: податкове повідомлення-рішення № 0003762303 від 21.06.2011, яким позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 130 208,00 грн., з яких: 104 166,00 грн. - за основним платежем, 26 042,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; податкове повідомлення-рішення № 0003752303 від 21.06.2011, яким позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 104 166,00 грн., з яких: 83 333,00 грн. - за основним платежем, 20 833,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно абзацу 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вищезгаданого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Отже, виходячи з наведених нормативних положень, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Нормою пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
З наведеного вбачається, що наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому продавцем товару (робіт, послуг) податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата податку на додану вартість продавцю у складі вартості товару є достатніми підставами для визначення податкового кредиту при реальному проведенні господарських операцій.
Судом встановлено, що між ТОВ «СЕМ БУД» та ТОВ «ПБС» було укладено договір підряду № 10/08/12 від 12.08.2010, відповідно до п. 1.1 якого позивач взяв на себе зобов'язання виконати роботи з влаштування покриття автомобільної дороги на території Туристичного комплексу «Буковель».
Із положень п. 3.12 Договору вбачається, що позивач був уповноважений залучати до виконання зазначених робіт субпідрядників.
Так, між ТОВ «СЕМ БУД» та ПП «Інтерагро-форум» було укладено договір субпідряду № 10/08/23 від 23.08.2010 на виконання робіт по підгрунтовці бітумно-вяжучими матеріалами.
Витрати, понесені у зв'язку з оплатою послуг ПП «Інтерагро-форум», позивачем були віднесені до складу валових витрат, а сума податку на додану вартість, сплачена в ціні послуги, включена до складу податкового кредиту.
Під час проведення перевірки контролюючим органом було зроблено висновок про те, що ПП «Інтерагро-форум» має ознаки фіктивності, а тому видані ним фінансово-господарські документи є недійсними.
На підтвердження фактичного виконання ПП «Інтерагро-форум» робіт, обумовлених договором № 10/08/23 від 23.08.2010, позивач надав податкові накладні, довідку про осіб, які приймали участь у будівництві автомобільної дороги відповідно до договору № 10/08/12 від 12.08.2010, копію загального журналу виконання дорожньо-будівельних робіт, у якому зазначено щоденний обсяг робіт, виконаних кожним із субпідрядників (в тому числі, ПП «Інтерагро-форум»). Щодо робіт, виконаних ПП «Інтерагро-форум», позивачем також були надані копії актів здачі-приймання виконаних робіт.
Крім того, матеріали справи містять копії свідоцтва про реєстрацію ПП «Інтерагро-форум» платником податку на додану вартість та ліцензії Державної архітектурно-будівельної інспекції серії АВ № 441984 від 11.11.2008, яка підтверджує право ПП «Інтерагро-форум» виконувати роботи, обумовлені договором № 10/08/23 від 23.08.2010.
Отже, досліджені судами попередніх інстанцій первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності, тому колегія суддів вважає, що ТОВ «СЕМ БУД» правильно сформувало податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати відповідних періодів за результатом проведення господарських операцій із вказаним контрагентом з дотриманням вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Неможливість підтвердити відображення контрагентом сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань, порушення кримінальної справи щодо посадової особи контрагента без винесення обвинувального вироку суду, висновки податкового органу про відсутність у ПП «Інтерагро-форум» можливості здійснювати господарську діяльність не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011 у справі 21-47а10, а також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також не може погодитись із посиланнями відповідача на нікчемність укладених позивачем договорів, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і безапеляційно вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочинів, податковий орган виходить за межі своєї компетенції. Висновки про наявність мети укладання правочину, що порушує публічний порядок, може зробити лише суд в межах кримінально-процесуального провадження, що має наслідком винесення вироку суду щодо конкретних суб'єктів та набуття чинності таким вироком. Оскільки укладені між ТОВ «СЕМ БУД» та зазначеними суб'єктами господарювання договори не віднесено законом до нікчемних та відсутні судові рішення про визнання їх недійсними, наведене свідчить про передчасність висновків органу владних повноважень про наявність в діях позивача при укладанні господарських договорів ознак порушення публічного порядку, удаваності з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди, порушення конституційних прав, невідповідність інтересам держави та суспільства.
Враховуючи викладене, а також зважаючи на положення част. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України про обов'язковість судових рішень Верховного Суду України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат, а також про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень, які підлягають скасуванню в повному обсязі.
Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.08.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2012 у справі № 2а-9393/11/2670 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв
Судді:(підпис)Л.І. Бившева
(підпис) Т.М. Шипуліна