"29" травня 2014 р. м. Київ К/9991/56283/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України
в складі: головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Заїка М.М., Ю.Й. Рецебуринський,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17.05.2011р. та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.07. 2011р. у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Луганську про стягнення заборгованості, -
У квітні 2011 року управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська звернулося до суду із позовом про стягнення витрат на виплату пенсій громадянам держав - учасників СНД та членів їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в України в сумі 89546,86 грн, витрат на виплату допомоги на поховання в сумі 1397,71 грн, витрат по виплаті та доставці щомісячної державної адресної допомоги в сумі 907556,44 грн та підвищення пенсії в сумі 5240,23 грн за період з травня 2008 року по лютий 2011 року.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 17.05.2011р. позов задоволено частково, стягнуто з відповідача суму витрат на виплату пенсій громадянам держав - учасників СНД та членів їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в України в сумі 89546,86 грн та витрат на виплату допомоги на поховання в сумі 1397,71 грн, суми витрат на підвищення пенсій згідно постанови КМ України від 11.03.2009р. №198. В задоволенні решти позову відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.07. 2011р. скасовано рішення суду першої інстанції, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача суму витрат на виплату пенсій громадянам держав - учасників СНД та членів їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в України за період з серпня 2010 року по лютий 2011 року. В задоволенні решти позову відмовлено.
З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постановлені судами рішення та ухвалити нове про задоволення позову.
Заслухавши доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів приходить до висновку, що вона не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Відповідно до положення статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» Фонд зобов'язаний у встановленому законом порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження здоров'я, в тому числі пенсії по інвалідності від трудового каліцтва або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, у разі настання страхового випадку.
Згідно з частиною 9 статті 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" причинний зв'язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів.
13 березня 1992 року між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав (в тому числі Російською Федерацією і Україною) підписано Угоду про гарантії прав громадян у сфері пенсійного забезпечення, в преамбулі якої визначено, що держави-учасниці Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 3 Угоди про гарантії встановлено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, яка надає забезпечення.
Судами встановлено, що відповідачем не було прийнято до заліку та не перераховано позивачу витрати понесені останнім на виплату пенсій громадянам держав - учасників СНД та членів їх сімей, які отримали каліцтво в державах СНД і переїхали на постійне місце проживання в України, витрат на виплату допомоги на поховання, витрат на виплату та доставку державної адресної допомоги та підвищення до пенсії.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов частково, апеляційний суд також виходив із того, що згідно положень Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. витрати, понесені органами ПФУ у зв'язку із виплатою пенсії особам, які стали інвалідами від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, підлягають відшкодуванню за рахунок Фонду як належного страховика від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.
Відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог, апеляційний суд мотивував свої рішення тим, що згідно положень статті 6 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», статей 21, 25 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» державна адресна допомога та підвищення пенсії, передбачені постановами КМ України №265 та №198, не відносяться до страхових виплат, передбачених загальнообов'язковим державним страхуванням від нещасних випадків, а тому не повинні виплачуватись за рахунок коштів відповідача.
Крім того, відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення допомоги на поховання, апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження причинного зв'язку смерті особи з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а тому згідно статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та положень Інструкції про встановлення причинного зв'язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом відсутні законні підстави для відшкодування допомоги на поховання.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено в зв'язку з пропуском строку звернення до суду відповідно до статті 99 КАС України.
З такими висновками апеляційного суду колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи.
Мотиви та доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують і є безпідставними, оскільки щомісячна державна адресна допомога та підвищення пенсії, призначені та виплачені управлінням Пенсійного фонду України відповідно до постанов КМ України №265 та №198 не є виплатами, що підлягають фінансуванню згідно статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Крім того, згідно статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та положень Інструкції про встановлення причинного зв'язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом встановлено необхідність надання належних доказів на підтвердження причинного зв'язку смерті особи з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, які позивачем не надані, а тому висновки судів про відмову у задоволені позову в цій частині також обґрунтовані.
Крім того, апеляційним судом вірно задоволено позовні вимоги в межах строку звернення до суду встановленого статтею 99 КАС України.
Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Керуючись статтями 210, 220, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17.05.2011р. та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.07. 2011р. у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Луганську про стягнення заборгованості - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: О.П. Стародуб
Судді: М.М. Заїка
Ю.Й. Рецебуринський