29 травня 2014 року м. Київ К/800/52272/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Конюшка К.В.
суддів: Гончар Л.Я., Горбатюка С.А.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року
у справі № 826/5413/13-а
за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4
до Державної реєстраційної служби України
про визнання протиправними дій, скасування наказу
У квітні 2013 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної реєстраційної служби України про визнання протиправними дій та скасування наказу від 29.12.2012 №2181 «Про відмову у легалізації Всеукраїнської громадської організації «Саморегулівна організація фахівців конкурсного процесу».
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.05.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду 05.09.2013, у позові відмовлено.
Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_2 оскаржив їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі скаржник просив скасувати вказані судові акти з мотивів порушення судами норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення - про задоволення позову.
Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні в установленому статтею 2201 Кодексу адміністративного судочинства України порядку.
Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і правильність застосування судами норм процесуального та матеріального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.
Як установлено судами попередніх інстанцій, 28.12.2012 позивачі - засновники Всеукраїнської громадської організації «Саморегулівна організація фахівців конкурсного процесу» звернулись до Державної реєстраційної служби України із заявою про легалізацію названої громадської організації.
Наказом Державної реєстраційної служби України від 29.12.2012 № 2181 позивачам відмовлено в легалізації громадської організації «Саморегулівна організація фахівців конкурсного процесу».
Підставою для прийняття відповідачем рішення про відмову в легалізації організації був правовий висновок Державної реєстраційної служби України від 29.12.2012 щодо відповідності законодавству України заяви, поданої на легалізацію шляхом письмового повідомлення про заснування Всеукраїнської громадської організації «Саморегулівна організація фахівців конкурсного процесу», який є частиною цього наказу. Згідно зі вказаним висновком правовою експертизою заяви позивачів встановлено, що документи, подані на легалізацію шляхом письмового повідомлення про заснування громадської організації, не відповідають законодавству, оскільки мета, вказана в заяві засновників, не дає підстав визначити зміст мети та напрям діяльності громадської організації.
Відповідно до змісту вказаної заяви позивачів основною метою діяльності Всеукраїнської громадської організації «Саморегулівна організація фахівців конкурсного процесу» є об'єднання фахівців конкурсного процесу та сприяння регулюванню діяльності практиків у сфері неспроможності на умовах самоорганізації згідно з чинним законодавством. Провадження освітньої та наукової діяльності.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо проведення експертизи, здійснених висновків стосовно заяви та прийняття наказу, позивачі звернулись до суду з цим позовом.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що дії відповідача були правомірними, а рішення Державної реєстраційної служби України щодо відмови у легалізації Всеукраїнської громадської організації «Саморегулівна організація фахівців конкурсного процесу» є правомірним, оскільки документи, подані на легалізацію шляхом письмового повідомлення про заснування громадської організації, не відповідають законодавству, так як мета, вказана в заяві засновників, не дає підстав визначити зміст мети та напрям діяльності громадської організації.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з обґрунтованим висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Процедура підготовки та оформлення рішень Державною реєстраційною службою України щодо легалізації громадських формувань визначена Порядком підготовки та оформлення рішень щодо легалізації об'єднань громадян та інших громадських формувань, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 08.07.2011 № 1828/5 (далі - Порядок).
Згідно з абзацами 1-2 пункту 8 Порядку Державна реєстраційна служба України та реєстраційні служби територіальних органів Міністерства юстиції зобов'язані у строк, визначений законами України та іншими актами законодавства України, прийняти одне з таких рішень: про легалізацію (реєстрацію) громадського формування; про відмову в легалізації (реєстрації) громадського формування.
Відповідно до пункту 9 Порядку рішення, зазначені у пункті 8 цього Порядку, приймаються залежно від результатів правової експертизи в межах установленого строку виключно на підставах, встановлених законами, а також прийнятими на їх виконання актами Кабінету Міністрів України та наказами Міністерства юстиції України. Такі рішення оформляються наказами.
Згідно з пунктом 4 Порядку легалізація (реєстрація) громадських формувань полягає у проведенні правової експертизи установчих документів на їх відповідність Конституції та іншим актам законодавства України.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про об'єднання громадян» (чинного на час виникнення спірних відносин) було визначено, що не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих об'єднань громадян забороняється у судовому порядку, коли їх метою є: зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави; підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму; розпалювання національної та релігійної ворожнечі; створення незаконних воєнізованих формувань; обмеження загальновизнаних прав людини.
Відповідно до пункту 9 Положення про порядок легалізації об'єднань громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 N 140 та чинного на час виникнення спірних відносин, для легалізації громадської організації шляхом повідомлення про її заснування до легалізуючого органу подається заява, підписана не менш як трьома засновниками громадської організації або її уповноваженими представниками. В заяві вказується прізвище, ім'я, по батькові засновників громадської організації або їх уповноважених представників, рік народження, місце постійного проживання, назва організації і місцезнаходження центральних статутних органів, основна мета діяльності громадської організації.
Ураховуючи, що зі змісту заяви позивачів про легалізацію громадської організації шляхом повідомлення про її заснування відповідач об'єктивно не мав можливості визначити мету діяльності цієї організації, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо правомірності дій та оспорюваного наказу Державної реєстраційної служби України.
Таким чином, доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.
Згідно з частиною третьою статті 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції
Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року в цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237- 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.