"03" червня 2014 р. м. Київ К/800/1957/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Бившева Л. І. Вербицька О. В. Титенко М. П. Скачко А. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Червонограді Львівської області Державної податкової служби
на постанову та ухвалуЛьвівського окружного адміністративного суду від 14.09.2012 року Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2013 року
у справі№ 2а-4219/12/1370 (174032/12/9104)
за позовомДержавної податкової інспекції у м. Червонограді Львівської області Державної податкової служби
доПриватного акціонерного товариства «Калина-ЛТД»
простягнення податкового боргу,-
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14.09.2012 року у справі № 2а-4219/12/1370 (174032/12/9104), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2013 року, в позові відмовлено.
Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове про задоволення позову. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 1130, 1131 Цивільного кодексу України, пп. 20.1.18 п. 20.1 ст. 20, п. п. 57.1, 57.3 ст. 57, ст. 95 Податкового кодексу України, ст. ст. 86, 138, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач в запереченнях на касаційну скаргу проти вимог та доводів, викладених в касаційній скарзі, заперечує, просить залишити оскаржене судове рішення без змін.
Державна податкова інспекція у м. Червонограді Львівської області Державної податкової служби, звернулася до суду з адміністративним позовом до ПАТ «Калина-ЛТД» про стягнення податкового боргу в сумі 3 771 116,35 грн. на користь державного бюджету.
В обґрунтування позову податковий орган покликається на те, що станом на 19.03.2012 року ПАТ «Калина-ЛТД», яке є правонаступником ЗАТ«Калина-ЛТД» є податковий борг в сумі 3 771 116,35 грн., в т.ч. з податку на прибуток в розмірі 1 386 981,12 грн., з податку на додану вартість 2 379 302,98 грн., штрафні санкції за порушення норм патентування 4 832,25 грн.
Податковим органом відповідачу пред'являлася податкова вимога від 10.11.2011 року № 360 на суму 3 771 296,73 грн., яку платник податків отримав 10.11.2011 року, про що свідчить підпис бухгалтера.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що лише в разі відмови в прийнятті подання в порядку ст. 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України заявник має право звернутися з тими самими вимогами до суду в загальному порядку.
Колегія суддів вважає такий висновок помилковим, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 95 Податкового кодексу України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Стягнення грошових коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Орган державної податкової служби звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.
При цьому згідно з пунктом 95.2 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадиться не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги.
Відповідно до абз. 1 п. 95.3 ст. 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, які обслуговують такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження у справах за зверненням органів державної податкової служби при здійсненні ними передбачених законом повноважень здійснюється на підставі подання таких органів щодо стягнення коштів за податковим боргом.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що порядок розгляду стягнення податкового боргу з рахунків передбачає звернення податкового органу з поданням в порядку ст. 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України. Лише в разі відмови в прийнятті подання заявник має право звернутися з тими самими вимогами до суду в загальному порядку.
Колегія суддів вважає такий висновок помилковим, оскільки вищенаведені положення Податкового кодексу України не встановлюють імперативної умови звернення в порядку ст. 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України як обов'язкової підстави для подання позову про стягнення податкового боргу для розгляду в загальному порядку позовного провадження.
Отже, податковий орган правомірно звернувся до суду з позовом про стягнення податкового боргу, проте суд касаційної інстанції вирішити спір по суті позбавлений можливості, оскільки необхідно дослідити питання розміру податкового боргу та його статус.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що на підставі ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справі підлягають скасуванню, як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством.
Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Червонограді Львівської області Державної податкової служби задовольнити частково.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.09.2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2013 року у справі № 2а-4219/12/1370 (174032/12/9104) скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О. В. Муравйов
Судді Л. І. Бившева
О. В. Вербицька