15 травня 2014 року м. Київ К/800/49911/13
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 липня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року
у справі № 2а/0470/6668/12
за позовом ОСОБА_4
до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції
Головного управління Міндоходів
про скасування податкового повідомлення,-
ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Криворізької центральної міжрайонної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 24 червня 2008 року № 0000251742 відповідача про визначення суми податкового зобов'язання з орендної плати за землю у розмірі 39762,47 грн.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 липня 2012 року в задоволенні позовної вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 24 червня 2008 року № 0000251742 відмовлено.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 липня 2012 року залишено без змін.
Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 липня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до частин першої та другої статті 83 Земельного кодексу України (далі - ЗК) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу (пункт «в» статті 12 ЗК).
Згідно зі статтею другою Закону України від 3 липня 1992 року № 2535-XII «Про плату за землю» (далі - Закон № 2535-ХІІ) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.
Граничний розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, встановлено Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (надалі також - Закон № 161-ХІV) та є обов'язковим при укладанні відповідних договорів.
Відповідно до частини першої статті 21 цього ж Закону орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Підставою нарахування земельного податку відповідно до статті 13 Закону № 2535-ХІІ є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності,- договір оренди такої земельної ділянки.
Частиною 4 статті 21 Закону України «Про оренду землі» в редакції, яка діяла до 1 січня 2008 року, було передбачено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю», та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки.
Разом з тим, підпунктом 4 пункту 8 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28. грудня 2007 року № 107-VІ було внесено зміни до частини 4 статті 21 Закону України «Про оренду землі» (набрали чинності з 1 січня 2008 року), у зв'язку з чим встановлено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю».
Зміни, внесені підпунктом 4 пункту 8 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року №107-VI, були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008.
Проте Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів» від 3 червня 2008 року № 309- VI частина 4 статті 21 Закону України «Про оренду землі» знову була викладена у редакції, яка передбачала аналогічний мінімальний розмір орендної плати трикратний розмір земельного податку. Відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень вказаного Закону, цей Закон набирає чинності з дня його опублікування 4 червня 2008 року та застосовується з дня втрати чинності відповідними положеннями розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Зазначений Закон неконституційним не визнавався та є чинним на даний час.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 14 Закону України від 26 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», до загальнодержавних платежів належать такі податки і збори (обов'язкові платежі), як плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно пункту 8 договору оренди від 25 вересня 2007 року, укладеного між позивачем та Криворізькою міською радою, орендна плата вноситься рівними частками до 15 серпня і 15 листопада поточного року. За неповний календарний місяць орендна плата сплачується за дні фактичного користування земельною ділянкою
Пунктом 10 вказаного договору визначено, що розмір нормативної грошової оцінки не є сталим і змінюється у зв'язку з проведенням її щорічної індексації та на підставі інших вимог діючого законодавства. Орендар самостійно зобов'язується щорічно відповідно до інформації Держкомзему про коефіцієнт індексації грошової оцінки земель, опублікований в засобах масової інформації, здійснювати індексацію грошової оцінки земельної ділянки. Зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки та її індексація проводиться без внесення змін та доповнень до цього договору.
Відповідно до пункту 12 договору розмір та сума орендної плати переглядається без внесення змін до цього договору у разі: зокрема, зміни розмірів земельного податку та інших випадках, передбачених законодавством та цим договором.
Таким чином, оскільки збільшення мінімального розміру орендної плати за землю відбулося не за волевиявленням сторін договору, а у зв'язку зі зміною ставки податку відповідно до закону, та зважаючи на те, що умовами укладеного договору передбачена зміна розмірів земельного податку без внесення змін до цього договору, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про те, що у позивача виникла необхідність сплати земельного податку у новому розмірі, що визначений положеннями чинного на той час законодавства.
За таких обставин, податкове повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, прийнято відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства.
Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.
Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 липня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуюча: Н. Є. Блажівська
Судді: М.В. Сірош
Є.А. Усенко