"22" травня 2014 р. м. Київ К/9991/37778/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Гаманка О.І.
суддів Білуги С.В.
Загороднього А.Ф.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах позивача ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 травня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій протиправними, -
У березні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Київського міського військового комісаріату, Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України про зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 травня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі представник позивача, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення по справі та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач з 1988 по 1989 роки навчався в Орджонікідзенському вищому військово-командному Червонопрапорному училищі імені Кірова МВС СРСР.
Згідно довідки Центрального архіву внутрішніх військ МВС України від 15.05.2008 року № 4/Л/М-913 позивач знаходився у відрядженні на виконанні задач з охорони громадського порядку, зокрема: з 29.02.1988 по 11.03.1988 відряджений до м. Сумгаїт Азейрбайджанської PCP; з 22.03.1988 по 30.03.1988 відряджений до м. Єреван Вірменської PCP; з 19.05.1988 по 03.06.1988 відряджений до м. Самгаїт Азейрбайджанської PCP; з 10.04.1989 до 20.04.1989 відряджений до м. Тбілісі Грузинської PCP.
Також позивач під час проходження військової служби у в/ч НОМЕР_1 перебував у службовому відрядженні, а саме: з 16.10.1989 до 11..11.1989 відряджений до м. Баку Азейрбайджанської PCP; з 19.12.1989 до 12.02.1990, з 06.04.1990 до 21.05.1990, з 26.05.1990 до 11.06.1990 відряджений до республік Закавказзя; з 23.12.19910 до 10.01.1991 відряджений до Нагорно-карабаського автономного округу; з 27.10.1990 до 29.11.1990 відряджений до PCP Молдова; з 03.05.1991 до 20.05.1991 відряджений до Нагорно-карабаського автономного округу; з 18.06.1991 до 10.07.1991, з 15.08.1991 до 24.09.1991 відряджений до Нагорно-карабаського автономного округу.
Звернувшись до Київського міського військового комісаріату з заявою про встановлення статусу учасника бойових дій, йому було роз'яснено, що вказана заява має бути розглянута відповідними комісіями військового комісаріату Автономної Республіки Крим, обласних та Київського міського військових комісаріатів.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій вірно виходили з наступного.
Відповідно до статті 5 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захистку” від 22.10.1993 року (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Згідно з частини першою статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захистку” учасниками бойових дій визнаються, зокрема, учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року № 63 затверджено Перелік держав і переодів бойових дій на їх території.
До Переліку держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1994 року № 63, Азербайджанська, Вірменська, Грузинська РСР, не входили.
Порядок розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника бойових дій і прийняття відповідних рішень на період виникнення спірних правовідносин був визначений постановою Кабінету Міністрів України № 458 від 26.04.1996 року та Положенням про комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу ветеранів війни та визначенням осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що затверджене наказом Міністра оборони України №208 від 26.07.1996 року і зареєстроване в Міністерстві юстиції України за № 484/509 28.08.1996 року.
Згідно примітки 6 постанови КМУ від 08.02.1994 року № 63 Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялися військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.
Архівна довідка МВС України Центрального архіву ГУВВ № 3/41-3 від 09.01.2001 року не містять жодного посилання на безпосередню участь ОСОБА_2 в бойових діях або забезпеченні бойової діяльності військ, як того вимагає п. 2 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», постанова КМУ від 13.01.1995 р. № 16, а лише вказує на те, що позивач приймав участь в охороні громадського порядку при надзвичайних обставинах, пов'язаних з масовими антисуспільними проявами у Вірменській та Азербайджанській РСР.
Таким чином, судами попередніх інстанцій зроблено вірний висновок, що позовні вимоги ОСОБА_2 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими і підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах позивача ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 травня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Київського міського військового комісаріату, Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій протиправними - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.І. Гаманко
Судді С.В. Білуга
А.Ф. Загородній