03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Справа № 22-ц/796/ 7722/2014 Головуючий у 1-й інстанції: Ластовка Н.Д.
Доповідач: Кравець В.А.
11 червня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :
Головуючої - Кравець В.А.,
Суддів - Семенюк Т.А., Музичко С.Г.
при секретарі - Круглику В.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: орган опіки та піклування Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -
У січні 2014 року ОСОБА_2 звернулася в суд із зазначеним позовом до відповідача, у якому, уточнивши вимоги, просила позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно їх спільних малолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 та стягнути з ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей в розмірі 13400,00 грн. щомісяця, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення ними повноліття.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що з відповідачем, батьком дітей, 09.11.2011 року шлюб було розірвано, проживає він окремо, утриманням та вихованням дітей не займається, не цікавиться їх здоров'ям, фізичним, моральним, духовним розвитком, не піклується про їх оздоровлення та відпочинок, матеріальної допомоги на утримання дітей не надає, не зважаючи на те, що cин ОСОБА_3 хворіє, він не надав дозвіл виїзду сина за кордон на лікування , чим проігнорував інтереси дитини, молодший син ОСОБА_4 навіть не пам'ятає батька, оскільки відповідач залишив сім'ю, коли йому було три роки.
Вважаючи достатніми докази для позбавлення відповідача батьківства, позивачка вказувала, що діти знаходяться на її повному утриманні та забезпеченні, вона сплачує за їх навчання, несе додаткові витрати, які пов'язані з навчанням дітей у секціях та гуртках, за лікування та відпочинок дітей, батько дітей при цьому жодного разу не надав матеріальної допомоги на утриманні дітей, а тому просила, обґрунтовуючи в цій частині позов про стягнення аліментів, задовольнити у визначеній нею твердій грошовій сумі в розмірі 13400,00 грн., посилаючись на те, що відповідач щомісяця отримує дохід у вигляді орендної плати за здачу нерухомого майна в розмірі 40 202,80 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 березня 2014 року позов задоволено.
Постановлено позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та стягнути з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_5 року, в розмірі 6 700,00 гривень щомісяця, починаючи з 29.01.2014 року та на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_6 року, в розмірі 6 700,00 гривень щомісяця, починаючи з 29.01.2014 року.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що суд ухвалив його з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки не відповідають обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам.
Зазначає, що обставини про неприйняття відповідачем участі у вихованні дитини та ненадання на її утримання належної матеріальної допомоги не відповідають дійсності, оскільки відповідач щомісячно перераховує гроші на утримання дітей, окрім того приймає участь також і в додаткових витратах, не самоусувається від виконання батьківського обов'язку, позивачка свідомо перешкоджає відповідачу реалізовувати свої батьківські права.
В судовому засіданні апелянт скаргу підтримав.
Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав:
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що відповідач свідомо ухилявся від виховання дітей, що полягало у нездійсненні протягом тривалого часу своїх обов'язків як батька, і вказує на наявність законних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на законі.
Судом встановлено, що з жовтня 1999 року ОСОБА_2 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1, від якого сторони мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09.11.2011 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано, діти залишилися проживати разом з матір'ю та мешкають у квартирі АДРЕСА_1.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_2 вказувала на необхідність позбавлення відповідача батьківських прав на дітей, оскільки він не виявляє жодного інтересу до них, утриманням та вихованням дітей не займається, не цікавиться їх здоров'ям, фізичним, моральним, духовним розвитком, не піклується про їх оздоровлення та відпочинок, не враховує їх інтереси, ніякої матеріальної допомоги на утримання дітей не надає, спілкування дітей з батьком завдають їм психологічної шкоди, при цьому будь-яких перешкод для виконання своїх батьківських обов'язків позивачка не чинила, у спілкуванні з дітьми не перешкоджала.
У відповідності до ч. 1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Статтею 150 Сімейного кодексу України передбачені обов'язки батьків, що полягають у вихованні дитини в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуванні про здоров'я дитини, фізичний, духовний і моральний розвиток, забезпеченні здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, підготовки її до самостійного життя, повазі до дитини.
Відповідно до ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Згідно п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно зі ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та встановлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Органом опіки та піклування подається суду письмовий висновок щодо розв'язання спору, складений на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Як убачається з матеріалів справи, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05.12.2012 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Шевченківського району м. Києва про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та визначенні способу у спілкуванні та вихованні дітей відмовлено. Даним рішенням встановлено, що відповідач ОСОБА_1 самостійно без отримання дозволу ОСОБА_2, як батько не спілкується з дітьми та не забирає їх зі шкоди та дитячого садка, не спілкується з вчителями, виховательками та педіатром з приводу своїх дітей, про що не заперечував сам в судовому засіданні.
Зазначені обставини не потребують доказування відповідно до ст. 61 ЦПК України.
При встановлені обставин участі батьків у вихованні та утриманні малолітніх дітей, суд вірно виходив з доказів про те, що позивач виховує та утримує дітей самостійно з посиланням на докази, а саме: Договір про надання освітніх послуг у 2012-2013 навчальному році, що укладений з матір'ю дітей, довідку від 21.06.2013 року про відвідування сином ОСОБА_3 курсів англійської мови та оплату за їх проведення матір»ю дитини, договір про надання освітніх послуг сину ОСОБА_4 ТзОВ «Центри раннього розвитку дітей», які також оплачуються позивачем. (а.с.84-86).
Вказані матеріали містять докази про відсутність у батька інтересу до навчального та розвиткового процесу дітей та усунення від їх виховання , оскільки батько до закладів не звертався, участі у батьківських зборах не приймав, витрати по навчанню несе лише мати дітей .
Окрім того, висновком експертного дослідження № ЕД-1-4-07/1 від 07.02.2014 року ТОВ «Судова незалежна експертиза України» встановлено, що діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають з матір»ю, відчувають її підтримку та турботу, до неї ставляться з великою прихильністю, довірою, любов'ю.
Відчуженість батька від сім'ї, відсутність інтересу до життя дітей, зацікавленість в підтриманні емоційного зв'язку з ними, безвідповідальне ставлення до своїх обіцянок, претензій на адресу ОСОБА_3, відсутність співчуття до його емоційних переживань, сподівань, розчарувань, порушують почуття психологічного благополуччя дитини - ОСОБА_3, негативно впливають на його емоційний стан та психологічний розвиток, сприяють віддаленню, відстороненню дитини від батька; реальним відношенням батька ОСОБА_1 до дитини ОСОБА_3, є: тривала необов'язковість перед дитиною, багаторазове невиконання своїх обіцянок, ігнорування внутрішніх переживань ОСОБА_3, відсутність співчуття до його переживань, нерозуміння особливостей його психологічного розвитку та потреб, неприйняття дитини та його вибору; поведінка батька негативно впливає на психологічний розвиток дитини, наносячи йому психологічну травму, призводячи до посилення заїкання, емоційної нестабільності, погіршення сну.
Ставлення ОСОБА_4 до матері - ОСОБА_2 з великою теплотою, довірою, любов'ю, в цілому, демонструє надійну, безпечну прихильність до неї; до батька - ОСОБА_1 дитина ставиться індиферентно, батько відсутній серед осіб, що піклуються про дитину; він не є авторитетом для дитини, до нього відсутнє тепле та довірливе ставлення, (а.с. 93-108).
Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно до вимог ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Наразі , судом не встановлено і відповідач не довів, що після припинення шлюбу і залишення дітей на проживання із матір»ю, він піклувався про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя, спілкувався з дітьми в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення, виявляв інтерес до їх внутрішнього світу.
А тому, ухвалюючи рішення, суд цілком законного висновку дійшов, що відповідач свідомо ухилявся від виховання дітей, що полягало у нездійсненні протягом тривалого часу своїх обов'язків як батька, і вказує на наявність законних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.
Доводи апелянта про грошові перекази готівки не є переконливим доказом виконання батьком своїх обов'язків, оскільки з травня 2011 року, з часу окремого проживання батьків, відповідач надав квитанцію про грошовий переказ як сплата аліментів лише у жовтні 2013 року (чотири чеки : 2 чеки по 2000 грн., 2 чеки по 3000 грн. а.с. 166) і мали місце вже після існування спору щодо участі в утриманні та вихованні дітей. Що стосується інших чеків, які надані відповідачем, то вони не свідчать про сплату коштів на утримання дітей, оскільки їх призначення є невідомим (а.с.160-165), а плата за навчання (а.с.169) проводилася під час перебування сторін у шлюбі, у серпні 2011 року.
Наразі, матеріальне забезпечення дитини є однією із складових виконання батьком своїх обов'язків .
Отже, з огляду на викладене та на досліджені докази, суд першої інстанції вірного висновку дійшов, що відповідач свідомо ухилився від виховання своїх дітей, що полягало у свідомому нездійсненні протягом тривалого часу їх виховання, піклування про їх здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створення належних умов для розвитку їх природних здібностей та готування дітей до самостійного життя та праці, що, в свою чергу, вказує на наявність законних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.
Задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача аліментів, суд виходив з обов'язку батьків утримувати дитину.
В цій частині рішення суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Згідно ст.180 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, однак за умови, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
Частиною 2 ст. 182 СК України встановлено, що мінімальний розмір аліментів і на одну дитину не і може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно ч. 1 статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину визначається судом.
Згідно зі статтями 181, 182 СК України за відсутності домовленості між батьками про спосіб виконання ними обов'язку утримувати дитину розмір аліментів визначається судом з урахуванням стану здоров'я та матеріального становища дитини, стану здоров'я та матеріального становища платника аліментів, наявності у платника аліменти інших дітей, непрацездатного чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інших обставин, що мають істотне значення.
За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду.
При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їх розмір.
Отже, спір щодо витрат на утримання дитини може містити незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно.
Колегія погоджується з тим , що відповідач достатньої матеріальної допомоги на утримання дітей не надає, від виконання своїх батьківських обов'язків ухиляється, дохід відповідача ОСОБА_1 у вигляді передачі в оренду об'єктів приватної власності, який може бути нерегулярним, становить 40 202,80 грн. щомісяця та враховуючи, що відповідач є особою працездатного віку і не заперечував щодо неможливості утримувати дітей за станом здоров'я та матеріальним становищем, а тому обгрунтовним є висновок по стягнення аліментів з відповідача у твердій грошовій сумі у визначеному судом розмірі, оскільки такий розмір аліментів є об'єктивним з огляду на вимоги закону, у тому числі обов'язку обох батьків утримувати дітей.
Відсутні в апеляційній скарзі доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді скаржник не надав будь - яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції.
Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.
Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 303-304, 307, 308, 313- 315 ЦПК України колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 березня 2014 року у даній справі залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий: Судді: