ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/2482/14 28.04.14
За позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»
До публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто»
Про стягнення 8384,42 грн. в порядку регресу
Суддя Ковтун С.А.
Представники сторін:
від позивача Пахолок Т.П. (за дов.)
від відповідача Волчек Н.М. (за дов.)
До господарського суду міста Києва звернулося з позовом приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» до публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» про стягнення 8384,42 грн. в порядку регресу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що страхувальнику позивача було завдано майнової шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась через порушення правил дорожнього руху водієм, цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем.
Ухвалою суду від 20.02.2014 порушено провадження у справі № 910/2482/14, витребувано у Моторного (транспортного) страхового бюро України дані щодо особи-страховика обов'язкової цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу - автомобіля «Хонда», державний номер НОМЕР_1, та умови страхування (строк, франшиза,тощо) станом на 25.11.2010.
11.03.2014 на адресу суду надійшли витребувані ухвалою суду від 20.02.2014 документи.
Ухвалою суду від 14.04.2014 продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів.
Відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності. Зокрема, відповідач зазначив, що строк позовної давності починається з моменту настання страхового випадку (ДТП), а не виплати відшкодування - тобто з 25.10.2010. Позовна заява датована 13.02.2014, тобто складена і подана до суду після спливу трирічного строку з дня ДТП.
Позивач подав заяву про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, посилаючись на наступне. Виплата страхового відшкодування здійснена позивачем 22.12.2010. З дотриманням строку позовної давності - 03.10.2013 позивач звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовною заявою про відшкодування шкоди за рахунок ОСОБА_3 (винуватця ДТП). 20.12.2013 Голосіївським районним судом винесено рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку з наявністю поліса ВС/1171157. Про наявність вказаного поліса позивач дізнався лише в судовому засіданні. При цьому позивач зазначив, що станом на день подання позову до винуватця ДТП позивач не знав і не міг знати про наявність полісу ВС/1171157. Так, МТСБУ на запит позивача не надало відповіді у зв'язку з недостатністю інформації; в розширеній довідці ВДАІ інформація щодо полісу відсутня, а в заяві про настання страхового випадку вказано поліс СВ/580523.
Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
25.06.2010 між приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» (страховиком) та ОСОБА_4 (страхувальником) укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-2801-2101 (далі - Договір-1), за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією транспортного засобу, а саме: автомобіля «Супабру», державний номер НОМЕР_2
25.11.2010 в місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Субару», державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4, та автомобіля «Хонда», державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3.
Згідно з постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 13.12.2010 особою, винною в скоєнні адміністративного правопорушення, є водій ОСОБА_3.
Зазначена подія, відповідно до норм чинного законодавства України, була визнана страховим випадком, про що 20.12.2010 було складено страховий акт №ДККА-3427, за яким до виплати підлягає 8384,22грн.
Платіжним дорученням № 61390 від 22.12.2010 страхувальнику виплачено 8384,42 грн..
03.10.2013 приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» звернулося до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 про стягнення з неї 8384,42 грн. в порядку регресу.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва у задоволенні позову відмовлено, оскільки станом на момент скоєння ДТП автомобіль «Хонда», державний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_5, було застраховано за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/1171157 відкритим акціонерним товариством «Українська страхова компанія «Дженерал Гарант».
Відповідно до ст. ст. 256 ч. 1, 261 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частинами 2 та 3 ст. 264 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Суд виходить з того, що позивач, подаючи позов до Голосіївського районного суду не знав і не міг знати про наявність полісу № ВС/1171157.
Враховуючи обставини, які наведені позивачем в обґрунтування причин пропуску звернення з позовом до суду, та підтвердження їх об'єктивними даними, суд керуючись ч. 5 ст. 267 ЦК України, визнає їх поважними, у зв'язку з чим право позивача підлягає судовому захисту.
Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Пунктом 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачається, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.
Згідно з ст. 38.2.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страховика, якщо забезпечений транспортний засіб, що заподіяв шкоду, було встановлено та страховик був зобов'язаний, але не виплатив страхове відшкодування у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладенні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Згідно з полісом № ВС/1171157 франшиза становить 0 грн.
З огляду на викладене вимоги про стягнення з відповідача 8384,42 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд
Поновити позовну давність.
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» (01042, м. Київ, провулок Новопечерський, 19/3, код 16467237) на користь публічного акціонерного товариства «Українська страхова група» (03038, м. Київ, вул. Федорова Івана, 32 літ. «А», код 30859524) 8384,42 грн. боргу, 1827,00 грн. судового збору.
Рішення підписано 04.06.2014
Суддя С. А. Ковтун