Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
Від "05" червня 2014 р. Справа № 906/397/14
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Вельмакіної Т.М.
за участю представників сторін:
від позивача: Коцюба А.С. - довіреність № 265 від 08.01.2014;
від відповідача: Томчук М.С. - довіреність № 38 від 09.01.2014.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Концерну "Військторгсервіс" (м. Київ)
до Військової частини НОМЕР_1 (м. Бердичів)
про стягнення 30700,68 грн.
У відповідності до ч.3 ст. 69 ГПК України, строк розгляду спору було продовжено на 15 днів - до 18.06.2014.
В судовому засіданні 02.06.2014 оголошувалась перерва до 11 год. 00 хв. 05.06.2014.
Позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 30700,68 грн., з яких: 27222,88грн. основного боргу, 1425,29грн. 3% річних та 2052,69грн. пені.
Представник позивача в судовому засіданні подав письмове клопотання, яке було задоволено судом, про долучення документів до матеріалів справи (а.с. 84-89). Згідно заяви про зменшення позовних вимог (а.с. 85-87) та заяви від 05.06.2014 (а.с. 89) повідомляє, що при подачі позовної заяви була допущена помилка - не враховано сплачені відповідачем за надані послуги кошти у розмірі 2700,00грн., у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача 26304,46грн., з яких 24514,56грн. основного боргу, 1283,48грн. 3% річних та 506,42грн. пені.
Представник відповідача факт існування заборгованості у заявленому позивачем розмірі не заперечував. В судовому засіданні подав письмове клопотання, яке було задоволено судом, про долучення до матеріалів справи акту звірки взаємних розрахунків (а.с. 90-91).
Враховуючи подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, слід зазначити, що згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК, ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення (п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.11р. № 18).
Зменшення позивачем суми позову, в тому числі й з підстав необґрунтованості первісного розрахунку ціни позову, не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, - про таке зменшення зазначається в описовій частині судового рішення, а предметом спору залишається вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі (абз. 4 пункту 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.11р. № 18).
Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог не суперечить чинному законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, суд приймає заяву позивача від 05.06.2014 до розгляду.
Спір вирішується з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд
Як зазначив позивач у позовній заяві та вбачається з матеріалів справи, 25.06.2012 між Концерном "Військторгсервіс" (виконавець, позивач) та Військовою частиною НОМЕР_1 (замовник, відповідач) укладено Договір №22/2 про надання послуг, згідно п. 1.1. якого позивач зобов'язався в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі, надати послуги, а відповідач зобов'язався провести оплату за виконані послуги (прання білизни).
Позивач вказав, що у відповідності до умов Договору, Житомирською філією Концерну "Військторгсервіс" надавалися послуги Військовій частині НОМЕР_1 з прання білизни, однак остання розрахунок за виконані роботи у повному обсязі не провела, у зв'язку з чим 13.09.2013 ним було направлено відповідачу претензію №267 з вимогою сплатити заборгованість, однак претензію залишено без відповіді та задоволення.
Згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог (а.с .85-87), позивач уточнив, що відповідно до акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №37 від 06.04.2012 позивачем відповідачу надавалися послуги з прання білизни, зокрема по рахунках: №37 на суму 5442,36грн., №58 на суму 3966,06грн., №81 на суму 5977,02грн., №109 3806,46грн., №132 на суму 5322,66грн., а всього на суму 24514,56грн., зобов'язання по оплаті яких відповідачем не виконано.
Посилаючись на пункт 4.2. Договору, позивач нарахував до стягнення з відповідача 506,42грн. пені та на підставі ст. 625 ЦК України - 1283,48грн. 3% річних
Відповідач, згідно письмових заперечень на позовну заяву (а.с. 31-32) вказує, що позивач посилається на договір №25/2 від 25.06.2012, однак наданими військовою частиною документами підтверджено виконання всіх зобов'язань за цим договором. Також звертає увагу, що ним було надано відповідь на претензію за вих. №3705 від 23.09.2013.
В процесі розгляду справи представник відповідача наголошував, що заявлена до стягнення заборгованість виникла за період 01.01.2012 по 29.02.2012, а вартість наданих у зазначений період послуг має здійснюватись централізовано Міністерством Оборони України, доказом чого вважає наявний у матеріалах справи лист Начальника Центрального управління речового забезпечення Збройних сил України Тилу Збройних сил України №341/5/1/260 від 24.09.2012 (а.с. 39).
Оцінивши в сукупності матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши приписи законодавства, що регулює спірні відносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Враховуючи твердження позивача про те, що послуги були надані на виконання Договору №25/2 від 25.06.2012 (а.с. 9-10), слід зазначити, що останній не може поширювати свою дію на відносини, які мали місце до його укладення, про що зазначено у п. 8.1 останнього, згідно якого Договір набуває чинності з 25.06.2012 та діє до 31.12.2012. У відповідності до ст. 180 Господарського кодексу України умови Договору поширюються на зобов'язання, що виникли у сторін з 25.06.2012
Натомість, з наданих до справи первинних документів та з підписаного сторонами акту звіряння за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, вбачається, що заявлена до стягнення заборгованість виникла на підставі акту здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) №37 від 06.04.2012, тобто за послуги, надані до укладення сторонами вищевказаного Договору, тому приписи останнього на спірні правовідносини не поширюються. Представники сторін щодо вказаного, в судовому засіданні, не заперечували.
Водночас частиною 1 статті 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Аналогічні норми містить і ст. 207 Цивільного кодексу України.
Таким чином, суд дійшов висновку, що підписання сторонами Акту здачі-приймання виконаних робіт (послуг) та рахунків-накладних (73-78) свідчить про укладення договору про надання послуг у спрощений спосіб і цей договір є підставою для виникнення у його сторін майново-господарських зобов'язань.
За ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Так, надання відповідачу послуг з прання білизни на загальну суму 24514,56грн. в період з 30.01.2012 по 27.02.2012 підтверджено підписаним сторонами Актом здачі-приймання виконаних робіт (послуг) та рахунками-накладними №37 від 30.01.2012 на суму 5442,36грн., №58 від 07.02.2012 на суму 3966,06грн., №81 від 14.02.2012 на суму 5977,02грн., №109 від 21.02.2012 на суму 3806,46грн., №132 від 27.02.2012 на суму 5322,66грн. (74-78), а також Актом звіряння (а.с.91).
За ч.1,3 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). ... Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Оскільки строку розрахунків за спірним актом здачі-прийняття виконаних робіт сторони за домовленістю не визначили, а направлена на адресу відповідача претензія №267 від 13.09.2013 була отримана останнім 23.09.2013, що підтверджено у письмових запереченнях на позовну заяву (а.с. 31), відповідач, з врахуванням положень ч.2 ст. 530 ЦК України, повинен був оплатити надані позивачем послуги у строк до 01.10.2013 (23.09.2013 + 7 пільгових днів).
Натомість, на час розгляду справи в суді заборгованість в сумі 24514,56грн. відповідачем не сплачена, що також підтвердив його представник в судовому засіданні (а.с. 92) та вбачається з підписаного сторонами Акту звірки взаєморозрахунків від 04.06.2014 (а.с. 91).
У відповідності до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За вказаних обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача 24514,56грн. основного боргу є правомірною та такою, що підлягає задоволенню. При цьому, посилання відповідача на те, що оплата за надані послуги має здійснюватись централізовано Міністерством Оборони України, суд вважає безпідставними, оскільки надані позивачем послуги були надані безпосередньо відповідачу та прийняті останнім, доказом чого є вищенаведений акт №37 від 06.04.2012. Слід також зазначити, що у відповідності до ч.1 ст. 511 ЦК України, зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Що стосується заявленої позивачем вимоги про стягнення 506,42грн. пені, слід зазначити наступне.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За приписамич.1 ст.546 ЦК України, неустойка є одним із видів забезпечення зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею), є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
При цьому, у відповідності до ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Враховуючи, що в період, за який виникла заборгованість, сторонами не було обумовлено стягнення пені з дотриманням ст. 547 ЦК України, тому вимога позивача в цій частині є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.
Що стосується нарахованих позивачем 3% річних у розмірі 1283,48грн. (а.с. 88), то приписами ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи, що відповідач, у відповідності до ст. 530 ЦК України, зобов'язаний був провести розрахунки у строк до 01.10.2013, здійснивши перерахунок річних, за період з 01.10.2013 по 24.03.2014, суд вважає правомірно нарахованою їх суму у розмірі 350,59грн. У стягненні 932,89грн. 3% річних слід відмовити.
За ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Згідно з ст. 34 вищевказаного Кодексу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи, що позов підтверджено належними доказами, які відповідачем не спростовано, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в сумі 24865,15грн., з яких 24514,56грн. основного боргу та 350,59грн. 3% річних. В частині стягнення 506,42грн. пені та 932,89грн. 3% річних суд відмовляє.
Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-34, 49, 69, 82-85 ГПК України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ід. код НОМЕР_2 )
на користь Концерну "Військторгсервіс" (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-а, ід. код 33689922):
- 24514,56грн. основного боргу;
- 350,59грн. 3% річних;
- 1727,03грн. судового збору.
3. У стягненні 506,42грн. пені та 932,89грн. 3% річних відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 10.06.2014.
Суддя Вельмакіна Т.М.
Віддрукувати:
1 - до справи;
2 - відповідачу (рек. з пов. про вруч.).