10 червня 2014 року Справа № 904/9048/13
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Бенедисюк І.М. (доповідач), Харченко В.М.
розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго", м. Дніпропетровськ (далі - ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго"),
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2014 та
постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.03.2014
зі справи № 904/9048/13
за позовом ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго"
до комунального підприємства Дніпропетровської обласної ради "Аульський водовід", смт Кринички Криничанського району Дніпропетровської області (далі - КП "Аульський водовід"),
про стягнення 5 453 412, 11 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго" - Тищенко Т.А.,
КП "Аульський водовід"- не з'яв.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з КП "Аульський водовід" 5 453 412, 11 грн. у зв'язку з невиконанням відповідачем затвердженої ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2011 у справі № 25/75-10 на підставі статті 121 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мирової угоди, у тому числі трьох процентів річних у сумі 298 078, 79 грн. за прострочення оплати, визначених у цій мировій угоді сум заборгованості за електроенергію, в установлений в даному документі строк.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2014 (суддя Соловйова А.Є), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.03.3014 (колегія суддів у складі: суддя Верхогляд Т.А. - головуючий, судді Білецька Л.М., Тищик І.В.), позов задоволено в частині стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних у сумі 298 078, 79 грн. та судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог; у решті позову відмовлено.
У касаційній скарзі та поясненнях до неї ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго" просить Вищий господарський суд України рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів у справі скасувати в частині відмови в задоволенні позову та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі внаслідок порушення господарськими судами норм процесуального права та положень статей 3, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
У відзиві на касаційну скаргу КП "Аульський водовід" просить у задоволенні скарги відмовити з наведених у відзиві мотивів.
Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.
Перевіривши повноту встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представника ПАТ "ДТЕК Дніпрообленерго", Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.
Господарськими судами у справі встановлено, що:
- рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2011 у справі № 25/75-10, яке набрало законної сили 25.01.2011, стягнуто з КП "Аульський водовід" на користь відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Дніпрообленерго" 5 407 782, 08 грн. за спожиту активну електроенергію та 21 815, 24 грн. - за реактивну електроенергію, три проценти річних за прострочення виконання зобов'язань у сумі 6 694, 03 грн., державне мито у сумі 25 500 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 грн.;
- ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2011 у справі № 25/75-10 відповідно до статті 121 ГПК України було затверджено мирову угоду на стадії виконання зазначеного рішення місцевого господарського суду; боржника зобов'язано протягом десяти днів від дня затвердження судом мирової угоди сплатити стягувачу 5 107 782, 08 грн. за спожиту активну електроенергію та 21 815, 24 грн. - за реактивну електроенергію, державне мито у сумі 25 500 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 грн.;
- позивач у даній справі № 904/9048/13, крім вимог про стягнення зазначених у згаданій мировій угоді сум, просить суд стягнути три проценти річних за невиконання зобов'язання зі сплати 5 107 782, 08 грн. за спожиту активну електроенергію та 21 815, 24 грн. - за реактивну електроенергію за період з 13.12.2011 по 18.11.2013.
У частині четвертій статті 121 ГПК України зазначено, що мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу.
Статтею 49 Закону України "Про виконавче провадження" (у чинній редакції та редакції, чинній на час винесення ухвали від 01.12.2011 у справі 25/75-10) передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання.
Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом, тому повинна відповідати вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження".
У абзацах першому, восьмому-дванадцятому підпункту 3.19 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 зазначено таке: одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову (частини перша і третя статті 78 ГПК). Мирова угода підписується особами, уповноваженими представляти сторони в господарському суді (стаття 28 ГПК);
умови мирової угоди повинні безпосередньо стосуватися предмета позову, що виключає зазначення в ній дій, коштів чи майна, які не відносяться до цього предмета. У зв'язку з цим, зокрема, не можуть включатися до мирової угоди умови щодо застосування неустойки (штрафу, пені) за невиконання її умов;
наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження зі справи припинено. У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди після закінчення строку (настання терміну) виконання нею своїх обов'язків за цією угодою:
- якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах;
- якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди".
Господарськими судами було встановлено, що резолютивна частина ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2011 у справі № 25/75-10 всупереч статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, що була чинна на момент винесення даної ухвали) не містить повних найменувань стягувача та боржника, їх ідентифікаційних кодів, дати набрання даною ухвалою законної сили та строку пред'явлення її як виконавчого документа до виконання.
Відтак установлені попередніми судовими інстанціями фактичні дані свідчать про те, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2011 у справі № 25/75-10 не є виконавчим документом, а мирову угоду сторін слід розглядати як правочин.
При цьому місцевим господарським судом зазначено, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки звернувся з вимогою про з стягнення заборгованості за згаданою мировою угодою, у той час як мав право подати позов про спонукання до виконання мирової угоди, тому в задоволені позову у зазначеній частині було відмовлено. Апеляційний господарський суд з таким висновком погодився та додатково зазначив, що позов заявлено про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію, і аналогічний спір вже було вирішено судом з прийняттям рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2011 у справі № 25/75-10, яке набрало законної сили. Отже, господарськими судами достовірно не з'ясовано зміст позовних вимог у даній справі.
Вищий господарський суд України вважає висновок попередніх судових інстанцій про те, що вимога про стягнення грошових сум, погоджених сторонами в мировій угоді, не відповідає визначеним чинним законодавством способам захисту цивільних прав необґрунтованим, оскільки вимога про спонукання до виконання мирової угоди (правочину), якою визначено грошові зобов'язання в певних сумах, фактично є вимогою про стягнення цих сум.
Водночас відповідно до частини третьої статті 78 ГПК України мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову.
Місцевий та апеляційний господарські суди, погодившись з доводами позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача трьох процентів річних у заявленій позивачем сумі, не дали юридичної оцінки поданим позивачем доказам того, що, згідно з інформацією про виконавче провадження з виконання наказу господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2011 № 25/75-10 (а.с.47-51), до підписання мирової угоди (14.11.2011) ухвалою цього ж суду від 14.01.2011 було порушено провадження у справі № 5006/439/2011 про банкрутство КП "Аульський водовід". Відповідно до пункту 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції, чинній на момент прийняття відповідної ухвали, мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Крім того, укладення та виконання мирової угоди за наявності справи про банкрутство може сплинути на черговість розрахунків та їх порушення.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, на час звернення позивача до суду з даним позовом не було припинене виконавче провадження за спірною сумою за попередньо прийнятими до виконання наказами, що ставить під сумнів порушення прав позивача невиконанням відповідачем умов мирової угоди.
Таким чином, місцевий та апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись статтями 1117, 1119-11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2014 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 зі справи № 904/9048/13 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Харченко