"21" травня 2014 р. м. Київ К/9991/47360/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії:
Лосєва А.М.,
Бившевої Л.І.,
Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби
на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06.02.2012
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2012
у справі № 0670/10174/11
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранвест»
до Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області
про скасування податкового повідомлення-рішення,
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 06.02.2012, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2012, задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранвест» (надалі - позивач, ТОВ «Гранвест») до Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області (надалі - відповідач, Коростишівська МДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.10.2011 № 0000562340.
Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що виконання зобов'язань та фактичне проведення господарських операцій на підставі укладеного між позивачем та його контрагентом договору підтверджується належно оформленими первинними документами. Суди спростували доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість із порушенням норм податкового законодавства.
Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06.02.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2012 і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками Коростишівської МДПІ проведено невиїзну документальну позапланову перевірку позивача щодо дотримання вимог податкового законодавства при сплаті податку на додану вартість з питань взаємовідносин із ТОВ «Серафім Стар» за період з 01.10.2009 по 30.11.2009, за наслідками якої складено акт від 28.09.2011 № 309/23/32935067.
Відповідачем встановлено порушення позивачем положень пп. 7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), оскільки ТОВ «Гранвест» включило до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені за нікчемними правочинами, проведення господарських операцій за якими не підтверджено первинними документами, у розмірі 28 666,67 грн. (за жовтень 2009 - 8090,83 грн., за листопад 2009 року - 20 575, 84 грн.).
На думку відповідача, правочин, вчинений між позивачем та ТОВ «Серафім Стар» у перевіреному періоді, відповідно до ч.1, 2 ст.215, ч.1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемним і, в силу ст. 216 Цивільного кодексу України, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.10.2011 № 0000562340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 28 667,00 грн. та нараховано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 7 167,00 грн.
Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
На момент виникнення спірних правовідносин до 01.01.2011 нормативним актом, що визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, був Закон України «Про податок на додану вартість».
Так, відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.
З огляду на викладені норми, колегія суддів дійшла висновку про те, що для формування податкового кредиту платник податків-покупець має отримати належно оформлену податкову накладну, сплатити грошові кошти контрагенту в сумі, визначеній в податковій накладній, а також фактично виконати господарську операцію, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначено нормами п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995, відповідно до якого первинні документі - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Статтею 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Відповідно до даної статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 27.10.2009 між ЗАТ «Київбудінвест» (замовник) та ТОВ «Гранвест» (виконавець) укладено договір № 2358. Предметом договору є виконання робіт: зачистка плит, фарбування, шліфовка, набивка букв із включенням до вартості витратних матеріалів і транспортних послуг. Роботи виконуються на об'єкті будівництва Меморіалу пам'яті жертв голодоморів в Україні у м. Києві за адресою: вул. Івана Мазепи, 15-А. Джерелом фінансування зазначеного об'єкта будівництва та робіт, передбачених цим договором, є кошти спеціального фонду міського бюджету м. Києва (субвенції з Державного бюджету України).
Згідно п. 3.3 Договору по завершенню робіт виконавець надає замовнику акт приймання-передачі виконаних робіт та передає результати робіт. Замовник протягом 10 робочих днів від дня отримання акта приймання-передачі зобов'язаний направити виконавцю акт або письмову мотивовану відмову від приймання робіт.
Внаслідок великих об'ємів робіт та з метою недопущення прострочення виконання робіт по вказаному договору та визначеному об'єкту ТОВ «Гранвест» (замовник) було укладено з ТОВ «Серафім Стар» (виконавець) угоду б/н на виконання наступних робіт: зачистка плит, фарбування, шліфовка, набивка букв із включенням до вартості витратних матеріалів і транспортних послуг.
Згідно специфікації № 1 (додаток № 1 до Договору б/н від 27.10.2009) зазначено обсяги робіт, вартість кожного виду робіт та загальну вартість виконаних робіт в сумі 172 000,00 грн., в тому числі: податок на додану вартість - 28 666,67 грн.
При укладенні зазначеного Договору ТОВ «Гранвест» мало всі документальні підтвердження правосуб'єктності контрагента, який відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України був належним чином зареєстрованим суб'єктом господарювання та мав свідоцтво платника ПДВ.
Згідно актів 1, 2 здачі-приймання робіт (надання послуг) виконані роботи були передані замовнику.
Розрахунки з ТОВ «Серафім Стар» проведено шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок платіжними дорученнями на загальну суму 172 000,00 грн.
Згідно податкових накладних № 103017 від 30.10.2009, № 110613 від 06.11.2009, № 111620 від 16.11.2009, № 111906 від 19.11.2009, № 112009 від 20.11.2009, складених ТОВ «Серафім Стар», позивач сформував податковий кредит за жовтень-листопад 2009 року в розмірі 28 666,67 грн.
Отже, досліджені судами попередніх інстанцій первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності, тому колегія суддів вважає, що ТОВ «Гранвест» правильно сформувало податковий кредит з податку на додану вартість відповідних періодів за результатом проведення господарських операцій з ТОВ «Серафім Стар» з дотриманням вимог Закону України «Про податок на додану вартість».
Непідтвердження контрагентом сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань та порушення кримінального провадження щодо посадової особи контрагента без винесення вироку суду не є підставами для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.
Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011 у справі 21-47а10, а також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також не може погодитись із посиланнями відповідача на нікчемність укладеного позивачем договору, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і безапеляційно вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочину, податковий орган виходить за межі своєї компетенції. Висновки про наявність мети укладання правочину, що порушує публічний порядок, може зробити лише суд в межах кримінального провадження, що має наслідком винесення вироку суду щодо конкретних суб'єктів та набуття чинності таким вироком. Оскільки укладений між ТОВ «Гранвест» та ТОВ «Серафім Стар» договір не віднесено законом до нікчемного та відсутні судові рішення про визнання його недійсним, наведене свідчить про передчасність висновків органу владних повноважень про наявність в діях позивача при укладанні договору з ТОВ «Серафім Стар» ознак порушення публічного порядку, удаваності з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди, порушення конституційних прав, невідповідність інтересам держави та суспільства.
Враховуючи викладене, а також зважаючи на положення част. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України про обов'язковість судових рішень Верховного Суду України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість відповідного періоду та про незаконність спірного податкового повідомлення-рішення, яке підлягає скасуванню в повному обсязі.
Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 06.02.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2012 у справі № 0670/10174/11 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв
Судді:(підпис)Л.І. Бившева
(підпис) Т.М. Шипуліна