"03" червня 2014 р. м. Київ К/800/21461/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Загороднього А.Ф.,
суддів Білуги С.В.,
Малиніна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
встановила:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2014 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 протиправною та зобов'язано видати належне ОСОБА_1 речове майно, відповідно до його розмірів, згідно переліку зазначеному довідками від 27 грудня 2013 року № 63, 64.
У касаційній скарзі, Військова частина НОМЕР_1 , не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, вбачає порушення судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішень, і тому вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 та був на речовому забезпеченні в Військовій частині НОМЕР_1 .
11 листопада 2013 року, позивач був звільнений з військової служби і виключений із списків особового складу частини з правом носіння військової форми одягу. Згідно довідок позивач має право на одержання грошової компенсації замість речового майна.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції від 21 вересня 1999 року, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно та продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Статтею 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17 лютого 2000 року призупинено дію частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» від 3 листопада 2006 року N 328-V статтю 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в новій редакції, а також доповнено статтею 9-1, якою було передбачено, зокрема, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів (абзац перший пункту 2), порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України (абзац другий пункту 2).
Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V дію пункту 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» було зупинено на 2007 рік.
Рішенням Конституційного Суду України зазначені положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Оскільки позивач звільнився зі служби в листопаді 2013 року, тобто після прийняття рішення Конституційним Судом України тому на момент відмови позивачу у виплаті коштів замість речового майна були чинні положення пункту 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до яких передбачено право військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
Таким чином, положення статті 9-1 вказаного Закону регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі і не можуть бути застосовані до військовослужбовців звільнених з військової служби ,оскільки вказані положення Закону не передбачають виплату заборгованості по речовому майну до військовослужбовців, що були звільнені зі служби.
Також, до спірних правовідносин не може бути застосовано статтю 16 Закону України «Про Збройні Сили України», оскільки не регулюється нормами цього Закону. Право військовослужбовців на отримання зазначеного виду забезпечення до 17.02.2000 регулювалось виключно Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Після зазначеної дати отримання військовослужбовцями звільненим зі служби, грошової компенсації за недотримане речове майно законодавством не передбачено.
Приписи постанови Кабінетом Міністрів України №1444 від 28 жовтня 2004 року «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, передбачено, що військовослужбовці, звільнені у запас або у відставку з правом носіння військового одягу за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день звільнення.
Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми процесуального права, передбачені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності і обґрунтованості судового рішення.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Так, суди першої та апеляційної інстанцій задовольняючи позов, невстановили та ненадали належну правову оцінку строкам звернення до суду.
Відповідно до статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент звернення позивача до суду першої інстанції) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, визначенні статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України. Адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Позивач з приводу видачі йому належного речового майна, відповідно до його розмірів, та переліку зазначеному у довідках від 27 грудня 2013 року № 63, 64 за період до 11 березня 2000 року звернувся до суду лише у січні 2014 року, тобто з порушенням встановленого частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду) шестимісячного строку для звернення до адміністративного суду.
Однак, суди, відповідно до вимог статті 100 цього Кодексу, не з'ясували ставлення відповідача до пропущеного позивачем строку та відповідно, не обговорили питання про наявність поважних причин для поновлення пропущеного строку. Та обставина, що позивач звертався до відповідача щодо можливості видачі належного останньому речового майна, не перериває та не зупиняє строків звернення до суду, встановлених статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, які повинні обчислюватись з часу фактичного порушення прав та інтересів позивача.
Відповідно до статті 220 КАС України суд касаційної інстанції позбавлений можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.
Керуючись статтею 222, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
ухвалила:
Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ф. Загородній
Судді С.В. Білуга
В.В. Малинін