"30" травня 2014 р. м. Київ К/9991/12347/11
колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Юрченка В.В.,
суддів: Амєліна С.Є., Кобилянського М.Г.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про поновлення на військовій службі та стягнення моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 лютого 2011 року,
13 січня 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що проходив службу у Збройних Силах України з 1964 року. З червня 2000 року позивач проходив кадрову військову службу на посаді командувача учбового авіаційного командування (по підготовці авіаційних фахівців) Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України в званні генерал-майора авіації. У зв'язку з розформуванням командування з 30 березня 2003 року позивач був зарахований у розпорядження Головнокомандувача Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України. Згідно наказу Головнокомандувача Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України від 1 квітня 2003 року №77 та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 7 квітня 2003 року позивач допущений до тимчасового виконання обов'язків заступника начальника Головного штабу з льотної служби Головного командування Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України. 19 червня 2003 року позивач був направлений на військово-лікарську (льотно-лікарську) експертизу у Військово-медичний центр Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України. Постановою Головної лікарсько-льотної комісії від 3 липня 2003 року №465/40 позивач був визнаний непридатним до льотної роботи, обмежено придатним до військової служби. Наказом т.в.о. Міністра оборони України від 18 вересня 2003 року №468 позивач був звільнений з військової служби в запас на підставі пункту 67 «б» (за станом здоров'я) Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України. Звільнення позивач вважає незаконним у зв'язку з численними систематичними і грубими порушеннями положень законодавства про проходження військової служби та процедури звільнення. У зв'язку із проведенням організаційно-штатних заходів позивач мав право на першочергове призначення на посаду, оскільки він проходив службу у Збройних Силах України з 22 серпня 1964 року, закінчив Військову академію Генерального штабу Збройних Сил, має численні нагороди та відзнаки, не мав стягнень, у 2003 році був атестований з висновком «займаній посаді відповідає», є бойовим льотчиком з нальотом 3000 годин, служив у різних місцевостях колишнього СРСР та України, командував повітряною армією. Позивач зазначає, що він міг зайняти будь-яку з вакантних посад та бути використаним на службі - були вакантні посади Командувача 5, 14 авіаційних корпусів, заступника Головнокомандувача Військово-Повітряних Сил з бойової підготовки, начальника Головного штабу та інші посади. Наказ про направлення позивача на військово-лікарську експертизу не був виданий. Якщо виявлені хвороби згідно пунктів 28 «а», 29 «б», 37 «а» додатку 4 Переліку хвороб і фізичних вад, що визначають ступінь придатності до льотної роботи та льотного навчання, затвердженого наказом Міністра оборони України від 4 січня 1994 року №2 є протипоказанням для продовження льотної роботи на літаках, то вони не є підставою для визнання позивача непридатним до військової служби. Відповідачем при звільненні позивача зі служби були порушені вимоги пунктів 250 «г», 317 вищевказаного наказу, пунктів «з», «и» Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України та пунктів 4.18, 4.30, 4.31, 7.3, 7.6, 7.11, 7.12, 7.7.4, 7.8, та Розділу 8 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 16 липня 2002 року №237. Наказ т.в.о. Міністра оборони України від 18 вересня 2003 року про звільнення позивача зі служби виданий під час перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні з 26 серпня 2003 року по 9 жовтня 2003 року, що підтверджується довідкою Військово-медичного центру Збройних Сил України від 8 жовтня 2003 року №1861.
Просив з урахуванням уточнень позовних вимог визнати пункт 7 наказу т.в.о. Міністра оборони України від 18 вересня 2003 року №468 в частині звільнення генерал-майора ОСОБА_1 з військової служби у запас за станом здоров'я нечинним з моменту його видання; поновити позивача, генерал-майора ОСОБА_1 , на військовій службі з 18 вересня 2003 року; зобов'язати Міністра оборони України видати наказ про поновлення позивача на військовій службі з 18 вересня 2003 року; відшкодувати витрати на оплату проїзду до суду в розмірі 457,67 грн; стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 10000 грн; допустити негайне виконання постанови суду.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 лютого 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2010 року - без змін.
Вказуючи на допущені, на думку ОСОБА_1 , судами порушення норм чинного матеріального та процесуального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, третя особа просить скасувати постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Під час розгляду справи по суті судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив кадрову військову службу на посаді командувача учбового авіаційного командування (по підготовці авіаційних фахівців) Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України у званні генерал-майора авіації.
На підставі директиви Міністра оборони України від 2 грудня 2002 року №Д-115/1/011 проводились організаційні заходи, відповідно до яких учбове авіаційне командування (по підготовці авіаційних фахівців) мало бути розформоване у строк до 30 березня 2003 року, а посада, яку займав позивач, підлягала скороченню.
По закінченні строку розформування вказаного командування ОСОБА_1 було зараховано у розпорядження Головнокомандуючого Військово-повітряних Сил Збройних Сил України, який наказом від 1 квітня 2003 року № 77 допустив позивача до тимчасового виконання обов'язків на посаді заступника начальника Головного штабу (з льотної служби) Головного командування Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України.
Для вирішення питання про подальше перебування ОСОБА_1 на посаді 19 червня 2003 року позивача було направлено на військово-лікарську експертизу у Військово-медичний центр Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України.
Постановою ГЛЛК Військово-медичного центру Військово-повітряних Сил Збройних Сил України від 3 липня 2003 року ОСОБА_1 визнано непридатним до льотної роботи та обмежено придатним до військової служби.
Головнокомандувачем Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України 1 серпня 2003 року внесено до Міністра оборони України подання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас за станом здоров'я в зв'язку з тим, що згідно висновку лікарсько-льотної комісії він визнаний обмежено придатним до військової служби, а також тим, що посад, на яких позивач зміг би продовжувати військову службу, у Військово-Повітряних Силах Збройних Сил України немає.
Наказом Міністра оборони України від 18 вересня 2003 року № 468 ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас на підставі пункту 67 «б» (за станом здоров'я) Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України.
Статтею 24 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день, з якого військовослужбовець виключений наказом по військовій частині із списків особового складу.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10 жовтня 2003 року №193 позивача виключено із списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення з 5 грудня 2003 року.
Підпунктом «б» пункту 7 статті 26 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що особи офіцерського складу, які проходять кадрову військову службу, звільняються з військової служби за станом здоров'я на підставі висновку (постанов) військово-лікарської комісії про непридатність або обмежену придатність до військової служби.
Відповідно до пункту 67 «б» Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України офіцери, які проходять кадрову військову службу, звільняються з військової служби за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність або обмежену придатність до військової служби.
Згідно підпунктів «и», «з» пункту 34 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 7 листопада 2001 року №1053, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, необхідність і терміновість переміщення осіб офіцерського складу, прапорщиків (мічманів), які не досягли граничного віку перебування на військовій службі і визнані військово-лікарською комісією за станом здоров'я обмежено придатними до військової служби, з посад, що вони займають, на інші посади, на яких обов'язки військової служби можуть виконувати з урахуванням стану здоров'я, підготовки і досвіду служби, визначаються прямими начальниками від командира окремого батальйону і вище на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії. Військовослужбовці, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі і визнані за станом здоров'я непридатними до льотної роботи, служби на підводних човнах, надводних кораблях або до роботи у спеціальних орудах, але придатними або обмежено придатними до військової служби, призначаються на посади, не пов'язані з виконанням льотної роботи, службою на підводних човнах, надводних кораблях чи роботою у спеціальних спорудах. У разі відсутності таких вакантних посад зазначені військовослужбовці звільняються з військової служби.
Відповідно до пункту 7.9 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 16 липня 2002 року № 237, рішення щодо подальшого проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами), які визнані обмежено придатними до проходження військової служби в мирний час, приймає посадова особа, до чиєї номенклатури призначення належить посада, яку обіймає військовослужбовець.
Головнокомандувачем Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України 1 серпня 2003 року внесено до Міністра оборони України подання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас за станом здоров'я в зв'язку з тим, що згідно висновку лікарсько-льотної комісії він визнаний обмежено придатним до військової служби, а також тим, що посад, на яких позивач зміг би продовжувати військову службу, у Військово-Повітряних Силах Збройних Сил України немає.
Згідно абзацу 4 пункту 277 Положення про військово-медичну експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 4 січня 1994 року №2, завданнями медичного огляду льотного складу є визначення ступеня придатності до військової служби осіб льотного складу і курсантів військово-навчальних закладів Міністерства оборони по підготовці льотного складу, визнаних за станом здоров'я непридатними до льотної роботи або льотного навчання.
Пунктом 279 цього Положення встановлено, що медичний огляд проводиться: лікарсько-льотними комісіями (ЛЛК) об'єднань, військово-навчальних закладів Міністерства оборони по підготовці льотного складу авіації Збройних Сил України, військово-лікувальних закладів Міністерства оборони і військових комісаріатів; ЛЛК авіаційних з'єднань, окружними військово-лікарськими комісіями (ОВЛК); Центральною лікарсько-льотною комісією.
Відповідно до положень частини 2 розділу ІІІ пункту 286 Положення про військово-медичну експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України при позачерговому огляді (весь льотний склад) медичний огляд проводиться у ЛЛК військових госпіталів, авіаційних з'єднань.
Пунктом 4 Положення, визначено, що військово-лікарська експертиза у Збройних Силах України здійснюється штатними та позаштатними (постійно і тимчасово діючими) військово-лікарськими комісіями та лікарсько-льотними комісіями.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що медичний висновок щодо придатності до військової служби ОСОБА_1 є законним, який був виданий повноважним на те органом - лікарсько льотною комісією Військово-медичного центру Військово-Повітряних Сила України, який прирівняний до військового госпіталю, тобто лікарсько-льотною комісією профільного військово-медичного закладу охорони здоров'я особового складу Військово-Повітряних Сил України.
Судом апеляційної інстанції при розгляді справи по суті встановлено, що на виконання рішення військового апеляційного суду Західного регіону України від 30 вересня 2004 року (а.с.301) наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 7 лютого 2005 року №12 внесено зміни та доповнення до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17 грудня 2003 року №240 щодо продовження чергової відпустки ОСОБА_1 за 2003 рік з 17 грудня 2003 року по 2 січня 2004 року, та щодо виключення ОСОБА_1 із списків особового складу частини та з всіх видів забезпечення з 2 січня 2004 року.
Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб на час виникнення спірних правовідносин регулювалось в порядку, встановленому главою 31-А Цивільного процесуального кодексу України від 18 липня 1963 року.
Згідно зі статтею 248-5 Цивільного процесуального кодексу України, чинною на час, коли позивач дізнався про порушення свого права, скаргу може бути подано в суд: у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли особі стало відомо або їй повинно було стати відомо про порушення її прав, свобод чи законних інтересів; у місячний строк з дня одержання особою письмової відповіді про відмову у задоволенні скарги органом, службовою особою вищого рівня по відношенню до того органу, посадової, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність, або з дня закінчення місячного строку після подання скарги, якщо особою не було одержано на неї письмової відповіді.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, прийшов до обґрунтованого висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду, визначеного статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки про порушення свого права позивач дізнався 2 січня 2004 року (про що позивач вказує і в касаційній скарзі), проте звернувся до суду із позовом 12 січня 2005 року. При цьому судами першої та апеляційної інстанцій мотивовано не прийнято як достатню підставу для поновлення строку звернення позивача зі скаргами до Міністра оборони України і Президента України протягом 2004 року.
Відповідно до вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 лютого 2011 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Юрченко В.В.
Судді Амєлін С.Є.
Кобилянський М.Г.