"23" травня 2014 р. м. Київ К/800/58261/13
колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Юрченка В.В.,
суддів: Амєліна С.Є., Кобилянського М.Г.,
розглянувши в порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеського державного університету внутрішніх справ про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2012 року,
У березні 2009 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що в період з 5 серпня 1978 року по 1 лютого 1996 року проходив військову службу, був звільнений в запас Збройних Сил України за власним бажанням без права на пенсію. В період з 29 жовтня 1996 року по 11 листопада 2008 року проходив службу в Одеському державному університеті внутрішніх справ на різних посадах. Незважаючи на те, що позивач під час проходження служби в Одеському державному університеті внутрішніх справ мав високі результати у службовій діяльності, йому не в максимальному розмірі було встановлено оклади за посадами, надбавки за безперервну службу, доплату від суми пенсії та премію. Крім цього, в 1996 - 2007 роках йому безпідставно не надавалась матеріальна допомога або надавалась не в повному розмірі, а у 2008 році не надана матеріальна допомога та допомога на оздоровлення. Всупереч вимогам статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» ОСОБА_1 була нарахована одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення лише за 12 календарних років служби. Проте станом на день звільнення вислуга років позивача в календарному обчисленні становила понад 29 років.
Просив з урахуванням уточнення позовних вимог:
- зобов'язати Одеський державний університет внутрішніх справ перерахувати та виплатити грошове забезпечення зі встановленням:
- посадових окладів за кожною займаною посадою за час проходження служби у максимальних розмірах;
- надбавки за безперервну службу за періоди з 1 травня 2003 року до 23 квітня 2004 року у розмірі 70% та з 23 квітня 2004 року до 1 січня 2008 року у розмірі 90 %;
- доплати в розмірі 50 % від суми пенсії з 15 березня 1999 року до 1 січня 2008 року;
- премії у максимальному розмірі, що був встановлений у кожному конкретному місяці за період з 29 жовтня 1996 року по 11 листопада 2008 року;
- надбавки у розмірі 50 відсотків за особливі умови служби, кваліфікацію, професійний ризик та виконання особливо важливих завдань за період з 29 жовтня 1996 року до 1 січня 2008 року та за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби з 1 січня 2008 року по 11 листопада 2008 року;
зобов'язати Одеський державний університет внутрішніх справ виплатити матеріальну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення в повному обсязі за ті роки, коли вона не була виплачена або була виплачена в зменшеному обсязі, та матеріальну допомогу на оздоровлення за 2008 рік;
зобов'язати Одеський державний університет внутрішніх справ виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за 29 календарних років служби відповідно до статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб»;
зобов'язати Одеський державний університет внутрішніх справ перерахувати грошове забезпечення, переоформити документи для отримання пенсії та направити їх до пенсійного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області та до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області для внесення змін у пенсійну справу, виплати перерахованої пенсії і не нарахованих сум пенсії;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перерахувати пенсію та виплатити перераховану пенсію і не нараховані суми пенсії з моменту призначення;
постановити рішення, яким визнати неправомірними дії (бездіяльність) відповідача щодо зменшення розмірів грошового забезпечення та не встановлення і не врахування при визначені розміру пенсії окладу за посадою в максимальному розмірі, надбавки за виконання особливо важливих завдань в розмірі 50 відсотків, та премій у максимальному розмірі, що признались за кожний місяць та призначення і виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби не в повному розмірі.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2011 року залишено без розгляду позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог про зобов'язання Одеського державного університету внутрішніх справ перерахувати та виплатити грошове забезпечення зі встановленням:
- посадових окладів за кожною займаною посадою за час проходження служби у максимальних розмірах;
- надбавки за безперервну службу за періоди з 1 травня 2003 року до 23 квітня 2004 року у розмірі 70% та з 23 квітня 2004 року до 1 січня 2008 року у розмірі 90 %;
- доплати в розмірі 50 % від суми пенсії з 15 березня 1999 року до 1 січня 2008 року;
- премії у максимальному розмірі, що був встановлений у кожному конкретному місяці за період з 29 жовтня 1996 року по 11 листопада 2008 року;
- надбавки у розмірі 50 відсотків за особливі умови служби, кваліфікацію, професійний ризик та виконання особливо важливих завдань за період з 29 жовтня 1996 року до 1 січня 2008 року та за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби з 1 січня 2008 року по 11 листопада 2008 року.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2011 року - без змін.
Вказуючи на допущені, на думку ОСОБА_1 , судами неповне з'ясування обставин, які мають значення у справі, та порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу для продовження розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановили, що з 29 жовтня 1996 року по 11 листопада 2008 року позивач проходив службу в Одеському державному університеті внутрішніх справ.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, прийшов до висновку про пропущення позивачем як річного строку звернення до суду, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, чинної на момент звернення позивача до суду із позовом, так і шестимісячного строку, в редакції статті 99 цього Кодексу, з урахуванням змін, внесених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI, яка набрала чинності 30 липня 2010 року, та залишив без розгляду позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог щодо здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 29 жовтня 1996 року по 11 листопада 2008 року, з урахуванням звернення позивача до суду 17 березня 2009 року.
Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитись не можна.
Відповідно до частин 1, 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (набрав чинності з 1 вересня 2005 року), в редакції, чинній на час звернення позивача з позовом до суду адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За правилами частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Позивач у доводах касаційної скарги вказує на необхідність застосування до спірних правовідносин частину другу статті 233 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
З такими доводами позивача частково можна погодитись.
Верховний Суд України, рішення якого відповідно до положень частини 1 статті 244-2 КАС України є обов'язковим для всіх судів України, у постанові від 6 листопада 2013 року (справа №21-389а13) за позовом Особи, військовослужбовця, до військової частини НОМЕР_1 , командира військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оброни України Міністра оброни України висловив наступну правову позицію: ураховуючи те, що перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, то, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, посилання на статтю 233 КЗпП (до 30 липня 2010 року, набрання чинності нової редакції статті 99 КАС України) як таку, що врегульовує строки звернення до адміністративного суду при вирішенні питання щодо звільнення з публічної служби, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
Частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції від 11 липня 2001 року (набрала чинності 1 серпня 2001 року) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Тобто до правовідносин, які виникли стосовно оплати праці після 1 серпня 2001 року та мали місце до 30 липня 2010 року, строки звернення до суду не обмежуються.
Відповідно до положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами частини 1 статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2012 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий: Юрченко В. В.
Судді: Амєлін С. Є.
Кобилянський М. Г.