"23" травня 2014 р. м. Київ К/9991/51581/11
колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Юрченка В.В.,
суддів: Амєліна С.Є., Кобилянського М.Г.,
розглянувши у порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом Каховського міськрайонного центру зайнятості Херсонської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманої допомоги по безробіттю за касаційною скаргою Каховського міськрайонного центру зайнятості Херсонської області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2011 року,
У листопаді 2009 року Каховський міськрайонний центр зайнятості звернувся до суду з вказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що в порядку статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» Каховським міськрайонним центром зайнятості ОСОБА_1 надано статус безробітної у 2005-2007 роках. У зв'язку із проведенням звірки з Державним реєстратором виконавчого комітету Каховської міської ради виявлено, що підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 припинено 14 липня 2008 року. На підставі складеного позивачем акту №3 про розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та за результатами проведеного розслідування встановлено, що Державний реєстратор виконавчого комітету Каховської міської ради здійснив реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рішенням останньої 14 липня 2008 року. Позивач вказує, що за період перебування ОСОБА_1 на обліку у Каховському міськрайонному центрі зайнятості у статусі безробітної за період з 14 жовтня 2004 року по 14 квітня 2008 року нею отримано допомогу по безробіттю у розмірі 7636,58 грн, що підтверджується розрахунком нарахованої допомоги по безробіттю. На засіданні комісії з розслідування страхових випадків стосовно розгляду питання про повернення допомоги по безробіттю, яку отримано ОСОБА_1 незаконним шляхом, видано наказ №246-р від 21 жовтня 2009 року про відшкодування відповідачем цих коштів. Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Каховського міськрайонного центру зайнятості матеріальні збитки в сумі 7636,58 грн.
Постановою Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 10 грудня 2009 року позов Каховського міськрайонного центру зайнятості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Каховського міськрайонного центру зайнятості матеріальні збитки в сумі 7636,58 грн.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 10 грудня 2009 року скасовано. В задоволенні позову Каховського міськрайонного центру зайнятості відмовлено.
Вказуючи на допущені, на думку Каховського міськрайонного центру зайнятості, судами неповне з'ясування обставин, які мають значення у справі, та порушення норм чинного матеріального та процесуального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, позивач просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом апеляційної інстанції при розгляді справи по суті встановлено, що 14 жовтня 2004 року ОСОБА_1 надано статус безробітної та призначено виплату допомоги по безробіттю. За період знаходження на обліку у Каховському міськрайонному центрі зайнятості з 14 жовтня 2004 року по 14 квітня 2008 року ОСОБА_1 нараховано та виплачено допомогу по безробіттю у розмірі 7636,58 грн. В результаті проведеної Каховським міськрайонним центром зайнятості Херсонської області перевірки встановлено, що в період знаходження на обліку в центрі зайнятості ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа - підприємець.
Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 була зареєстрована, як фізична особа-підприємець з 22 березня 2002 року. 29 вересня 2004 року ОСОБА_1 прийняла рішення про припинення підприємницької діяльності, про що є відповідний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.12 зворотній аркуш).
Як вбачається з матеріалів справи, лише 14 липня 2008 року державним реєстратором внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про припинення підприємницької діяльності відповідачем, що свідчить про те, що на час звернення до центру зайнятості із вимогою про надання статусу безробітного, ОСОБА_1 перебувала у статусі припинення підприємницької діяльності, але ще мала статус підприємця.
Звертаючись до центру зайнятості із заявою про вирішення питання щодо працевлаштування, надання статусу безробітного та виплати допомоги по безробіттю, ОСОБА_1 власноруч зазначила, що на даний час не зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності. Отже, на час звернення до центру зайнятості ОСОБА_1 надала позивачу неправдиву інформацію, оскільки не повідомила центр зайнятості про свій статус фізичної особи-підприємця.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про зайнятість населення» безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу.
Згідно підпункту «б» пункту 3 статті 1 цього Закону до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України «Про особисте селянське господарство».
Відповідно до частини 3 статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Статтею 47 цього Закону встановлено, що дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем є датою державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.
Відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Умови виплати допомоги по безробіттю, визначені статтею 22 цього Закону, пов'язуються з початком настання безробіття, тобто наданням особі статусу безробітного.
Пунктом 6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року № 307, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, у тому числі встановлені під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин. У разі, коли кошти не повернено в установлений строк, питання щодо їх повернення вирішується у судовому порядку відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 6 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2006 року №357, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, у разі встановлення центрами зайнятості відповідно до цього Порядку належності безробітної особи до категорії зайнятих, така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законодавством порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.
Враховуючи те, що на момент звернення до центру зайнятості відповідач залишалася фізичною особою - підприємцем, а в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців були відсутні дані щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем, та з урахуванням не повідомленням ОСОБА_1 центр зайнятості про перебування в процесі припинення підприємницької діяльності всупереч статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що надання ОСОБА_1 статусу безробітної є безпідставним, кошти, виплачені як допомога по безробіттю, підлягають поверненню.
Статтею 47 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних - підприємців» від 15 травня 2003 року №755-ІУ (набрав чинності 1 липня 2004 року) встановлено порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, який передбачає визначену послідовність дій як особи-підприємця, так і державного реєстратора, зокрема, подання фізичною особою-підприємцем переліку документів, визначених частинами першою та дев'ятою статті 47 Закону, публікації повідомлення про прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності.
Тобто сам факт подання фізичною особою-підприємцем заяви про припинення підприємницької діяльності не має безумовним наслідком державної реєстрації такого припинення.
Висновок суду апеляційної інстанції про обов'язок позивача доводити факт фактичного здійснення відповідачем підприємницької діяльності при умові його державної реєстрації як фізичної особи-підприємця не ґрунтується на нормах чинного законодавства.
Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Каховського міськрайонного центру зайнятості Херсонської області задовольнити.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2011 року скасувати, залишивши в силі постанову Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 10 грудня 2009 року.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий Юрченко В.В.
Судді Амєлін С.Є.
Кобилянський М.Г.