"22" травня 2014 р. м. Київ К/9991/6025/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Загороднього А.Ф.,
суддів Білуги С.В.,
Гаманка О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України на постанову Печерського районного суду м. Києва від 02 вересня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, Міністерства фінансів України, Апеляційного суду м. Севастополя про стягнення недоплаченої заробітної плати, -
встановила:
ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, Міністерства фінансів України, Апеляційного суду м. Севастополя про визнання неправомірними дій Державної судової адміністрації України та Міністерства юстиції України щодо надання Міністерству фінансів України бюджетних запитів з несвоєчасною, недостовірною інформацією, яка стосується бюджетних коштів, які направлені на сплату заробітної плати суддям, та дії, які пов'язані з неналежним контролем за діяльністю управління юстиції у м. Севастополі та Апеляційного суду м. Севастополя у частині правильності нарахування та виплати її заробітної плати, стягнення з Міністерства юстиції України неотриманої заробітної плати, за період роботи суддею Ленінського районного суду м. Севастополя з 09 вересня 1997 року по 23 серпня 2002 року в розмірі 1448,97 грн., стягнення з Державної судової адміністрації України неотриманої заробітної плати за період її роботи суддею Апеляційного суду м. Севастополя з 27 серпня 2002 року по 12 липня 2007 року в розмірі 36655,45 грн., стягнення з Державної судової адміністрації України та Міністерства юстиції України в солідарному порядку компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати в розмірі 22714,71 грн.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 02 вересня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2011 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено повністю.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, Міністерство юстиції України подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, вбачає порушення судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішень, і тому вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити повністю, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Указом Президента України ОСОБА_2 призначена суддею Ленінського районного суду м. Севастополя, де працювала з 09 вересня 1997 року по 23 серпня 2002 року.
23 серпня 2002 року наказом № 117/к позивач була звільнена з посади судді Ленінського районного суду м. Севастополя у зв'язку з обранням суддею Апеляційного суду м. Севастополя, де почала працювати з 27 серпня 2002 року.
Відповідно до Указу Президента України від 21 вересня 1999 року № 1048 «Про розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи, Указу Президента України від 5 березня 2002 року № 220 «Про деякі заходи матеріального забезпечення суддів у зв'язку з додатковим навантаженням» передбачено збільшення розміру посадового окладу суддів на 50%, надбавки за напруженість та складність у роботі в розмірі 80% та інших доплат, постановою КМУ від 0.09.2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» передбачені схеми посадових окладів суддів апеляційних судів, а також розміри надбавок до посадових окладів.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідно до висновку економічної експертизи № 1081/07 від 30 квітня 2009 року, ОСОБА_2 неотримала заробітну плату за період роботи суддею Ленінського районного суду м. Севастополя з 09 вересня 1997 року по 23 серпня 2002 року в розмірі 1448,97 грн., неотримала заробітну плату за період роботи суддею Апеляційного суду м. Севастополя з 27 серпня 2002 року по 12 липня 2007 року в розмірі 36655,45 грн. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати в розмірі 22714,71 грн.
Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті по недостатньо з'ясованим і перевіреним обставинам справи, що мають значення для її правильного вирішення, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з твердженнями судів першої та апеляційної інстанцій щодо повного та всебічного дослідження встановлених фактичних обставин справи, оскільки обґрунтовуючи свої висновки щодо протиправності дій Міністерства юстиції України та Державної судової адміністрації України в частині правильності нарахування та виплати заробітної плати позивачу, судами не було досліджено чи встановлювались позивачу надбавка за напруженість та складність роботи та в якому розмірі.
Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи не було досліджено відповідних наказів про призначення позивачу вказаної надбавки за напруженість та складність роботи, а також не було встановлено чи взагалі такі накази приймались.
Також, з огляду на положення статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Згідно статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (редакція, яка діяла до 30 липня 2010 року) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанції було не в повному обсязі дослідили обставини пропуску позивачем строків звернення до адміністративного суду, які мають значення для справи.
Питання про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку, як просив відповідач, чи про наявність поважних причин для поновлення пропущеного строку, а також вирішення питання щодо поновлення цього строку, судами вирішено не було.
Зазначене, також відповідає практиці Верховного Суду України у справі № 21-369а11 від 05 грудня 2011 року.
Отже, приймаючи рішення у даній справі, суди першої та апеляційної інстанцій не в повній мірі встановили обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також не дали оцінку всім доказам, з яких суди першої та апеляційної інстанцій виходили при прийняті рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що вказані порушення норм матеріального та процесуального права не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що відповідно до вимог частини 1 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -
ухвалила:
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити частково.
Постанову Печерського районного суду м. Києва від 02 вересня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2011 року скасувати, а справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, Міністерства фінансів України, Апеляційного суду м. Севастополя про стягнення недоплаченої заробітної плати, направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ф. Загородній
Судді С.В. Білуга
О.І. Гаманко