"20" травня 2014 р. м. Київ К-19391/09
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Загороднього А.Ф.,
суддів Білуги С.В.,
Гаманка О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Територіального управління державної судової адміністрації в Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Територіального управління державної судової адміністрації України в Тернопільській області, треті особи - Державна судова адміністрація України, Міністерство фінансів України про визнання дій протиправними та стягнення щомісячного грошового утримання судді за червень-грудень 2005 року, -
встановила:
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися до суду з адміністративним позовом до Територіального управління державної судової адміністрації України в Тернопільській області, треті особи - Державна судова адміністрація України, Міністерство фінансів України про визнання дій протиправними та стягнення щомісячного грошового утримання судді за червень-грудень 2005 року.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2009 року, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Територіального управління державної судової адміністрації України в Тернопільській області з рахунку ГУДКУ в Тернопільській області невиплачену заробітну плату за період з червня по грудень 2005 року на користь ОСОБА_2 у розмірі 64241 грн., ОСОБА_3 - 52635 грн., ОСОБА_4 - 52181 грн., ОСОБА_5 - 49405 грн., ОСОБА_6 - 45415 грн. а також, на користь ОСОБА_2 невиплачене щомісячне грошове утримання в розмірі 57816 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі, Територіальне управління державної судової адміністрації в Тернопільській області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225- 229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судових рішень.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 працювали суддями Тернопільського міськрайонного суду, а ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - суддями Збаразького районного суду Тернопільської області.
Частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» передбачено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
Аналізуючи вказану норму вбачається, що гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого статтею 44 цього Закону в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України. Недодержання цього принципу, є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче, від визначеної законом, та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 червня 2005 року Кабінет Міністрів України, в межах своїх повноважень, прийняв Постанову № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» та Постанову № 514 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України», якими підвищив оклади, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України.
Водночас, Кабінет Міністрів України не привів посадові оклади суддів у відповідність з вимогами статті 44 Закону України «Про статус суддів». Лише 3 вересня 2005 року відповідач свою бездіяльність із зазначеного питання припинив прийняттям Постанови №865 «Про оплату праці суддів», затвердивши схеми посадових окладів інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції, якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя.
Однак, Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини другої статті 44 Закону України «Про статус суддів» і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, а саме з 1 червня 2005 року, оскільки надав Постанові від 3 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці суддів» чинності з 1 січня 2006 року (пункт 5 Постанови).
Внаслідок цього з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року оклади суддів не відповідали вимогам статті 44 Закону України «Про статус суддів».
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 щодо нарахування та виплати заборгованості з щомісячного грошового утримання за червень-грудень 2005 року, оскільки за вказаний період позивачі отримували грошове утримання у меншому розмірі, ніж це було передбачено Законом України «Про статус суддів».
Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом голови Тернопільського міськрайонного суду від 1 серпня 2005 року № 133-к ОСОБА_2 встановлено щомісячне грошове утримання в розмірі 90 відсотків місячної заробітної плати, оскільки стаж роботи, який дає право на отримання довічного грошового утримання складає 25 років.
Проте, позивачу вказане грошове утримання виплачено не було.
Відповідно до частини четвертої статті 43 Закону України «Про статус суддів» судді, який пішов у відставку, за наявності відповідного віку і стажу роботи виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу». Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді. Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді менше 20 років і досяг 55-річного віку (для жінок - 50 років), розмір щомісячного грошового утримання обчислюється пропорційно кількості повних років роботи на посаді судді. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання в зазначеному розмірі або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу».
Аналіз статті 43 Закону України «Про статус суддів» свідчить про те, що вона регулює відносини, пов'язані з відставкою судді, яка, у свою чергу, є підставою для виникнення спеціальної правоздатності у судді для набуття особливого соціального забезпечення.
Частиною 2 статті 121 Закону України «Про судоустрій» (в редакції на 1 січня 2006 року) передбачено, що видатки на утримання судів не пізніше 10 числа кожного місяця перераховуються органами Державного казначейства України на рахунки Верховного Суду України, інших судових установ - головних розпорядників бюджетних коштів та на рахунки територіальних управлінь державної судової адміністрації - для фінансування судів загальної юрисдикції.
З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо порушення права ОСОБА_2 на виплату щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 90 % від суддівської винагороди працюючого судді на відповідній посаді.
Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими і підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
ухвалила:
Касаційну скаргу Територіального управління державної судової адміністрації в Тернопільській області залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Територіального управління державної судової адміністрації України в Тернопільській області, треті особи - Державна судова адміністрація України, Міністерство фінансів України про визнання дій протиправними та стягнення щомісячного грошового утримання судді за червень-грудень 2005 року - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ф. Загородній
Судді С.В. Білуга
О.І. Гаманко